Неменчин

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Місто
Неменчин
Неменчине
Прапор Герб
Прапор Герб

Координати 54°51′ пн. ш. 25°28′ сх. д. / 54.850° пн. ш. 25.467° сх. д. / 54.850; 25.467Координати: 54°51′ пн. ш. 25°28′ сх. д. / 54.850° пн. ш. 25.467° сх. д. / 54.850; 25.467

Країна  Литва
Адмінодиниця Вільнюський район
Площа 4,78 км²
Висота центру 122  м
Офіційна мова литовська
Населення 5816 осіб (2010)
Міста-побратими Дессау-Росслау (1995), Сувалки, Венґожево, Елк
Часовий пояс DAZD
Телефонний код 5 (Вільнюський район)
Поштовий індекс LT-15019
GeoNames 596664
OSM 977316 ·R (Вільнюський район)
Офіційний сайт vrsa.lt  (лит.)
Неменчин. Карта розташування: Литва
Неменчин
Неменчин
Неменчин (Литва)
Мапа

Неменчин, Неменчине (лит. Nemenčinė, біл. тарашк. Немянчын, пол. Niemenczyn, рос. Неме́нчин) — місто в Вільнюському районі Литви, адміністративний центр Неменчинського староства і Неменчінского міського староства.

Географія[ред. | ред. код]

Розташований в 23 км на північний схід від м. Вільнюса на шосе «Вільнюс — Швенчіоніс» і в 6 км від залізничної станції Бездоніс на лінії «Вільнюс — Даугавпілс», на правому березі річки Вілії, при гирлі річки Неменчі (лит. Nemenčia, пол. Niemencza).

Населення[ред. | ред. код]

У 1986 р. налічувалося 5,7 тис. мешканців. Нині є 5885 жителів (2005 р.).

Національний склад (2001):

Інфраструктура[ред. | ред. код]

Пошта, автобусна станція, дві гімназії, дитяча музична школа, костел, лікарня. Виробництво молочної продукції, меблів, шкіргалантереї.

Назва[ред. | ред. код]

У джерелах зустрічаються два варіанти назви (Неменчина й Неменчин): Nyemenczyna (1486), Nemyenczyna (1501), Неменчинь (1567), Неменчинъ (1672). Походить від назви річки Неменча (лит. Nemenčia, пол. Niemencza), припливу Вілії[1].

Історія[ред. | ред. код]

Згадується з 1338 року. У 1387 р. збудовано костел — один з перших у Литві[1], де у 1774—1790 роках його настоятелем був відомий польський поет й історик Адам Станіслав Нарушевич. Пізніше настоятелем був відомий вчений натураліст і педагог, професор Віленського університету Станіслав Боніфацій Юндзіл (в 1807—1824 рр.); потім у 1824—1840 рр. Бобровський Ф., що випустив в 1882 р. у Вільні польсько-латинський словник.

Костел Святого Архангела Михаїла

У 1842 р. костел згорів. Нинішня кам'яна будівля костелу Святого Архангела Михайла споруджено в 1848—1855 роках. У XIX столітті богослужіння відбувалися тільки польською мовою. Литовська мова почала використовуватися в проповідях і службах лише в 1939 році, коли Віленський край був переданий Радянським Союзом Литві. У 1950 р. костел ремонтувався.

У 1780—1803 рр. містечко було власністю віленського єпископа, з 1803 р. — Віленського університету. У період між Першою і Другою світовою війнами містечко було на території спочатку Серединної Литви (1920—1922), а потім — Польщі.

До Другої світової війни 35 % населення становили євреї (в 1897 році — 72 %[2]). У місті досі збереглися синагоги того часу. 20 вересня 1941 р. в лісі поблизу містечка було розстріляно близько 400 євреїв — жителів Неменчина. Після війни на місці розстрілу було встановлено меморіальну дошку.

З 1955 р. — місто Литовської РСР. У 1974 р. у Неменчині споруджений новий міст через річку Вілію (Неріс, лит. Neris).

Герб[ред. | ред. код]

Декретом президента Литовської Республіки 26 липня 2004 р. було затверджено герб Неменчина. Герб являє собою червоне поле, на якому зображений покровитель міста — срібний Архангел Михаїл з золотим волоссям, з піднятим у правиці срібним мечем із золотим ефесом і синім щитом з подвійним золотим хрестом у лівій руці; ногами Архангел зневажає чорного дракона. Автор еталона герба — художник Роландас Рімкунас[1].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в Nemenčinės miesto seniūnija.
  2. (рос.)Неменчин // Еврейская энциклопедия Брокгауза и Ефрона, 16 т., 1908—1913.

Посилання[ред. | ред. код]

  • Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Неменчине
  • Виртуальный тур по Неменчине(англ.)
  • Nemenčinės miesto seniūnija. Vilniaus rajono savivaldybė (лит.). Vilniaus rajono savivaldybė. 5 січня 2017. Процитовано 6 січня 2017.