Вільнюс

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Вільнюс
лит. Vilnius
Герб Прапор
Герб Вільнюса Прапор Вільнюса
Вільнюс
Розташування міста Вільнюс
Основні дані
54°41′ пн. ш. 25°17′ сх. д. / 54.683° пн. ш. 25.283° сх. д. / 54.683; 25.283
Країна Литва
Засновано 13 століття і 1323
Перша згадка 1323
Статус міста 1387
Населення 527 930 осіб (2013)
Площа міста 401 км²
Густота населення 1378 осіб/км²
Поштові індекси 10001-14199
Телефонний код +370 5
Часовий пояс +2
Висота НРМ 112 м
Водойми Няріс і Вільня
Поділ міста 21 староство
Міста-побратими Астана, Ольборг, Брюссель, Братислава, Будапешт, Чикаго, Кишинів, Дніпро, Донецьк, Дуйсбург, Дублін, Единбург, Ерфурт, Гданськ, Гуанчжоу, Іркутськ, Стамбул, Йоенсуу, Київ, Краків, Лодзь, Любляна, Львів, Медісон, Мінськ, Москва, Нікосія, Осло, Палермо, Павія, Пірей, Прага, Рейк'явік, Рига, Санкт-Петербург, Зальцбург, Стокгольм, Страсбург, Тайбей, Таллінн, Тбілісі, Тирана, Торонто, Валлетта, Варшава, Калінінград, Алмати і Нижній Новгород
Міська влада
Веб-сторінка www.vilnius.lt
Мер міста Артурас Зуокас з 2011 року

CMNS: Вільнюс на Вікісховищі

Ві́льнюс (лит. Vilnius, до 1939 Ві́льно, біл. тарашк. Вільня, пол. Wilno, староукр. Вильна[1], Вільна) — столиця Литви і найбільше місто країни, розташоване на річці Няріс. 527 930 мешканців (2013 рік).

Назва[ред.ред. код]

Назва (лит. Vilnius, біл. Вільня), старовинна українська назва — Вільно (Вільне), сучасна — Вільнюс, за деякими джерелами походить від назви річки Вільня, на якій стоїть місто.

У стародавніх історичних джерелах переважає назва Вільня, Wilna, Vilna. У пам'ятках писемності, починаючи з XIV ст., використовується форма Wilno, Vilno та інші назви. У литовських пам'ятках писемності 1595, 1600, 1653 та пізніших років трапляється варіант Vilnius.

Історія[ред.ред. код]

На первісній території міста розкопано поселення 4 тис. до н. е. Перша писемна згадка про місто міститься в посланнях великого князя литовського Гедиміна, в них Вільнюс називається столицею великого князя.

Костел св. Миколая (зведений до 1387)

У 13–14 ст. тут (біля злиття річок на площі 4 га) побудовано три замки. З часів Гедиміна Верхній і Нижній замки стали резиденцією правителів Великого князівства Литовського (ВКЛ). За замки боролися в роки князівських міжусобиць у 1345 та 1381–92. У 1365—1402 рр. ними намагався оволодіти Тевтонський орден. 1390-го під час осади згорів дерев'яний Кривий замок. Після цих подій і до 1655 року іноземні війська не вступали до замків. У Нижньому замку знаходився палац великих князів литовських (після пожежі 1520 відбудований в стилі ренесансу, знесений на початку 19 ст.) і католицький кафедральний собор (зведений у 1387, сучасний вигляд кін. 18 ст.), а також з 1413-го — резиденція вільнюського воєводи та місцевої адміністрації. Тут збирався сейм ВКЛ, діяли з 1566 року земський суд і гродський суд, з 1588 — Головний литовський трибунал. Після Люблінської унії 1569 замки зберігали статус столиці, але оскільки державні функції ВКЛ значно звузилися, то замки почали занепадати. Збереглися кафедральний собор і залишки Верхнього замку (нині на місці палацу великих князів проводяться археологічніі розкопки).

Формування міста[ред.ред. код]

Вільнюс у 1576

Міське поселення Вільнюс починає формуватися з 13 ст. на лівому березі річки Няріс. У 14–15 ст. воно розростається вздовж доріг на Полоцьк (нині Білорусь), Новгород Великий, Мінськ (нині Білорусь), Москву, ЛуцькЛьвівКрим, Гродно (нині Білорусь) — Краків (Польща), Каунас (Литва) — Кенігсберг (нині Калінінград, РФ) — Данціг (нині Гданськ, Польща). Побудована на початку 16 ст. міська стіна охоплювала площу 100 га, стільки ж займали передмістя. Мешкало близько 20 тис. жителів. Серед них — литовці, вихідці з Русі («Руський кінець» відомий вже в кінці 14 ст.) та з німецьких міст (Німецька вулиця існувала з 15 ст.), татари (з кін. 14 ст.), мешканці Польщі і євреї (кагал юридично оформився 1636). Таким же строкатим був і конфесійний склад: до 1387 року переважали язичники, до 1323 оселилися францисканці, в часи правління Ольгерда з'явилися православні церкви. Після хрещення Литви у 1387 році Вільнюс став центром католицької єпархії, були побудовані численні католицькі монастирі (бернардинців, бернардинок, домініканців та ін.), кафедральний собор, парафіяльний костел святого пророка Іоанна Хрестителя, костели монастирів. Важливим центром православної культури залишалися монастир Св. Духа та православні церкви міста.

Магдебурзьке право[ред.ред. код]

У 1387 році міщани одержали право на самоврядування, так зване магдебурзьке право. Управління здійснювалося Радою, яка складалася з литовсько-католицької і русько-православної частин, і війтом, якого призначав великий князь. При владі знаходився патриціат, у 1536 середні прошарки населення утворили своє представництво з 60 мужів, які мали право контролювати Раду. Проте та чи ін. частина міста й передмістя були або в підпорядкуванні великого князя (його місцевої адміністрації), або католицького єпископа з капітулом, або православного архімандрита чи окремих вельмож. У цих юридиках (присудах) діяло земське право. В 17–18 ст. кожен мешканець міста мав сплачувати податки за одним із 5 списків: «магдебурзьке місто», «замковий присуд», «єпископа присуд», «архімандрита присуд», «єврейського кагалу присуд».

Вільнюс знаходився на перехресті торгових шляхів Європи. Торгівля була джерелом багатства міста. Ольгерд звільнив купців від мита на всій території князівства. В січні і серпні тут відбувалися великі ярмарки. У місті зустрічалися купці зі Львова, Кам'янця (нині Кам'янець-Подільський), Києва, міст Польщі, Антверпена (нині Бельгія), Риги (нині Латвія), Новгорода Великого, Стамбула, Нюрнберга (Німеччина) та ін. Розвивалися ремесла, від кінця 15 ст. почали виникати цехи (на серед. 17 ст. їх було близько 40).

Політика ВКЛ відзначалася релігійною толерантністю. В столиці у середині 16 ст. під впливом Реформації утворилися общини лютеран, кальвіністів, аріан. У 30-х рр. 16 ст. у місті працювала друкарня Франциска Скорини. Православне населення об'єдналося в братство, яке діяло при Свято-Троїцькому, а потім Свято-Духівському монастирі, воно мало свою школу, друкарню, яка видавала полемічну та навчальну літературу. Вільнюс відіграв велику роль у розвитку «руської» (укр.-білорус.) культури кін. 16 ст. — 20–30-х рр. 17 ст. У 1569 році до міста запрошений орден єзуїтів, який у 1570 заснував колегіум (з 1579 — академію; нині це Вільнюський університет). Після Берестейської церковної унії 1596 року утворилася община унійців, діяв чернечий орден василіан. Релігійна полеміка та інтелектуальні змагання 2-ї пол. 16 — 1-ї половини 17 ст. сприяли поширенню книговидання (друкарні Академії, Мамоничів, Карцана, василіан та ін.). У 17 — 1-й половині 18 ст. розвивалися в стилі бароко архітектура, мистецтво та література.

Панорама міста

Розвиток міста був спочатку уповільнений внаслідок зміни торгової кон'юнктури в Європі та звуження столичних функцій міста після Люблінської унії 1569 року, а згодом перерваний через війни серед. 17 ст. Після захоплення міста російськими військами (1655) воно було пограбоване й розорене, розпочалася епідемія чуми. Великі втрати Вільнюс зазнав під час Північної війни і епідемії чуми 1710–11, пожеж 1748 і 1749 років. Місто не раз відновлювалося, прибували нові мешканці. У 2-й пол. 18 ст. внаслідок культивування ідей Просвітництва, реформи університету, розвитку книговидання Вільнюс перетворився на значний культурний центр регіону. Населення міста брало активну участь у міщанському русі Речі Посполитої під час 4-літнього сейму. У 1794 році Вільнюс був центром повстання у ВКЛ. Міщани організовували загони національної гвардії і протистояли російським військам.

Російська імперія[ред.ред. код]

Велика армія Наполеона біля міської Ратуші, 1846

Після 3-го поділу Польщі (1795) Литва відійшла до Російської імперії. Вільнюс став губернським містом. Проте діяльність університету, Археологічної комісії та її Музею старовини, численних підпільних антиросійських організацій (філомати з участю Адама Міцкевича та ін.), участь вільнюсців у польському повстанні 1830—1831 і польському повстанні 1863—1864 зберегли за Вільнюсом значення центру громадсько-політичного і культурнго життя земель колишнього ВКЛ. Однак репресії царського уряду після придушення повстань (закриття університету (1832) й Археологічної комісії (1855), заборона друку литовською мовою латинкою (1864) та ін.) негативно позначилися на розвитку міста.

В останні десятиліття 19 ст. швидко розвивалася промисловість (залізообробна, харчова, легка), зростала чисельність населення (1796 — 17 500, 1859 — 58 200, 1897—154 500, 1909—205 200 осіб). Відбулася полонізація місцевого населення, за рахунок чиновників і військових збільшилася кількість росіян, зросла єврейська община. У 1897 роціі в місті мешкало 2,1 % литовців, 20,1 % росіян, 30,9 % поляків, 40 % євреїв. У громадському житті міста провідне місце посіла російська мова, вживання польської, а особливо литовської натрапляло на перешкоди з боку властей. На межі 19–20 ст. Вільнюс став центром діяльності соціал-демократичних і націоналістичних (литовської, польської і єврейської) партій. Під час революції (1905—1907) у місті відбувся Великий Вільнюський сейм литовського національно-визвольного руху.

Окупації та незалежність[ред.ред. код]

Литовські танки у місті, 1939

У ході I світової війни Вільнюс був окупований німецькими військами. Після завершення війни Литовська Тариба (рада), що засідала у місті 16 лютого 1918 року, проголосила незалежність Литви, а Вільнюс — столицею Литовської республіки. В боротьбі за Вільнюс зіткнулися Литва, Польща і РСФРР. У 1922 році Вільнюс перейшов до Польщі. Литва не визнала прав Польщі на місто. Конституція Литви проголосила місто столицею, спір був винесений на форум Ліги Націй й став причиною конфронтації Литви й Польщі.

Число мешканців у 1939 році досягло довоєнного рівня (209 400). На початку Другої світової війни 17 вересня 1939 місто зайняли радянські війська, 10 жовтня СРСР передав Вільнюс Литві з умовою співробітництва. У місто стали переїжджати державні установи, число мешканців зросло до 270 000, серед них литовці складали тепер бл. 28 %. Влітку 1940 року Литва була окупована радянськими військами й тут була проголошена Литовська Радянська Соціалістична Республіка, столицею якої став Вільнюс. 14– 15 червня 1941 року з міста відправляли на заслання жертви масового радянського терору. 23 червня 1941 року вибухнуло антирадянське повстання. Окуповане гітлерівськими військами місто зазнало руйнувань, жорстоких репресій, методично винищувалося єврейське населення. У роки війни загинуло близько 70 000 мешканців. 13 липня 1944 року місто повторно зайняли радянські війська, місту повернено статус столиці Литовської РСР. Зросла кількість населення (на 1988—577 500 осіб), розвивалася промисловість, зокрема підприємства електроніки та приладобудування ВПК СРСР. Вільнюс став культурним центром Литви. У 1988–89 роках відбулися масові мітинги організації «Саюдис» на підтримку перебудови. Відновлення незалежності Литви відбулося у 1990 роціі.

Вільнюс
Vilnius Old Town *
* Назва в офіційному англомовному списку

World Heritage Logo global.svg    Світова спадщина    Прапор ЮНЕСКО
Vilnius view.jpg

Вільнюс
Координати: 54°41′ пн. ш. 25°17′ сх. д. / 54.683° пн. ш. 25.283° сх. д. / 54.683; 25.283
Країна Литва Литва
Тип столиця
Критерії (ii), (iv)
Об'єкт № 541
Історія реєстрації
Зареєстровано: 1994 (18 сесія)
Вільнюс is located in Литва
Вільнюс

CMNS: Вільнюс на Вікісховищі

Населення[ред.ред. код]

У 2003 році загальна кількість населення становила 541 600 осіб.

Згідно з даними перепису 2001 року, 57,8 % населення Вільнюса становили литовці, 18,7 % поляків, 14 % росіян, 4 % білорусів, та 0,5 % євреїв.

Місто здавна було багатонаціональним, до того ж історично склалося так, що литовці часто становили його меншість. Так, згідно з даними перепису населення 1897 року, серед 154 632 жителів було 61 847 (40,0 %) євреїв, 47 795 (30,9 %) поляків, 30 767 (20,1 %) росіян, 6 514 (4,2 %) білорусів, 3 238 (2,1 %) литовців та 4 717 (2,7 %) представників інших національностей, зокрема й українців.

Географія та клімат[ред.ред. код]

Вільнюс

Вільнюс розташований на південному сході Литви (54°41′N 25°17′E) при впадінні річки Вільня до річки Няріс.

Нецентральне розташування міста можна пояснити частою зміною національних кордонів Литви протягом сторіч. Так, за часів Великого князівства Литовського Вільнюс був не лише культурним, а й географічним центром тодішньої держави.

Вільнюс розташований за 312 кілометрів від Клайпеди, міста, що є головним морським портом Литви, так само за допомогою сучасних автомобільних доріг із основними містами країни: Каунас (102 км), Шауляй (214 км) та Панявежис (135 км).

Нинішня площа міста — 401 км². Забудова становить 20,2 % площі, зелені насадження — 43,9 %, вода — 2,1 %.

Клімат у Вільнюсі є перехідним між континентальним та морським. Середньорічна температура становить 6,1 °C.

Клімат міста
Показник Січ Лют Бер Кві Тра Чер Лип Сер Вер Жов Лис Гру Рік
Абсолютний максимум, °C 8,5 14,4 19,8 27,6 31,8 33,4 35,4 34,4 29,8 24,5 14,9 10,5 35,4
Середній максимум, °C −3,5 −1,7 3,3 10,7 18,2 21,1 22,1 21,6 16,4 10,2 3,5 −0,5 10,1
Середня температура, °C −6,1 −4,8 −0,6 5,7 12,5 15,8 16,9 16,3 11,6 6,6 1,2 −2,9
Середній мінімум, °C −8,7 −7,6 −3,8 1,6 7,5 10,8 12,3 11,5 7,7 3,4 −0,9 −5,2 2,4
Абсолютний мінімум, °C −37,2 −35,8 −29,6 −14,1 −3,6 0,0 3,5 1,0 −4,8 −14,4 −22,5 −30,5 −37,2
Норма опадів, мм 38.9 34.4 37.0 46.2 52.1 72.7 79.3 75.8 65.2 51.5 51.5 49.2 653.5
Кількість сонячних годин 36 71 117 164 241 231 219 217 140 94 33 25 1588
Кількість днів з опадами 21,7 18,4 17,5 10,2 12,4 11,7 11,4 10,5 9,7 13,5 16,7 21,2 174,9


Вологість повітря, % 87.2 84.3 77.6 65.5 67.2 70.2 73.3 74.1 78.5 84.7 90.0 89.0 78.5

Староства[ред.ред. код]

В адміністративно-територіальному плані місто належить до самоврядування міста Вільнюса. Керує ним Рада самоврядування і мер, що обирається Радою; нині[Коли?] мер міста Артурас Зуокас. Територія самоврядування поділяється на 21 староство (лит. seniūnija), території яких частково відповідають частинам міста, що історично склалися, його передмістям і районам нових забудов:

Панорама міста

Визначні місця[ред.ред. код]

Вежа Гедимінаса

Ворота Світанку (Аушрос Варту, або Гостра Брама) — єдині з дев'яти оборонних воріт Вільнюса, що збереглися донині. У каплиці тут зберігається головна християнська святиня Литви та Білорусі — Остробрамська ікона Божої Матері, одна з небагатьох ікон, на яких Діву Марію зображено без маленького Ісуса.

Ужупіс, або Заріччя — район, із трьох боків оточений річкою Вільняле. Це місце творчих людей: художників, поетів, скульпторів та майстрів альтернативного мистецтва, їхніх студій та музеїв. Вони оголосили цю землю республікою й написали власну Конституцію, яку вибили на пластинах у кафе «Рідні стіни». Серед її положень: людина «не має права зазіхати на вічність», «має право нічого не розуміти», «не має права на насильство»…[2]

Інші примітні пам'ятки :

Освіта, культура[ред.ред. код]

Вільнюський університет

Українці, пов'язані з містом[ред.ред. код]

Особи, пов'язані з містом[ред.ред. код]

Міста-побратими[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Словник староукраїнської мови XIV — XV ст.. — Київ : Наукова думка, 1977—1978. — Т. 1: А-М. — С. 173. — ISBN 966-00-0550-4.
  2. Марина Гнатенко: Чари Чурльоніса// Український тиждень № 45 (158) від 5 листопада 2010 [1]
  3. Тинченко Я. Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—192 роки): Наукове видання. — К. : Темпора, 2007. — 228 с. — ISBN 966-8201-26-4.
  4. Sister cities of Budapest. Official Website of Budapest (Hungarian). Процитовано 1 July 2009.  [недоступне посилання з 01.04.2012]
  5. Miasta partnerskie Warszawy. um.warszawa.pl. Biuro Promocji Miasta. 4 May 2005. Процитовано 29 August 2008.  [недоступне посилання з 01.04.2012]
  6. Cities Twinned with Duisburg. duisburg.de. Процитовано 7 May 2009.  (англ.)
  7. List of Twin Towns in the Ruhr District. 2009 Twins2010.com. Процитовано 28 October 2009.  [недоступне посилання з 01.04.2012]
  8. Gdańsk Official Website: 'Miasta partnerskie' (Polish & English). [[copyright|]] 2009 Urząd Miejski w Gdańsku. Процитовано 11 July 2009.  (англ.) (пол.)
  9. Guangzhou Sister Cities [via WaybackMachine.com]. Guangzhou Foreign Affairs Office. Архів оригіналу за 24 October 2012. Процитовано 21 July 2013.  (англ.)
  10. Kraków - Miasta Partnerskie [Kraków -Partnership Cities]. Miejska Platforma Internetowa Magiczny Kraków (Polish). Архів оригіналу за 2 July 2013. Процитовано 10 August 2013.  (пол.)
  11. Miasta partnerskie - Urząd Miasta Łodzi [via WaybackMachine.com]. City of Łódź (Polish). Архів оригіналу за 24 June 2013. Процитовано 21 July 2013.  (пол.)
  12. http://klaipeda.diena.lt/galerijos/vaizdai/vilnius-ir-lvovas-pasirase-bendradarbiavimo-sutarti-619110#.Uxoquc4hmUY (лит.)
  13. Aalborg Twin Towns. Europeprize.net. Процитовано 19 August 2013.  (англ.)
  14. Partnerská města HMP [Prague - Twin Cities HMP]. Portál „Zahraniční vztahy" [Portal "Foreign Affairs"] (Czech). 18 July 2013. Архів оригіналу за 25 June 2013. Процитовано 5 August 2013.  (чеськ.)
  15. Taipei - International Sister Cities. Taipei City Council. Архів оригіналу за 2 November 2012. Процитовано 23 August 2013.  (англ.)
  16. Tbilisi Sister Cities. Tbilisi City Hall. Tbilisi Municipal Portal. Архів оригіналу за 24 July 2013. Процитовано 5 August 2013.  (англ.)
  17. TREND: Tbilisi, Vilnius become brother cities. en.trend.az. Процитовано 12 October 2009.  (англ.)

Джерела[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Dubinski P. Zbiór praw s przywilejów miastu stołecznemu WXL Wilnowi nadanych. Wilno, 1788
  • Baliński M. Historya miasta Wilna, t. 1–2. Wilno, 1837
  • Kraszewski J.I. Wilno od poczatków jego do r. 1750, t. 1–4. Wilno, 1840—1841
  • Śapoka A. Senasis Vilnius. Chicago, 1963
  • Jurginis J. et al. Vilniaus miesto istorija nuo seniausiu laiku iki Spalio revolucijos. Vilnius, 1968
  • Vilniaus miesto istorija nuo Spalio revoliucijos iki dabartiniu dienu. Vilnius, 1972
  • Kitkauskas N. Vilniaus pilys. Vilnius, 1989.

Посилання[ред.ред. код]