Немети
Немети (лат. Nemetes, дав.-гр. Νέμητες) — германське плем'я, яке згадується у Цезаря. Він повідомляє, що немети перейшли Рейн разом зі свевами Аріовіста. Пізніше поселилися між Пфальцом і Боденським озером поруч з треверами і вангіонами і були швидко романізовані.
Немети вперше згадуються у творі Нотатки про війну з галлами римського полководця й автора Гая Юлія Цезаря про Галльські війни. Згідно з ним, близько 70 р. до н.е. немети разом з іншими племенами під проводом германського вождя Аріовіста вторглися на територію галлів у пошуках нових земель для поселення. Галли, які перебували під протекторатом Римської імперії, звернулися до Риму по допомогу. Цезар згадує неметів серед семи племен, які він розгромив у битві при Вогезах в 58 р. до н.е.[1] Він також вдруге згадує неметів, описуючи лісисту місцевість, яка простягалася від територій гельветів, неметів і раураків прямо до Дунаю аж до земель даків і анартів.[2]
Хоча Цезар називає сім племен, що брали участь у битві на Рейні, германцями (лат. Germani suas copias constituerunt), немети через спільну племінну богиню мають тісні зв’язки з треверами — племенем, яке сьогодні вважається кельтським. Отже, можливо, що й немети також були кельтами. Про етнічну належність племен у правобережному передріччі Рейну в І ст. до н.е. відомо мало через так звану Гельветську пустку[de]. Ймовірно, заселення цієї території в межах імперії відбулося лише за правління Октавіана Августа. Відомості у самого Цезаря[3] належать до так званих «географічних екскурсів», які, ймовірно, були включені до твору не раніше августівського часу.[4] Імовірнішим джерелом, поряд із непрямою згадкою географа Страбона[5], є власне свідчення Цезаря, згідно з яким після поразки Аріовіста всі свеби втекли за Рейн.[6]
Римський історик і сенатор Тацит у І ст. н.е. спирається на Цезаря, якого він називає «високонадійним джерелом», і у своєму творі Германія згадує неметів, які, за його словами, проживали безпосередньо на лівому березі Рейну і «безсумнівно» були германським народом.[7] Однак перед цим він підкреслює, що на берегах Рейну відбувалося постійне змішування галлів і германців, і деякі племена вважалися германськими лише за власним самовизначенням. В іншому своєму історичному творі — Аннали — Тацит зараховує неметів до допоміжних військ Римської імперії.[8] Він повідомляє, що немети разом із вангіонами були використані як допоміжні сили проти вторгнення хаттів. Під час однієї з операцій вони зненацька напали на ворогів уві сні та перемогли їх. При цьому їм вдалося звільнити римських солдатів і ветеранів битви в Тевтобурзькому лісі, які перебували в полоні сорок років.
Вважається, що немети, ймовірно під проводом Аріовіста, як германське плем’я вже близько 70 р. до н.е. оселилися в районі сучасного міста Шпаєр на Рейні. Назва Новіомагус (лат. Noviomagus) має кельтське походження. Римський історик Амміан Марцеллін близько 300 р. н.е. згадує це місто під назвою Nemetae.[9] Однак уявлення про германське заселення Шпаєра ще за часів Аріовіста не підтверджується наявними археологічними даними. Згідно з ними, германську присутність у районі Шпаєра можна впевнено простежити лише з І ст. н.е.
У слов’янських мовах, таких як польська мова, німців називають Niemcy. Те, що ця назва німців у слов’янських мовах походить від племені немети, часто припускалося, однак це є спірним, оскільки етимологічно значущий контакт неметів зі слов’янськими народами вважається малоймовірним.[10] В угорській та румунській мовах цей корінь був запозичений зі слов’янських мов.
- Гай Юлій Цезар, «Commentariorum Libri VII De Bello Gallico», VI, 25.1, 51–546, 55
- Тацит, Annalen, XII 27. 12, 27
- Rainer Wiegels: Nemeter. In: Reallexikon der Germanischen Altertumskunde (RGA). 2. Auflage. Band 21, Walter de Gruyter, Berlin / New York 2002, ISBN 3-11-017272-0, S. 66–69. (online)
- Christoph Heinrich Friedrich Bialloblotzky: "German reading lessons. Selected from Wolfgang Menzel: Geschichte der Deutschen, London 1838 (Google Books)
- Heinrich Kohlrausch: "History of Germany. From the Earliest Period to the Present Time". New York 1880. (Google Books)
- Samuel Butler: The Atlas of Ancient and Classical Geography. London 1907
- ↑ Caesar, De bello Gallico, 1, 51–54.
- ↑ Caesar, De bello Gallico, 6, 55.
- ↑ Caesar: De bello Gallico 4, 10 und 6, 25.
- ↑ Herbert Nesselhauf: Die Besiedlung der Oberrheinlande in röm. Zeit. In: Badische Fundberichte 19, 1951, S. 71–85; Gertrud Lenz-Bernhard: Lopodunum III: Die neckarswebische Siedlung und Villa rustica im Gewann „Ziegelscheuer“: eine Untersuchung zur Besiedlungsgeschichte der Oberrheingermanen. Stuttgart 2003, S. 21 mit weiteren Quellen.
- ↑ Strabon 7, 1, 3.
- ↑ Caesar: De bello Gallico 1, 53–54.
- ↑ Tacitus, Germania 28.
- ↑ Tacitus, Annalen, 12, 27.
- ↑ Ammianus Marcellinus: Res gestae, 15, 11, 8.
- ↑ vgl. Akademie der Wissenschaften in Wien: Denkschriften, Band 15. Österreichische Akademie der Wissenschaften. Philosophisch-Historische Klasse, Wien 1867 (veraltet).
