Нікос Пуланзас

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Нікос Пуланзас

Західна філософія
Філософія XX століття

Nicos Poulantzas

Nicos-poulantzas.jpg

Нікос Пуланзас, 1970-ті

Народився 21 вересня 1936(1936-09-21)
Атени, Греція
Помер 3 жовтня 1979(1979-10-03) (43 роки)
Париж, Франція
самогубство
Громадянство (підданство) Flag of France.svg Франція
Ім'я при народженні Нікос Пуланзас
Діяльність філософ і соціолог[d]
Школа/Традиція марксизм, «західний марксизм»
Основні інтереси держава, суспільні класи, фашизм
Значні ідеї відносна автономія держави, нова дрібна буржуазія
Зазнав впливу Жан-Поль Сартр

Нікос Пуланзас (грец. Νίκος Πουλαντζάς) (*21 вересня 1936, Афіни, Греція — †3 жовтня 1979, Париж, Франція — грецький політолог, соціолог і філософ. Писав французькою. У 1970-ті Пуланзас користувався репутацію одного з провідних марксистів-структуралістів, у своїй системі поглядів поєднуючи ортодоксальний лєнінізм з єврокомунізмом. Найбільшу славу йому принесли теоретичні праці, присвячені проблеми держави, але він також зробив свій внесок в аналізу фашизму, військових диктатур у Портуґалії, Еспанії та Греції, клас сучасного капіталістичного суспільства.

Життєпис[ред.ред. код]

Пуланзас народився у заможній родині. Вивчав право в Атенському університеті, після чого переїхав до Франції, де захистив докторську дисертацію з філософії права.[1] Ще в Греції Пуланзас вступив лав Об'єднаної демократичної лівиці, широкої орґанізації, своєрідної лєґальної форми комуністичної партії, забороненої після Громадянської війни (1946–1949). У Франції він продовжив свою діяльність як член цієї орґанізації, але чимдалі більше захоплювався марксизмом-екзистенціялізмом Жана-Поля Сартра (1905–1980) і Сімони де Бовуар (1908–1986) і писав для їх журналу «Там модерн».[2]

Один з дописів до «Там модерн» 1964 року привернув увагу Луї Альтюссера (1918–1990), і з середини 1960-х він — разом з Етьєном Балібаром (народ. 1942), Режі Дебре (народ. 1940), П'єром Машере (народ. 1938), Жаком Рансьєром (народ. 1940), що входили до «альтюссерівського гуртка» — стає одним з визнаних молодих французьких марксистів.[3] Альтюссер та його структуралістський підхід до марксизму сильно вплинули на Пульанзаса і саме в контексті марксизму-структуралізму він здобуває собі найбільшу славу.

Починаючи з 1968 року до самої смерти, Пуланзас викладав соціолоґію у Паризькому університеті VIII. Був одружений на французькі письменниці Анні Леклер і мав дочку. У стані гострої депресії він викинувся з вікна квартири свого друга.[4] Йому було лише 43.

Ідейна спадщина[ред.ред. код]

1969 року анґлійський журнал «Нью лефт рівю» опублікував критичну рецензію Пуланзаса на книгу анґлійського марксиста Релфа Мілібенда (1924–1994) «Держава у капіталістичному суспільстві» (1969). Ця рецензія стала першим раундом дискусії, що ставла відома як «дискусія Мілібенда—Пуланзаса».[5] Дискусія розгорталась навколо питання про клясову упередженість держави: Мілібанд вважав це наслідком клясового походження та приналежності людей, що займали керівні посади в державних структурах; Пуланзас дотримувався тієї думки, що така упередженість виходила з самої структури та функцій держави. Дискусія не тільки призвела до поділу марксистів на два табори — «інструменталістський» і «структуралістський», але відродила серед теоретиків-марксистів інтерес до теорії політики та передвістила появу маси досліджень, присвячених державі.

Пуланзасовим найважливішим твором на цю тему стала книга «Політична влада та суспільні кляси капіталістичної держави» (1968). Саме у цій книзі він розвинув одне зі своїх нововведень у теорію — концепцію «відносної автономії держави». За Пуланзасом, капіталістична держава, щоб функціонувати саме як капіталістична держава, мусить виступати проти інтересів окремих капіталістів і виступати на захист їхніх спільних інтересів: держава має зберігати «відносну автономію» від інтересів і вимог індивідуальних капіталістів. Це також означає, що державу не можна зводити лише до відображення економічних відносин й інтересів, як роблять догматики від марксизму. Пуланзас стверджував, що як учасники економічної діяльності, капіталісти мають схильність розділятися та конкурувати один з одним, а держава слугує своєрідним майданчиком, що на ньому різні фракції кляси капіталістів, а також інших правлячих кляс, можуть зустрічатися, виробляти довготермінову стратегію й укладати довготермінові союзи. Цій системі Пуланзас дав назву «владний блок». Одночасно держава дезорганізує робітничу клясу, розділяючи її на окремих осіб (громадян), ізолюючи членів робітничої кляси один від одного.

«Фашизм і диктатура» (1970) стала емпіричним дослідженням, основаним на теоретичній роботі. Пуланзас дослідив кляасову сутність фашизму та дійшов висновку, що фашистська держава є виключною формою капіталістичної держави. На його думку, хоча фашизм не є неминучою або «природною» стадією розвитку капіталізму — він є реакцією на політичну кризу, якщо така криза повториться, повториться і фашизм. Подібні ідеї можна знайти у «Кризі диктатур: Португалія, Греція, Еспанія» (1975) — одній з перших марксистських розвідок, присвячених процесу демократизації. Пуланзас стверджував, що перемога демократії у всіх трьох країнах стала результатом політичної боротьби між двома конкуруючими фракціями кляси капіталістів — національної та компрадорської буржуазії.

У своїй подальшій теоретичній роботі Пуланзас зробив важливий внесок у теорію кляс, виступивши з критикою широко прийнятих понять «кляса-в-собі» та «кляса-для-себе» та відстоюючи ту точку позицію, що кляси не істнують поза клясовим конфліктом і боротьбою, що кляса є сукупність відносин і практики. У книзі «Суспільні кляси за сучасного капіталізму» (1974) він також розглянув політичне значення чимдалі зростаючої транснаціоналізації (ґлобалізації) капіталу та постання «нової дрібної буржуазії».

Його остання книга «Держава, влада, соціялізм» (1978) містила критику теоретичних конструкцій Мішеля Фуко (1926–1984) та Жиля Дельоза (1925–1995), а також інших теоретиків і доробку його власних поглядів. Зокрема Пуланзас запропонував визначення держави як суспільного відношення і заявив, що питання її відносної автономії є функцією клясової боротьби. Оскільки держава є зосередженням клясової боротьби, вона завжди у плині, ті за неї постійно точиться боротьба. Повну владу над державою не має жадна кляса, проте держава завжди віддає перевагу інтересам панівної кляси. Отже ступінь її відносної автономності постійно змінюється і визначається змістом й інтенсивність політичної боротьби.

Твори[ред.ред. код]

  • Марксистська політична теорія у Великій Британії (Marxist Political Theory in Great Britain, 1967).
  • Політична влада та суспільні класи капіталістичної держави (Pouvoir politique et classes sociales de l’état capitaliste, 1968).
  • Фашизм і диктатура (Fascisme et dictature, 1970).
  • Суспільні класи за сучасного капіталізму (Les Classes sociales dans le capitalisme aujourd'hui, 1974).
  • Криза диктатур: Портуґалія, Греція, Еспанія (La Crise des dictatures: Portugal, Grèce, Espagne, 1975).
  • Держава, влада, соціялізм (L'État, le pouvoir, le socialisme, 1978).
  • Орієнтири вчора та сьогодні. Тексти про державу (Repères, hier et aujourd'hui: textes sur l'État, 1980).
  • Читанка з творами Пуланзаса. Марксизм, право і держава [посмертна збірка статей та інтерв'ю] (The Poulantzas Reader: Marxism, Law and the State, 2008).

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. «Interview with Nicos Poulantzas», Marxism Today July 1979), p. 198.
  2. Stuart Hall, «Nicos Poulantzas: State, Power, Socialism», New Left Review, I/119, January-February 1980, p. 61.
  3. Idem.
  4. Nicos Poulantzas. The Professor Network. Процитовано 20 May 2009. 
  5. Див.: Nicos Poulantzas, «The Problem of the Capitalist State», New Left Review, No. 58, November—December 1969, pp. 67-78; Ralph Miliband, «The Capitalist State: Reply to Nicos Poulantzas», New Left Reviw, No. 59, January—February 1970, pp. 53-60; Ralph Miliband, «Poulantzas and the Capitalist State», New Left Review, No. 82, November—December 1973, pp. 83-92; Ernesto Laclau, «The Specificity of the Political: The Poulantzas—Miliband Debate», Economy and Society, No. 5, 1975, pp. 87-110; Nicos Poulantzas, «The Capitalist State: A Reply to Miliband and Laclau», New Left Review, No. 95, January—February 1976, pp. 63-83.

Література[ред.ред. код]

  • Б. Дем'яненко. Пуланзас Нікос // Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. — К.:Парламентське видавництво, 2011. — с.614 ISBN 978-966-611-818-2
  • Peter Bratsis, «Nicos Poulantzas and the Ontological Status of the State in Marxist Theory», in Journal Of The Hellenic Diaspora, Vol. 25, No. 1-2, February 1999, pp. 155—176.
  • Jane Caplan, «Theories of Fascism: Nicos Poulantzas as Historian», in History Workshop, No. 3, Spring 1977, pp. 83-100.
  • Stuart Hall, «Nicos Poulantzas: State, Power, Socialism», in New Left Review, I/119, January-February 1980, pp. 60-69.
  • Bob Jessop, «On the Originality, Legacy, and Actuality of Nicos Poulantzas», in Studies In Political Economy, No. 34, Spring 1991, pp. 75-107.
  • Bob Jessop, Nicos Poulantzas: Marxist Theory and Political Strategy, London: Macmillan, 1985.
  • Peter Kennedy. «Marxism and the Relative Autonomy of the Capitalist State», in Critique: Journal of Socialist Theory, Vol. 34, Issue 2, 2006, pp. 179—196.
  • Ellen Meiksins Wood, The Retreat from Class, London—New York: Verso, 1986, pp. 25-46 (The Forerunner: Nicos Poulantzas).

Посилання[ред.ред. код]