Нікі де Сен Фаль

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Нікі де Сен Фаль
фр. Niki de Saint Phalle

Niki de Saint Phalle (1964) by Erling Mandelmann.jpg

При народженні фр. Catherine Marie-Agnès Fal de Saint Phalle
Народження 29 жовтня 1930(1930-10-29)[1][2][…]
Нейї-сюр-Сен[4]
Смерть 21 травня 2002(2002-05-21)[1][2][…] (71 рік) або 22 травня 2002(2002-05-22)[5] (71 рік)
  Сан-Дієго, Каліфорнія, США[4]
(емфізема легень)
Громадянство Flag of France.svg Франція[6]
Flag of Switzerland.svg Швейцарія[6]
Flag of the United States.svg США[6]
Жанр фігуративізм
Навчання Brearley Schoold
Діяльність модель, художниця, visual artist, скульпторка, ілюстраторка, дизайнерка прикрас
Напрямок живопис і скульптура
Роки творчості з з 1952
Член Новий реалізм
Твори Le Cyclopd, nanasd, the Golemd, Giardino dei Tarocchid і Stravinsky Fountaind
У шлюбі з Harry Mathewsd[7] і Jean Tinguelyd[7]
Діти Laura Duke Condominasd
Нагороди
Сайт nikidesaintphalle.org

CMNS: Нікі де Сен Фаль у Вікісховищі

Нікі де Сен Фаль (фр. Niki de Saint Phalle, 29 жовтня 1930, Нейї-сюр-Сен — 21 травня 2002, Сан-Дієго) — французько-американська скульпторка.

Біографія[ред. | ред. код]

Народилася 1930 року у містечку Нейї-сюр-Сен, Франція, але зростала у Нью-Йорку. Займатися живописом Нікі почала 1948 року, через 4 роки переїхала до Європи, де жила у Ніцці, Парижі, на Мальорці.

Вперше дістала міжнародне визнання 1961 року як член впливової мистецької групи «Нові Реалісти».

Сьогодні вона найбільш відома своїми величезними, сексуальними жіночими фігурами під назвою «Нани» (від фр. Nana — сленг: «жінка», пор. однойменний роман Еміля Золя), які можна побачити у музеях та містах по всьому світові. Вона є авторкою великих композицій «Фонтан Стравінського» у Парижі (1983), «Садок Таро» у Тоскані, який було створено цілковито за кошти самої Нікі та відкрито 1998 року (після 24 років праці), «Чарівне коло королеви Каліфії» у Каліфорнії (19982002), «Грот» у Гановерському королівському саду (2003).

До 1994 року Нікі жила неподалік Парижа, але через погіршення здоров'я згодом перебралася до міста Ла Хойя у Каліфорнії.

Бібліографія[ред. | ред. код]

  • Niki de Saint Phalle, Rétrospective, Musée d'art moderne de la Ville de Paris, 1993 ;
  • Niki de Saint Phalle, de Peter Schamoni, Documentaire-Portrait de l'artiste Niki de Saint Phalle, 1995 ;
  • Niki de Saint Phalle, Catalogue raisonné, éditions Acatos, Lausanne, 2001 ;
  • Niki de Saint Phalle, La Donation, Musée d'Art moderne et d'Art contemporain, Nice, 2002.
  • Niki de Saint-Phalle et le jardin des tarots, Paris, Éditions Fernand Hazan, 2010
  1. а б Bibliothèque nationale de France Ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  2. а б Niki de Saint-Phalle
  3. а б Niki de Saint Phalle — 2008.
  4. а б Національна бібліотека Німеччини, Державна бібліотека в Берліні, Баварська державна бібліотека та ін. Record #11879406X // Німецька нормативна база даних — 2012—2016.
  5. Library of Congress AuthoritiesLibrary of Congress.
  6. а б в Зведений список імен діячів мистецтва
  7. а б https://hedendaagsesieraden.nl/2018/01/21/niki-de-saint-phalle/