Феміністичне мистецтво

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Феміністичне мистецтво або арт-фемінізм (англ. feminist art) — мистецтво, створене свідомо в контексті феміністської теорії мистецтва. На початку 70-х криза довіри до культури модернізму, де домінували чоловіки, найбільш ясно виразився в середовищі художниць, що сповідували фемінізм чи його тодішні різновиди. Як рух арт-фемінізм виник у кінці 1960-х — на початку 1970-х. Не будучи пов"язаним з будь-яким конкретним стилем чи медіа, феміністичне мистецтво характеризується рядом зусиль, спрямованих на надання жінкам місця у світі, особливо у світі мистецтва. Арт-фемінізм є одним з найзначиміших перетворень в образотворчому мистецтві другої половини ХХ століття.

«Жінки-художниці бунтують»[ред. | ред. код]

Коалиція працівників мистецтва однією з 13 вимог, висунутих перед музеями в 1970 році, назвала необхідність «подолати несправедливість, що віками проявляється по відношенню до жінки-художниці, встановивши при організації виставок, придбанні нових экспонатів і формуванні відбірних комітетів рівну представницьку квоту для художників обох статей». В лютому 1970 чорношкіра художниця Фейт Рінголд (Faith Ringgold) вирішила виразити протест проти виставки в Школі образотворчих мистецтв у Нью-Йорку, оскільки всі учасники були чоловіками. Вона об"явила, що якщо організатори не включать у склад виставки 50 % жінок, почнеться «війна». Незабаром до Рінголд приєдналися критикиня Люсі Ліппард (Lucy Lippard) і виникла група впливу під назвою «Жінки-художниці бунтують» (Women Artist in Revolution, скорочено WAR — «війна»). Група виражала протест проти дискримінації жінок на щорічних експозиціях в Музеї Уітні, ратувала за збільшення відсотка жінок-учасниць но 50. У подальшому вони реалізували кроки з організації власних виставок і галерей.

Дискурс[ред. | ред. код]

В 1971 мистецтвознавиця Лінда Нохлін (Linda Nochlin) опублікувала в «Арт Ньюз» і в каталозі до выставки «25 сучасних художниць» новаторське есе Чому немає великих художниць-жінок? («Why Have There Been No Great Women Artists?»), в якому дослідила соціальні та економічні фактори, котрі завадили талановитим жінкам досягнути статусу їх колег-чоловіків. Предметом розгляду Нохлін стало питання, чи є в жіночій творчості якась властиво жіноча суть. Ні, немає, наполягала вона, і не може бути. Погоджуючись, що великих художниць рангу Мікеланджело серед жінок немає, вона стверджувала, що причини криються в системі соціальних інститутів, включаючи освіту, де домінують чоловіки і принижується значення жінок. Один з аргументів Нохлін в тому, що концепції «генія», «майстерності» і «таланту» розроблені чоловіками застосовно до чоловіків, і варто чудуватися, що жінки взагалі чогось досягли.

Підхід Ліппард до цього питання виявився іншим. Вона була переконана, що прихована своєрідність в образній системі жінок-художниць все-таки є. До 1973 вона виділила коло особливостей жіночої творчості: «щільність, однорідна текстура, …переважання округлих форм і центральне фокусування, повсюдно лінеарні, випуклі чи параболічні, самотяжіючі форми, шари і напластування, невловима невизначеність виконання, схильність до рожевих, пастельних… тонів».

До 1980 такі мистецтвознавиці, як Грізельда Поллок (Griselda Pollock) і Rozsika Parker, вивчаючи мову історії мистецтва з її гендерними термінами, такими як «старі майстри» (old master) і «шедевр» (masterpiece), поставили під сумнів центральне місце оголеної жіночої натури в західному каноні, запитуючи, чому чоловіки і жінки представлені настільки відмінно.

У книзі Ways of Seeing (1972) критик Джон Бергер (John Berger) виснував, що «Чоловіки дивлятьсяна жінок. Жінки бачать себе такими, на котрих дивляться» («Men look at women. Women watch themselves being looked at»). Іншими словами, західне мистецтво повторює нерівні відносини, вже закладені в суспільстві.

У роботах з історії мистецтва, таких як есе Керол Дункан «Чоловічий диктат в авангардистському живопису початку XX століття», опублікованому в Артфорумі в 1974, прозвучали ноти скептицизму відносно якості образів сучасного мистецтва (присвячених чоловікам і написаних ними ж), більшість яких досі виводило на перший план уявлення про чоловіка-генія, котрий оволодіває своїм матеріалом як жінкою.

Медіа[ред. | ред. код]

Ряд творів арт-фемінізму були доволі традиційними — наприклад, живопис Sylvia Sleigh, в якій давні стереотипи ню застосовувались до чоловіків як об'єкта еротичної насолоди. Проте багато зразків феміністичного мистецтва використовували більш новаторські вирази, такі як перформанс і відео-арт. Важливим аспектом руху було бажання відродити інтерес до таких видів мистецтва, як квілінг і вишивка, які традиційно розглядаються в якості жіночих і котрим присвоюється нижчий, порівняно з візуальними мистецтвами, статус.

«Звана вечеря» Джуді Чикаго[ред. | ред. код]

Однією зі знакових робіт першої фази арт-фемінізму є Звана вечеря Джуді Чикаго (The Dinner Party, 1974—1979). Більше сотні жінок (а також кілька чоловіків) були залучені до створення цього твору. «Звана вечеря», що складала данину поваги досягненням і тяготам жіночої праці, має форму трикутного банкетного столу на 39 персон, кожний набір на котрому представляв значну жінку в західній цивілізації. «Вечеря» була презентована широкій публіці вперше в Музеї сучасного мистецтва Сан-Франциско в 1979, що залучило понад 100,000 відвідувачів за три місяці.

Відомі мисткині-феміністки[ред. | ред. код]

Див. також[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Статтю «Феміністичне мистецтво»
створено у рамках Вікіпроекту «Мистецтво і фемінізм».
Стаття «Феміністичне мистецтво»
є частиною Вікіпроекту «Фемінізм». Ви можете долучитись чи допомогти.