О'Коннор-Вілінська Валерія Олександрівна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
О'Коннор-Вілінська Валерія Олександрівна
Валерія О'Коннор-Вілінська 1.jpg
Ім'я при народженні О'Коннор Валерія Олександрівна
Народилася 9 грудня 1866(1866-12-09)
с. Миколаївка, Кобеляцький повіт, Полтавська губернія, Російська імперія
Померла 19 грудня 1930(1930-12-19) (64 роки)
Подєбради, Чехословацька республіка
Діяльність письменниця
Мова творів українська
Жанр дитячі п'єси

Валерія (Лора) Олександрівна О'Коннор-Вілінська (9 грудня 1866, с. Миколаївка, Кобеляцький повіт, Полтавська губернія, Російська імперія — 19 грудня 1930, Подєбради, Чехословацька республіка — українська громадська діячка, письменниця і перекладач.

Дружина першого консула України в Швейцарії Олександра Вілінського, своячка відомого композитора Миколи Лисенка (старша сестра Валерії Ольга О'Коннор-Лисенко була дружиною Миколи Лисенка).[1]

Біографія[ред. | ред. код]

Батько, О. Де-Коннор, був багатим землевласником ірландського походження. Мати належала до роду Лисенків. Освіту здобула в приватній київ. г-зії. Працювала в єпархіальній школі, видавничому к-ті Харків. т-ва грамотності, була співробітником «Харьковских ведомостей», де друкувала статті й театральні рецензії. У 1890-х роках разом з чоловіком — інженером Олександром Вілінським брала активну участь в українському національно-культурному русі Харкова, згодом — Києва.

З 1905 — активний член Київського літературно-артистичного товариства, Київського товариства «Просвіта» імені Тараса Шевченка, Українського клубу, Товариства українських поступовців. Разом із Л.Старицькою-Черняхівською й О.Олесем написала низку одноактних п'єс і була широко визнана як драматург. 1913 спільно із чоловіком — інж. О.Вілінським — увійшла до редколегії час. «Сяйво». Під час Першої світової війни працювала у т-ві допомоги населенню Півдня Росії «Юг», брала участь у заснуванні притулків для дітей біженців і виселенців із Галичини.

Була однією з засновників Української Центральної Ради; у 1917–18 роках очолювала літературний відділ у Міністерстві культури УНР та секцію генерального секретарства освіти УЦР Української Держави. У листопаді 1918 разом із чоловіком, який був призначений Директорією УНР укр. консулом у Цюриху, виїхала до Швейцарії і відтоді жила на еміграції у Відні, згодом з 1919 — у Чехословаччині. Друкувалася у «Літературно-науковому віснику», «Воля» (Відень), «Нова Україна» (Прага), перекладала твори франц. письменників для вид-в «Чайка» і «Земля». У Відні очолювала закордонну укр. секцію «Ліги миру і свободи». Її твори друкувалися в журналах «Жіноча доля» (Коломия), «Світ дитини» (Львів), «Пчілка» (Ужгород), «Тризуб» (Париж) тощо. В останні роки життя працювала в термінологічній комісії Української господарської академії в Подєбрадах.

Важко переживаючи передчасну смерть чоловіка. Загинула від самогубства кинувшись під потяг 19 грудня 1930 року у місті Подєбради (Чехословацька республіка). Похована у Празі.

Творчість[ред. | ред. код]

Автор п'єс (у співавт. з О. Олесем і Л. Старицькою-Черняхівською) «Сніговий бал», «Візит» (1910); драм «Інститутка» (1911), «Сторінки минулого» (1912); повісті «Скарб» (1924), роману-хроніки «На еміграції»; творів для дітей; спогадів «Лисенки й Старицькі» (посм., 1936). У 2003 рукопис роману «На еміграції» про життя перших українських дипломатів та початок становлення українських дипломатичних місій у Європі зусиллями Генконсульства України у Кракові віднайдено в Національному Інституті ім. Оссолінських у польському місті Вроцлав і вперше видано львівським видавництвом «Світ».

Перекладала закордонних письменників українською. Перебуваючи ще в Україні О'Коннор-Вілінська надрукувала кілька своїх перекладів з П. Ж. Беранже та А. Франса, проте основний масив її перекладацьких праць належить до пізні­шого періоду — 1920-х років, часу її перебування в еміґрації.[2]

Вибрані твори[ред. | ред. код]

Власні твори[ред. | ред. код]

Переклади на українську[ред. | ред. код]

  • Віктор Гюго. Люкреція Борджія: три дії. Переклад з французької: Валерія О'Конноp-Вілінська. пеpедмова: Остап Гpицай. Київ, Відень, Львів: Видавництво «Чайка» ; Дpукарня Х. Райсеpа Синів. 1920. 94 стор.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Роман Завадович. Казка на Фортепіяні — Джерзі-сіті: журнал «Веселка», рік IX, ч. 11(99), листопад 1962
  2. Михайло Москаленко. Нариси з історії українського перекладу — журнал Всесвіт, 2006

Джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]