Старицька-Черняхівська Людмила Михайлівна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Людмила Михайлівна Старицька-Черняхівська
Людмила Старицька-Черняхівська

Людмила Старицька-Черняхівська
При народженні Людмила Михайлівна Старицька
Народження 17 (29) серпня 1868(1868-08-29)
  Київ, Flag of Russia.svg Російська імперія
Смерть 1941(1941)
  СРСР СРСР
Національність українка
Мова творів українська
Рід діяльності драматург, прозаїк, поетеса, перекладач
S: Роботи у Вікіджерелах
CMNS: Старицька-Черняхівська Людмила Михайлівна на Вікісховищі

Людми́ла Миха́йлівна Стари́цька-Черняхі́вська (нар. 17 (29) серпня 1868(18680829), Київ — 1941) — українська письменниця (поетеса, драматург, прозаїк, перекладач, мемуарист), громадський діяч. Донька Михайла Старицького, племінниця Миколи Лисенка, сестра Оксани Стешенко і Марії Старицької, дружина Олександра Черняхівського, мати Вероніки Черняхівської.

Життєпис[ред.ред. код]

Людмила Старицька

Народилася Людмила Старицька 17 серпня (29 серпня за новим стилем) 1868 року в Києві в сім'ї відомого письменника, драматурга і громадського діяча Михайла Петровича Старицького та Софії Віталіївни Старицької — рідної сестри композитора Миколи Лисенка. Чоловік — Олександр Черняхівський.

Про дитячі роки письменниця писала:

«Наше покоління — виключне покоління: ми були першими українськими дітьми. Не тими дітьми, що виростають в селі, в рідній сфері стихійними українцями, — ми були дітьми городянськими, яких батьки виховували вперше серед ворожих обставин свідомими українцями із сповитку».
Людмила Старицька, 1882 р.

Навчалася в київській приватній гімназії Віри Миколаївни Ващенко-Захарченко. Гімназистки видавали рукописний журнал, до якого Людмила Старицька написала повість «За Україну» та сатиричні вірші про директрису та її чоловіка.

У 1888–1893 роках брала активну участь у роботі літературного гуртка «Плеяда».

У роки Першої світової війни брала активну участь у роботі Київського комітету для допомоги українцям-утікачам, працювала сестрою милосердя у шпиталі для поранених. Відвідала на засланні Михайла Грушевського.

У квітні 1917 року Старицьку обрали до Української Центральної Ради.

У травні 1917 року брала участь у заснуванні Товариства (комітету) «Український національний театр», входила до його президії.

Як представниця Міністерства освіти 22 жовтня 1918 року виступила з промовою на урочистому відкритті Кам'янець-Подільського державного українського університету [1].

1919 року стала співзасновницею і заступницею голови Національної ради Українських жінок у Кам'янці-Подільському.

У 1920-тих роках працювала у ВУАН.

Письменницю заарештовано 14 січня 1930 року і звинувачено в приналежності до так званої Спілки визволення України (СВУ). Допити велися у в'язниці на Холодній Горі в Харкові.

Ось кілька витягів з власноручних свідчень Старицької-Черняхівської, датованих 27 січня 1930 року: «…На засіданні виступали з промовами Єфремов — він казав про загальну організацію українських суголосних сил і про організацію суголосних елементів селянства. Чехівський казав про політичне значення Української церкви, Гермайзе — про залучення до організації пролетаріату, Дурдуківський — про об'єднання учительства, розуміється, з відомою, вгорі зазначеною метою, я казала про роль інтелігенції і про необхідність поставити її на чолі організації. Але на цьому зібранні я не чула ні слова про організацію БУД і про назву СВУ, що нею було охрещено нову організацію.

…З цього часу, себто з часу цих двох зібрань, організаційного зв'язку межи мною і рештою членів, обраних на першому засіданні, не було. Я стрічалася з ними яко з своїми добрими приятелями і на вечірках у себе, і в родині Єфремова, а не яко з членами організації, ні про які директиви я нічого не чула, в жодних організаційних зібраннях участи не приймала.

…Отже, тому що Україна, пригнічена 250-літнім пануванням російського царату, не надбала потрібних культурних вартостей, першим завданням, на мою думку, була й буде культурна праця. Особисто ж до мене я вважаю за краще в міру сил моїх і можливостей працювати на придбання Україні культурних вартостей, ніж бути статистом в непевній політичній організації».

Згідно з вироком особливого складу Верховного Суду УСРР від 19 квітня 1930 року, Старицьку-Черняхівську звинувачено в тому, що вона: «а) у період 1926–1929 років була членом центру СВУ і провадила керівну організаційну діяльність, згідно з програмою і завданням організації; б) здійснювала зв'язок центру СВУ з представниками деяких чужоземних капіталістичних держав…»

Людмила Старицька-Черняхівська, останні роки.

Письменницю засуджено до 5 років позбавлення волі з обмеженням у правах на 3 роки.

4 червня 1930 року Старицьку-Черняхівську звільнено з-під варти і строк замінено на умовний.

Після звільнення вислана до міста Сталіно (нині Донецьк). Займалась перекладацькою діяльністю.

У 1936–1941 роках жила у Києві.

20 липня 1941 року, коли під стінами Києва точилися бої з німцями, на квартирі в Людмили Михайлівни співробітники НКВС провели обшук, конфіскували паспорт і теку з листуванням. Разом із сестрою Оксаною Михайлівною Стешенко Старицьку-Черняхівську вивезли вантажівкою до Харкова. Тут її звинуватили в антирадянській діяльності та вивезли під конвоєм у телячому вагоні до Казахстану. Проте в дорозі 73-літня письменниця померла. Точна дата її смерті і місце поховання невідомі.

У серпні 1989 року Людмилу Михайлівну разом з іншими учасниками «показового процесу СВУ» в Харкові посмертно реабілітував пленум Верховного Суду УРСР.

Творчість[ред.ред. код]

З дитинства почала віршувати, складати казки. З цього приводу Людмила Старицька-Черняхівська писала [2]:

«В наших обох родинах Старицьких і Косачів панував особливий літературний дух; тому, хто мав хоч іскру таланту, не писати тут було цілком неможливо. Тут завжде писали, розбирали твори, читали їх, видавали збірники і взагалі жили в осередку громадських і літературних інтересів. Як Ольга Петрівна, так і батько мій підтримували кожного, хто виявляв найменше бажання займатися літературою, розжеврювали найдрібнішу іскру таланту».

Драматичні твори[ред.ред. код]

  • «Гетьман Петро Дорошенко» (1908)
  • «Крила» (1913)
  • «Останній сніп» (1917)
  • «Розбійник Кармелюк» (1926)
  • «Іван Мазепа» (1927)

У радянський час драми на сцені не ставилися.

Переклади[ред.ред. код]

Мемуари[ред.ред. код]

Старицька-Черняхівська та сьогодення[ред.ред. код]

2000 року у видавництві «Наукова думка» (Київ) у серії «Бібліотека української літератури» побачили світ «Вибрані твори» Людмили Старицької-Черняхівської. Цим самим уперше під одною палітуркою було зібрано різні за жанром твори письменниці — драматичні, прозові, поетичні, мемуарні. Упорядкував книгу, написав до неї вступну статтю та примітки письменник Юрій Хорунжий.

17 вересня 2002 року в Києві на засіданні спеціалізованої наукової ради у Національному педагогічному університеті імені Михайла Драгоманова Інна Петрівна Чернова захистила кандидатську дисертацію «Еволюція проблематики і поетики у драматургії Людмили Старицької-Черняхівської» (науковий керівник Володимир Федорович Погребенник). Це була перша спеціальна системна спроба дослідити драматургію Старицької-Черняхівської.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Пащенко Олімпіада. Заснування Кам'янець-Подільського державного українського університету // Вісник історико-культурологічного Подільського братства. — № 4. — Кам'янець-Подільський, 1995. — С. 12.
  2. Хвилини життя Лесі Українки // Старицька-Черняхівська Людмила. Вибрані твори. — К., 2000. — С. 745.
  3. Видано: Верді Дж. Аїда: Опера на 4 дії / Пер. А. Старицької-Черняхівської. — К.: Рух, 1927. — 61с.

Джерела[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]