Одеський завод важкого кранобудування

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
ВАТ ХК «Краян»
Тип підприємство
Форма власності відкрите акціонерне товариство
Засновано 1863
Штаб-квартира Одеса
krayan.odessa.ua
Нагороди
орден Трудового Червоного Прапора
CMNS: Одеський завод важкого кранобудування у Вікісховищі
У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Краян (значення).

ВАТ ХК «Краян» — холдингова машинобудівна компанія України в галузі кранобудування, заснована на базі колишнього «Одеського заводу важкого кранобудування ім. Січневого повстання», що знаходиться в Одесі.

Історія[ред. | ред. код]

1863-1917[ред. | ред. код]

Історія підприємства починається в серпні 1863 року, коли для ремонту рухомого складу Одеської залізниці в Одесі поряд із паровозним депо були засновані залізничні майстерні[1][2][3].

До 1917 року Одеські залізничні майстерні Російського товариства пароплавства і торгівлі та Одеської залізниці були головними залізничними майстернями Одеської залізниці, тут працювало понад 3 тис. осіб і діяла залізнична парторганізація РСДРП(б) (керівником якої був П.П.Мізікевич).

19 березня 1917 року за рішенням Одеської Ради на промислових підприємствах Одеси було введено 8-годинний робочий день.[4]

1918-1991[ред. | ред. код]

Після Жовтневого перевороту робітники майстерень активно підтримали революцію,[5][6] у жовтні та грудні 1917 року вони виступали на підтримку передачі влади в Одесі Радам.[7]

На початку січня 1918 року в майстернях було створено військово-революційний штаб (до складу якого увійшли П. Мізікевич, П. Забудкін та М. Алексєєв), під керівництвом якого загони Червоної гвардії захопили залізничний вокзал, товарну станцію та установи зв'язку. Робочі майстерні взяли активну участь у боях 15-16 (28-29) січня 1918 року, з використанням бронепоїзда розгромили частини УНР і в результаті — забезпечили встановлення 17 (30) січня 1918 року радянської влади в Одесі та створення Одеської радянської республіки.[8]

Після того, як 13 березня 1918 року Одесу окупували австро-німецькі війська, робітники майстерень сформували команди двох бронепоїздів РККА (командирами яких стали Ф. Молочков і М. Мацко), які вели бої під Харковом і на Дону, в Одесі для ведення підпільної. роботи залишилися близько 50 більшовиків з-поміж працівників майстерень.[9]

У липні 1918 року майстерні приєдналися до Всеукраїнського залізничного страйку (і страйкували до 9 вересня 1918 року).[10]

Після відходу в листопаді 1918 року австро-німецьких військ з Одеси та висадки в Одесі військ Антанти робітники майстерень продовжували саботаж і брали участь у відновленні радянської влади в Одесі 5 січня 1919 року.[11]

Після того, як 25 серпня 1919 року місто зайняли війська ЗСПР, у майстернях була створена «трійка» для ведення організаційної підпільної роботи та почала діяти військово-підривна група В. Гренць. З наближенням до Одеси військ РСЧА в ході Одеської наступальної операції 11 січня — 8 лютого 1920 за наказом ревкому робітники майстерень зайняли Одеське залізничне депо і станцію і не допустили викрадення залізничного складу за кордон.[12]

Загалом, за роки громадянської війни виробництво значно скоротилося — до 14,8 % від кількості паровозів та 4,2 % вагонів, випущених у 1913 році.[13]

У 1920 році в майстернях працювали 2 тисячі робітників (у тому числі 60 комуністів і 23 комсомольці).[14]

Після закінчення громадянської війни майстерні були реконструйовані.[15]

У листопаді 1923 року головні залізничні майстерні були перейменовані на Січневі залізничні майстерні — на честь 5-ї річниці повстання в Одесі в січні 1918 року.[16][17][18]

До 1930 року майстерні виконували капітальний ремонт паровозів і товарних вагонів, в 1930 майстерні були перетворені в кранобудівний завод.[19]

В 1931 завод побудував перший паровий рейковий кран[20] (6-тонний «Январець-1»), який став первістком радянського кранобудування.[21] Протягом років передвоєнних п'ятирічок завод освоїв виробництво нових видів продукції, удосконалював конструкції кранів. У цей час заводом випускалися крани вантажністю 6, 15, 20, 45 т та інша продукція.[21] До початку 1939 року завод входив до чотирьох найбільших підприємств машинобудування Одеси.[22]

Після початку німецько-радянської війни завод освоїв випуск продукції військового призначення. Вже в перші тижні війни завод побудував на шасі вантажівок ЗІС-6, що прибули на підприємство для переобладнання в автокрани, п'ятнадцять «ремлетучок».[23] З наближенням до міста лінії фронту робітники заводу взяли активну участь у будівництві оборонних споруд.[24] У липні 1941 року почалася евакуація заводу, більша частина обладнання була відправлена ешелонами на Кіровський машинобудівний завод імені 1 травня та на Курган.[25]

Під час оборони Одеси завод відновив і передав до Приморської армії десять танків БТ, виявлених в ешелонах, що прибули до Одеси — при цьому кілька танків було модернізовано[26] (для цього один з цехів заводу був переобладнаний в танкоремонтні майстерні),[27] брав участь у будівництві трьох бронепоїздів (при цьому більшість осіб у команді першого одеського бронепоїзда № 22 складали робітники заводу ім. Січневого повстання),[28] а пізніше освоїв виробництво бронетракторів НІ-1, 50-мм та 82-мм мінометів [29] (при цьому екіпажами трьох випущених заводом бронетракторів НІ-1 стали робітники заводу) .[30] Після створення 22 серпня 1941 року оперативно-виробничої групи при Військовій раді Одеського оборонного району завод було передано у пряме підпорядкування групи.[31] Під час окупації міста німецько-румунськими військами робітники заводу імені Січневого повстання були серед одеських підпільників.[32]

У ході бойових дій та під час окупації завод був повністю зруйнований.[33] Німецька адміністрація спробувала використати організувати на заводі ремонт залізничних вагонів, але радянська підпільна група, що діяла в Одесі, якою керував прикордонник П. В. Кудрін, вивела з ладу протипожежні засоби та підпалила вагони, доставлені на завод для ремонту.[34]

У 1944 році почалося відновлення підприємства.[35]

У 1946 році завод освоїв серійний випуск автомобільних кранів.[36]

З 1960 року спеціалізацією заводу стало виробництво великовантажних пневматичних колісних кранів.[37]

1963 року завод ім. Січневого Повстання був нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора.[38][39]

З початку 1970-х завод став випускати 40-, 63- і 100-тонні крани. Загалом у 1946-1974 роки заводом було створено понад 25 модифікацій кранів різної вантажності, деякі з них були нагороджені дипломами ВДНГ СРСР. До 1974 року завод освоїв виробництво 16-тонних і 25-тонних кранів для роботи в умовах Крайньої Півночі Росії; крім того, на підприємстві проводилися сталеве та чавунне лиття для кранів, поковки та штампування, здійснювалися механічна та термічна обробка деталей.[40]

У 1975 році завод став головним підприємством виробничого об'єднання імені Січневого повстання.[41]

На початку 1980-х років на заводі діяли комплексно-механізовані ділянки та потокові конвеєрні лінії,[42] основною продукцією підприємства були стрілові самохідні крани на пневматичному колісному ходу вантажністю 25, 40, 63 та 100 тонн.[42]

У 1982 році на заводі був спроєктований і побудований перший в СРСР автомобільний гідравлічний кран вантажністю 100 тонн (встановлений на спеціально розробленому шасі).[43]

Постановою Ради Міністрів СРСР 18 вересня 1987 р. на заводі було організовано спільне підприємство «Кранлод» з фірмою «Liebherr»,[44] яка ще в 70-х роках поставила в СРСР понад 330 кранів підвищеної прохідності на всюдихідних шасі для експлуатації у важкодоступних нафтогазовидобутках райони Сибіру.

Багато працівників заводу відзначені державними нагородами (токар Віктор Чербаєв та інші).

Перший кран ЛТМ-1050-4 з'явився влітку 1988, освоювалося виробництво ЛТМ-1050 і ЛТМ-1070 вантажністю 50 і 63. Готувалися до підписання документи щодо вступу до СП польського об'єднання «BUMAR». Вже 1992 року планувалося досягти випуску 1200 короткобазних кранів щорічно, при локалізації 90 %, але розпад СРСР дав планам реалізуватися й у 1994 році СП було ліквідовано. Загалом за час існування СП було випущено близько двохсот 50-тонних кранів.

Після 1991[ред. | ред. код]

Після проголошення незалежності України завод був приватизований і перетворений на холдингову компанію «Краян». Встановлений перед входом на завод пам'ятник Володимиру Леніну в 1992 був проданий власнику ресторану зі США Гарві Ґофу (який встановив його в місті Даллас з написом «America’s Won» на постаменті).[45]

На початку 1990-х років завод входив до переліку провідних підприємств міста.[46]

Вже під маркою «Краян» завод деякий час продовжував випуск кранів на пневмоколісному ходу, автомобільних кранів і кранів на спецшасі з телескопічною стрілою. Високий рівень продукції «Краяна» був відзначений Золотою Зіркою.[47]

У 1994-1995 роках на підприємстві працювало близько 5000 осіб, на 2000 рік чисельність штату склала 1303 особи, а за даними на 1 січня 2001 року — 1262 людини.

Починаючи з 1997 року підприємство працювало з мінімальним навантаженням, цього року було випущено 24 крани. Випуск 20 кранів 1998 року було забезпечено, переважно, рахунок незавершеного виробництва, 1999 року випуск упав до 4 кранів.

В 1999 було порушено справу про банкрутство заводу.[48] У 2001 році під час проведення першої процедури санації (до початку якої на заводі продовжували працювати близько 1000 осіб) було продано 90% території заводу, на якій розпочали демонтаж обладнання,[49] у 2002 році на підставі мирової угоди між ВАТ ХК «Краян» та ТОВ «Істріан» процедуру банкрутства заводу було зупинено.[50]

12 липня 2005 року Кабінет міністрів України вніс ВАТ ХК «Краян» до переліку підприємств та організацій, передприватизаційна підготовка яких мала бути здійснена насамперед,[51] 26 грудня 2005 року Кабінет міністрів України ухвалив рішення про підготовку до продажу у 2006 році 100 % акцій ВАТ ХК «Краян» (що перебували у державній власності).[52]

26 квітня 2006 року складальний цех заводу перейшов у власність ТОВ «Укрзакордонпраця».[53]

Ухвалене у вересні 2006 року рішення Одеського господарського суду про банкрутство ХК «Краян» було опротестовано, однак у березні 2007 року вищий господарський суд України затвердив рішення суду першої інстанції про визнання ХК «Краян» банкрутом.[54]

У вересні 2012 року начальник відділення Фонду державного майна України в Одеській області Олексій Косьмін повідомив на пресконференції, що в результаті рейдерської атаки за участю депутата з блоку Юлії Тимошенко колишній завод перебуває у вельми жалюгідному стані і є «голими стінами, а місцями немає та стін».[55]

27 травня 2015 року було розібрано будівлю ливарного цеху заводу, що знаходилося в аварійному стані.[56]

12 жовтня 2015 року внаслідок пожежі повністю згорів недіючий одноповерховий столярний цех заводу 1902 року будівництва.[57]

Продукція у різні роки[ред. | ред. код]

40-, 63- та 100-тонні крани на пневмоколісному ходу під індексом «КС» (КС-6362, КС-7362, КС-8362), до цього на заводі розроблялися та вироблялися під індексом «К» (наприклад, К-161, К-166, К-255, К-406 тощо).

Спільно з польським об'єднанням «BUMAR» завод розробляв та випускав крани типу «КС» під маркою «Январець-BUMAR» вантажністю від 40 т до 250 т на спеціальному шасі виробництва об'єднання «BUMAR» з телескопічною стрілою.

До 1917 року Одеські залізничні майстерні Російського товариства пароплавства і торгівлі та Одеської залізниці були головними залізничними майстернями Одеської залізниці, тут працювали понад 3 тис. осіб і діяла залізнична парторганізація РСДРП(б) (керівником якої був П. Мізікевич.[58]

Також завод виготовляв парові та рухові залізничні крани з індексом «Я» («Январець») та з іншими індексами.

Справа заводу «Краян»[ред. | ред. код]

Основна стаття: Справа заводу «Краян».

У вересні 2016 року Одеська міська рада купила будівлю, що входить до комплексу заводу «Краян», за 185 млн грн. Національне антикорупційне бюро України пізніше заявило, що раніше ця будівля була куплена за 11,5 млн гривень у фіктивної компанії й у зв'язку з цим почало розслідування. Через рік, 23 жовтня 2017 року силовики провели обшук у міського голови Геннадія Труханова, якому повідомили про підозру у цій справі.[59] Депутат Верховної ради Сергій Лещенко говорив про те, що кінцевими бенефіціарами цієї угоди є Олександр Турчинов та Олександр Дубовий.[60][61]

Література[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Одесские железнодорожные мастерские Русского общества пароходства и торговли (РОПИТ) и Одесской железной дороги // Гражданская война и военная интервенция в СССР. Энциклопедия / редколл., гл. ред. С. С. Хромов. — 2-е изд. — М., «Советская энциклопедия», 1987. стр.415-416
  2. ↑ Одесский завод тяжёлого краностроения им. Январского восстания // Украинская Советская Энциклопедия. том 7. Киев, «Украинская Советская энциклопедия», 1982. стр.447
  3. ↑ Одесский завод тяжёлого краностроения им. Январского восстания // Большая Советская Энциклопедия. / под ред. А. М. Прохорова. 3-е изд. том 18. М., «Советская энциклопедия», 1974. стр.306
  4. ↑ В. Коновалов. Красный флаг над Одессой. Одесса, изд-во «Маяк», 1977. стр.38-40
  5. ↑ Одесский завод тяжёлого краностроения им. Январского восстания // Украинская Советская Энциклопедия. том 7. Киев, «Украинская Советская энциклопедия», 1982. стр.447
  6. ↑ Одесский завод тяжёлого краностроения им. Январского восстания // Большая Советская Энциклопедия. / под ред. А. М. Прохорова. 3-е изд. том 18. М., «Советская энциклопедия», 1974. стр.306
  7. ↑ Одесские железнодорожные мастерские Русского общества пароходства и торговли (РОПИТ) и Одесской железной дороги // Гражданская война и военная интервенция в СССР. Энциклопедия / редколл., гл. ред. С. С. Хромов. — 2-е изд. — М., «Советская энциклопедия», 1987. стр.415-416
  8. ↑ Одесские железнодорожные мастерские Русского общества пароходства и торговли (РОПИТ) и Одесской железной дороги // Гражданская война и военная интервенция в СССР. Энциклопедия / редколл., гл. ред. С. С. Хромов. — 2-е изд. — М., «Советская энциклопедия», 1987. стр.415-416
  9. ↑ Одесские железнодорожные мастерские Русского общества пароходства и торговли (РОПИТ) и Одесской железной дороги // Гражданская война и военная интервенция в СССР. Энциклопедия / редколл., гл. ред. С. С. Хромов. — 2-е изд. — М., «Советская энциклопедия», 1987. стр.415-416
  10. ↑ Одесские железнодорожные мастерские Русского общества пароходства и торговли (РОПИТ) и Одесской железной дороги // Гражданская война и военная интервенция в СССР. Энциклопедия / редколл., гл. ред. С. С. Хромов. — 2-е изд. — М., «Советская энциклопедия», 1987. стр.415-416
  11. ↑ Одесские железнодорожные мастерские Русского общества пароходства и торговли (РОПИТ) и Одесской железной дороги // Гражданская война и военная интервенция в СССР. Энциклопедия / редколл., гл. ред. С. С. Хромов. — 2-е изд. — М., «Советская энциклопедия», 1987. стр.415-416
  12. ↑ Одесские железнодорожные мастерские Русского общества пароходства и торговли (РОПИТ) и Одесской железной дороги // Гражданская война и военная интервенция в СССР. Энциклопедия / редколл., гл. ред. С. С. Хромов. — 2-е изд. — М., «Советская энциклопедия», 1987. стр.415-416
  13. ↑ Одесские железнодорожные мастерские Русского общества пароходства и торговли (РОПИТ) и Одесской железной дороги // Гражданская война и военная интервенция в СССР. Энциклопедия / редколл., гл. ред. С. С. Хромов. — 2-е изд. — М., «Советская энциклопедия», 1987. стр.415-416
  14. ↑ Одесские железнодорожные мастерские Русского общества пароходства и торговли (РОПИТ) и Одесской железной дороги // Гражданская война и военная интервенция в СССР. Энциклопедия / редколл., гл. ред. С. С. Хромов. — 2-е изд. — М., «Советская энциклопедия», 1987. стр.415-416
  15. ↑ Одесские железнодорожные мастерские Русского общества пароходства и торговли (РОПИТ) и Одесской железной дороги // Гражданская война и военная интервенция в СССР. Энциклопедия / редколл., гл. ред. С. С. Хромов. — 2-е изд. — М., «Советская энциклопедия», 1987. стр.415-416
  16. ↑ Одесские железнодорожные мастерские Русского общества пароходства и торговли (РОПИТ) и Одесской железной дороги // Гражданская война и военная интервенция в СССР. Энциклопедия / редколл., гл. ред. С. С. Хромов. — 2-е изд. — М., «Советская энциклопедия», 1987. стр.415-416
  17. ↑ Одесский завод тяжёлого краностроения им. Январского восстания // Украинская Советская Энциклопедия. том 7. Киев, «Украинская Советская энциклопедия», 1982. стр.447
  18. ↑ Одесский завод тяжёлого краностроения им. Январского восстания // Большая Советская Энциклопедия. / под ред. А. М. Прохорова. 3-е изд. том 18. М., «Советская энциклопедия», 1974. стр.306
  19. ↑ Одесский завод тяжёлого краностроения им. Январского восстания // Украинская Советская Энциклопедия. том 7. Киев, «Украинская Советская энциклопедия», 1982. стр.447
  20. ↑ Одесский завод тяжёлого краностроения им. Январского восстания // Украинская Советская Энциклопедия. том 7. Киев, «Украинская Советская энциклопедия», 1982. стр.447
  21. ↑ а б Одесский завод тяжёлого краностроения им. Январского восстания // Большая Советская Энциклопедия. / под ред. А. М. Прохорова. 3-е изд. том 18. М., «Советская энциклопедия», 1974. стр.306
  22. ↑ Одесса // Большая Советская Энциклопедия. / редколл., гл. ред. О. Ю. Шмидт. 1-е изд. том 42. М., ОГИЗ, «Советская Энциклопедия», 1939. ст.726-740
  23. ↑ Г. Пенежко. Записки советского офицера. М., Воениздат, 1950. стр.225-227, 231
  24. ↑ И. И. Азаров. Осаждённая Одесса. 3-е изд., доп. Одесса, изд-во «Маяк», 1975. стр.84-85
  25. ↑ Н. Н. Андриенко: Стреловые самоходные краны (в 2-х книгах), Одесса: Астропринт: 2001, 704с
  26. ↑ Г. Пенежко. Записки советского офицера. М., Воениздат, 1950. стр.249-254, 334, 354, 368, 394—399, 455—488
  27. ↑ Н. И. Крылов. Не померкнет никогда. М., Воениздат, 1984. стр.72-73
  28. ↑ Н. И. Крылов. Не померкнет никогда. М., Воениздат, 1984. стр.57
  29. ↑ Н. И. Крылов. Не померкнет никогда. М., Воениздат, 1984. стр.105-109
  30. ↑ А. М. Синицын. Всенародная помощь фронту. 2-е изд. М., Воениздат, 1985. стр.99
  31. ↑ И. И. Азаров. Осаждённая Одесса. 3-е изд., доп. Одесса, изд-во «Маяк», 1975. стр.84-85
  32. ↑ С. А. Вольский. В одесских катакомбах // Герои подполья / сб., сост. В. Е. Быстров, ред. З. Н. Политов. М., 1965. стр.326-365
  33. ↑ Одесский завод тяжёлого краностроения им. Январского восстания // Большая Советская Энциклопедия. / под ред. А. М. Прохорова. 3-е изд. том 18. М., «Советская энциклопедия», 1974. стр.306
  34. ↑ Дозорные западных рубежей: документальные очерки по истории войск Краснознамённого Западного пограничного округа / И. А. Куроленко, В. А. Козлов, Э. Д. Брагин, Н. Д. Боровков. 2-е изд., пер. и доп. Киев, 1984. стр.183
  35. ↑ Одесский завод тяжёлого краностроения им. Январского восстания // Украинская Советская Энциклопедия. том 7. Киев, «Украинская Советская энциклопедия», 1982. стр.447
  36. ↑ Одесский завод тяжёлого краностроения им. Январского восстания // Украинская Советская Энциклопедия. том 7. Киев, «Украинская Советская энциклопедия», 1982. стр.447
  37. ↑ Одесский завод тяжёлого краностроения им. Январского восстания // Украинская Советская Энциклопедия. том 7. Киев, «Украинская Советская энциклопедия», 1982. стр.447
  38. ↑ Одесский завод тяжёлого краностроения им. Январского восстания // Украинская Советская Энциклопедия. том 7. Киев, «Украинская Советская энциклопедия», 1982. стр.447
  39. ↑ Одесский завод тяжёлого краностроения им. Январского восстания // Большая Советская Энциклопедия. / под ред. А. М. Прохорова. 3-е изд. том 18. М., «Советская энциклопедия», 1974. стр.306
  40. ↑ Одесский завод тяжёлого краностроения им. Январского восстания // Большая Советская Энциклопедия. / под ред. А. М. Прохорова. 3-е изд. том 18. М., «Советская энциклопедия», 1974. стр.306
  41. ↑ Одесский завод тяжёлого краностроения им. Январского восстания // Украинская Советская Энциклопедия. том 7. Киев, «Украинская Советская энциклопедия», 1982. стр.447
  42. ↑ а б Одесский завод тяжёлого краностроения им. Январского восстания // Украинская Советская Энциклопедия. том 7. Киев, «Украинская Советская энциклопедия», 1982. стр.447
  43. ↑ Цифры, события, факты // журнал «Автомобильный транспорт», № 2, 1982. стр.15
  44. ↑ Ежегодник Большой Советской Энциклопедии, 1988 (вып. 32). М., «Советская энциклопедия», 1988. стр.47
  45. ↑ В Одессе доживает последние дни шедевр промышленного зодчества [Архівовано 2023-03-25 у Wayback Machine.] // «Думская. NET» от 27 марта 2015
  46. ↑ Odessa, seaport // The New Encyclopedia Britannica. 15th edition. Micropaedia. Vol.8. Chicago, 1994. page 873
  47. ↑ «Краян» против рейдеров // ПСП в Одессе и Одесской области
  48. ↑ Наталья Харченко. Тяжёлый удар по тяжёлому краностроению? [Архівовано 2016-03-04 у Wayback Machine.] // «Вечерняя Одесса» № 183—184 от 3 декабря 2005
  49. ↑ История уничтожения «Краяна» [Архівовано 2016-09-20 у Wayback Machine.] // «Думская. NET» от 17 ноября 2015
  50. ↑ Наталья Харченко. Конфликтом на «Краяне» заинтересовалась Генеральная прокуратура [Архівовано 2016-03-04 у Wayback Machine.] // «Вечерняя Одесса» № 193 от 20 декабря 2005
  51. ↑ Розпорядження Кабінету міністрів України № 256-р від 12 липня 2005 р. «Про затвердження переліку об'єктів для першочергової передприватизаційної підготовки та приватизації у 2005 році»
  52. ↑ Розпорядження Кабінету міністрів України № 570-р від 26 грудня 2005 р. «Про затвердження переліків господарських товариств і холдингових компаній, державні пакети акцій (частки) яких підлягають продажу, державних підприємств і відкритих акціонерних товариств, які підлягають підготовці до продажу в 2006 році»
  53. ↑ «Инфокс» наносит ответный удар: у Одесского горсовета хотят отсудить четверть миллиарда [Архівовано 2023-03-20 у Wayback Machine.] // «Думская. NET» от 1 февраля 2013
  54. ↑ Постанова Вищого господарського суду України (справа № 5/297-06-7817 від 14 березня 2007 р.). Архів оригіналу за 31 липня 2018. Процитовано 16 березня 2022.
  55. ↑ Фонд госимущества продаст одесские предприятия «Краян», «Орион» и «Агрохолод» [Архівовано 2022-02-26 у Wayback Machine.] // «Думская. NET» от 26 сентября 2012
  56. ↑ Старый цех «Краяна», который грозил рухнуть на железнодорожные пути, демонтировали [Архівовано 2016-09-20 у Wayback Machine.] // «Думская. NET» от 27 мая 2015
  57. ↑ Пожар на «Краяне»: сгорел заброшенный столярный цех Архівна копія на сайті Wayback Machine. // «Думская. NET» від 12 жовтня 2015
  58. ↑ Одесские железнодорожные мастерские Русского общества пароходства и торговли (РОПИТ) и Одесской железной дороги // Гражданская война и военная интервенция в СССР. Энциклопедия / редколл., гл. ред. С. С. Хромов. — 2-е изд. — М., «Советская энциклопедия», 1987. стр.415-416
  59. ↑ Дело Труханова связали с громкими фамилиями. Архів оригіналу за 31 липня 2018. Процитовано 31 липня 2018.
  60. ↑ В СНБО Лещенко пригрозили судом за провокационные заявления о Турчинове
  61. ↑ Лещенко ответил Турчинову на угрозу судебного иска: пожалуйста, нет проблем[недоступне посилання]

Посилання[ред. | ред. код]

Див. також[ред. | ред. код]

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Одеський_завод_важкого_кранобудування&oldid=41600648