Олександра Федорівна (дружина Миколи I)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Олександра Федорівна
рос. Александра Фёдоровна
нім. Friederike Luise Charlotte Wilhelmine von Preußen
Олександра Федорівнарос. Александра Фёдоровна нім. Friederike Luise Charlotte Wilhelmine von Preußen

Час на посаді:
1 грудня 1825 — 2 березня 1855
Попередник Марія Федорівна
Наступник Марія Олександрівна (імператриця)

Народилася 13 липня 1798(1798-07-13)
Потсдам
Померла 20 жовтня (1 листопада) 1860(1860-11-01) (62 роки)
Царське Село
Національність німкеня
Чоловік Микола I
Діти Олександр, Марія, Ольга, Олександра, Костянтин, Микола, Михайло
Нагороди
Орден Білого Орла
Дама ордена Луїзи

Commons-logo.svg Медіафайли у Вікісховищі

Її́ Імпера́торська Вели́чність, Госуда́риня Імператри́ця Всеросі́йська Олекса́ндра Фе́дорівна, уроджена Фредеріка Луїза Шарлотта Вільгельміна Прусська (нім. Friederike Luise Charlotte Wilhelmine von Preußen; 13 липня 1798, Потсдам — 20 жовтня (1 листопада) 1860, Царське Село) — дружина російського імператора Миколи I і мати імператора Олександра II.

Життєпис[ред.ред. код]

Фридерика Шарлотта Вільгельміна народилася 13 липня 1798 року і була третьою дитиною і першою донькою прусського короля Фрідріха Вільгельма III і його дружини королеви Луїзи. Вона доводилася сестрою прусським королям Фрідріху Вільгельму IV і Вільгельму I, першому німецькому імператору. Втратила матір в 12 років. Мала загального матрилінійного предка з великою княгинею Оленою Павлівною Романовою.

Шарлотта у віці 12 років

Вже в ранній юності принцеса вирізнялася красою і чарівністю. У 1814 році в Пруссії Микола, молодший брат імператора Росії Олександра I, третій з чотирьох синів Павла I, зустрів і закохався в юну дочку короля Фрідріха Вільгельма III Шарлотту. 4 листопада 1815 року в Берліні, під час офіційного обіду було оголошено про заручини принцеси Шарлотти й брата російського царя — царевича і великого князя Миколи Павловича. Вінчання відбулося (1) 12 липня 1817 року, в день народження юної принцеси, в церкві Зимового палацу. Шарлотта Прусська перейшла у православ'я і була наречена новим ім'ям — Олександра Федорівна. Цей шлюб зміцнив політичний союз Росії та Пруссії.

Витончена, дощо худорлява Олександра припала до душі російському Двору. З великою симпатією до неї ставилися О.С. Пушкін і В.А.Жуковський, який викладав німецькій принцесі російську мову.

Микола та Олександра після украдання шлюбу в 1817 році

У 1825 році Микола I сходить на престол і Олександра Федорівна стає російською імператрицею.

Вона не відрізнялася завидним здоров'ям, лікарі підозрювали у неї сухоти. І все ж вона пережила свого чоловіка, який помер в 1855 році під час епідемії грипу. Після смерті Миколи I Олександра Федорівна носила титул вдови імператриці.

Діти[ред.ред. код]

  • Олександр Миколайович, майбутній імператор Олександр ІІ (1818-1881), одружений у першому шлюбі з Марією Гессенською і в другому, морганатичному шлюбі, з княжною Катериною Долгоруковою.
  • Марія Миколаївна (1819-1876), одружена в першому шлюбі за герцогом Максиміліаном Лейхтенбергскім і в другому, морганатичному шлюбі за графом Григорієм Строгановим.
  • Мертвонародженна дівчинка (29 жовтня 1820).
  • Ольга Миколаївна (1822-1892), одружена з Вюртемберзьким королем Карлом I, померла бездітною.
  • Олександра Миколаївна (1825-1844), одружена з ландграфом Фрідріхом Гессен-Кассельським, померла при пологах через рік після заміжжя.
  • Великий князь Костянтин Миколайович (1827-1892), одружений з принцесою Олександрою Саксен-Альтенбурзькою, залишив потомство.
  • Великий князь Микола Миколайович Старший (1831-1891), одружений з принцесою Олександрою Ольденбургською, залишив потомство.
  • Великий князь Михайло Миколайович (1832-1909), одружений на Цецилії Баденській, залишив потомство.
Вдова імператриця Олександра Федорівна. Портрет роботи Франца Вінтерхальтера (1856).

У долі та творах Тараса Шевченка[ред.ред. код]

Навесні 1838 року Карл Брюллов і Василь Жуковський вирішили викупити молодого поета Тараса Шевченка з кріпацтва. Енгельгардт погодився відпустити кріпака за великі гроші — 2500 рублів[1]. На той час ця сума була еквівалентна 45 кілограмам чистого срібла[2]. Щоб здобути такі гроші, Карл Брюллов намалював портрет Василя Жуковського — вихователя спадкоємця престолу, і портрет розіграли в лотереї, у якій взяла участь царська родина[3]. «Царська» лотерея пройшла 14 квітня 1838 року, однак власне царська сім'я внесла лише 1000 рублів (цариця Олександра Федорівна - 400 рублів, Марія Миколаївна - 300 рублів, Олександр Миколайович - 300 рублів), що становило лише сорок відсотків необхідної суми. Крім того, кошти царської родини наійшли тільки 25 квітня - через одинадцять днів після проведення лотереї і через три дні, після того як Шевченко вже був викуплений у свого власника. Формально гроші царської сім'ї у викупі задіяні не були. Схоже, не дочекавшись своєчасного розрахунку, Брюллов, Жуковський і Вієльгорський перепозичити грошей у знайомих або в банку. Існує також версія, що була проведена ще одна лотерея, "не царська", в якій розігрувалася копія портрета, і вона-то, мовляв, і дала відсутню суму. [4]

1844 року Шевченко написав гостро політичну поему «Сон» («У всякого своя доля»)[5] з критикою самодержавної системи Російської імперії. Проти цього твору дуже різко виступив Віссаріон Бєлінський[6], який у листі до Павла Анненкова пише:

«...Наводил я справки о Шевченке и убедился окончательно, что вне религии вера есть никуда негодная вещь. Вы помните, что верующий друг мой говорил мне, что он верит, что Шевченко — человек достойный и прекрасный. Вера делает чудеса — творит людей из ослов и дубин, стало быть, она может и из Шевченки сделать, пожалуй, мученика свободы. Но здравый смысл в Шевченке должен видеть осла, дурака и пошлеца, а сверх того, горького пьяницу, любителя горелки по патриотизму хохлацкому. Этот хохлацкий радикал написал два пасквиля — один на г<осударя> и<мператора>, другой — на г<осударын>ю и<мператриц>у. Читая пасквиль на себя, г<осударь> хохотал, и, вероятно, дело тем и кончилось бы, и дурак не пострадал бы, за то только, что он глуп. Но когда г<осударь> прочел пасквиль на и<мператри>цу, то пришел в великий гнев, и вот его собственные слова: «Положим, он имел причины быть мною недовольным и ненавидеть меня, но ее-то за что?» И это понятно, когда сообразите, в чем состоит славянское остроумие, когда оно устремляется на женщину. Я не читал этих пасквилей, и никто из моих знакомых их не читал (что, между прочим, доказывает, что они нисколько не злы, а только плоски и глупы), но уверен, что пасквиль на и<мператри>цу должен быть возмутительно гадок по причине, о которой я уже говорил».

Обурення Миколи І викликали такі рядки:

…Цариця- небога,
Мов опеньок засушений,
Тонка, довгонога,
Та ще, на лихо, сердешне
Хита головою.
Так оце-то та богиня![7]

Шевченко не вважав себе зобов'язаним царській родині тому в своєму щоденнику 19 червня 1857р. писав:

«…Бездушному сатрапу и наперснику царя пригрезилось, что я освобожден от крепостного состояния и воспитан на счет царя, и в знак благодарности нарисовал карикатуру своего благодетеля. Так пускай, дескать, казнится неблагодарный. Откуда эта нелепая басня — не знаю. Знаю только, что она мне недешево обошлась. Надо думать, что басня эта сплелась на комфирмации, где в заключении приговора сказано: «Строжайше запретить писать и рисовать». [8]

При цьому Карла Брюлова Шевченко незмінно називав тільки з епітетом «Великий», а Жуковському присвятить поему «Катерина»[9].

Фотографія вдови імператриці Олександри Федорівни за рік до смерті в 1860 році

Зі смертю цариці Олександри Федорівни пов’язаний зміст твору «О люди! люди небораки!»[10] і підказаний поетові реальною сценою, яку він побачив на вулиці: вихованок дитячого притулку «женуть» до Петропавловського собору вклонитися прахові імператриці. Олександра Федорівна була патроном Відомства установ імператриці Марії, до якого належали дитячі притулки (звідси саркастичні рядки: «Женуть до матері байстрят...»). Народ зустрів смерть імператриці цілком байдуже, тому чиновники «організовули» народну скорботу, що й стало злободенною темою вірша.

Дивлюсь: неначе ті ягнята,
Ідуть задрипані дівчата,
А дід (сердешний інвалід)
За ними гнеться, шкандибає,
Мов у кошару заганяє
Чужу худобу. Де ж той світ!?
І де та правда!? Горе! Горе!
Ненагодованих і голих
Женуть (последний долг отдать),
Женуть до матері байстрят
Дівчаточок, як ту отару.

Нагороди[ред.ред. код]

Галерея[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Тарас Шевченко. Документи і матеріали. — К. : Держполітвидав УРСР, 1963. — С. 6.
  2. Див. Спасский И. Г. Русская монетная система. Место и значение русской монетной системы в мировом денежном хозяйстве. — Л., 1962.
  3. Жур Петро. Шевченківський Петербург. — К. : Дніпро, 1972. — С. 57—66.
  4. Как царь Мыкола Тараса Шевченко из неволи выкупал…
  5. Твори у десяти томах… — т. І. — С. 239—253.
  6. Див. Бєлінський Віссаріон Григорович#Бєлінський і Україна
  7. Сон (У всякого своя доля…) В Вікіджерелах
  8. Т.Г.Шевченко. Зібрання творів: У 6 т. — К., 2003. — Т. 5)
  9. Катерина В Вікіджерелах
  10. О люди! люди небораки! В Вікіджерелах

Джерела[ред.ред. код]

  • Александра Феодоровна, супруга Николая I // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона: В 86 томах (82 т. и 4 доп.). — СПб., 1890—1907.
  • Дараган П. М. Воспоминания первого камер-пажа великой княгини Александры Феодоровны. 1817—1819 // Русская старина, 1875. — Т. 12. — № 4. — С. 769—796; Т. 13. — № 5. — С. 1—19.