Фрідріх-Вільгельм III

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Фрідріх-Вільгельм III
Фрідріх-Вільгельм III
Фрідріх-Вільгельм III
Король Пруссії
16 листопада 1797 — 7 червня 1840
Попередник: Фрідріх-Вільгельм II
Наступник: Фрідріх-Вільгельм IV
 
Народження: 3 серпня 1770(1770-08-03)
Потсдам, Пруссія
Смерть: 7 червня 1840(1840-06-07) (69 років)
Берлін, Пруссія
Віросповідання: Кальвіністська церква
Династія: Гогенцоллерни
Батько: Фрідріх-Вільгельм II
Автограф: Autograph Friedrich Wilhelm III.svg
Нагороди: Орден Чорного орла

CMNS: Медіафайли на Вікісховищі

Фрі́дріх-Вільге́льм III (нім. Friedrich Wilhelm III.; 3 серпня 1770(17700803)7 червня 1840) — п'ятий прусський король (17971840). Останній Брандербурзький маркграф, курфюрст Священної Римської імперії (17971806). Представник німецької династії Гогенцоллернів. Народився в Потсдамі, Пруссія. Син прусського короля Фрідріха-Вільгельма II. Внучатий племінник Фрідріха Великого. Батько прусського короля Фрідріха-Вільгельма IV та першого німецького імператора Вільгельма I. Тесть російського імператора Миколи І. Дід німецького імператора Фрідріха ІІІ і російського імператора Олександра II. Вів війни проти революційної Франції та Наполеона (17971815). Завдяки рішенням Віденського конгресу (1815) приєднав до Пруссії більшу частину Саксонії, Данциг, Познаньщину, Рейнланд і Вестфалію, шведську Померанію. Об'єднав протестантські течії свого королівства у Прусську унію, запровадивши спільну церковну організацію, богослужіння й архітектурний стиль (1817).

Життєпис[ред.ред. код]

Одержав традиційну сувору військову освіту; брав участь у військових кампаніях проти Франції після початку військових дій в 1792.

Фрідріх Вільгельм обіцяв сприяння Австрії, але нічого не зробив після вторгнення в цю країну Наполеона у 1805 році, сподіваючись придбати від Франції взамін за нейтралітет Пруссії Ганновер і інші землі на півночі. Цю винагороду, однак, він отримав лише після того, як відмовився від Ансбаха, Байройт​​а, Клеве та Невшателя. Коли Наполеон завдав поразки австрійським і російським військам при Аустерліці у 1805 році, вже не можна було ігнорувати заклики чинити опір французам, але прусська армія зазнала нищівної поразки під Єною та Ауерштедтом (1806 рік). У 1807 Фрідріх Вільгельм був змушений підписати мир в Тільзиті, після того як позбувся половини своїх володінь.

У 1807—1812 в Пруссії був проведений ряд адміністративних, соціальних, аграрних і військових реформ, ініціаторами і провідниками яких стали міністр барон фон Штейн (1757—1831), генерал Герхард Шарнхорст (1755—1813), генерал-фельдмаршал Гнейзенау (1760—1831) і граф Гарденберг (1750—1822).

У 1812 році, ще до вторгнення Наполеона в Росію, французький імператор примусив Австрію і Пруссію підписати з ним договори, згідно з якими ці країни виставляли військові контингенти в допомогу французької армії. Завдяки патріотично налаштованим офіцерам в прусської армії та за сприяння Гнейзенау, Штейна та інших прусських діячів у 1812 в Росії За наказом Російського Імператора Олександра І був створений російсько-німецький легіон . Передбачалося поповнювати його, між іншим, перебіжчиками з німецьких військ, що діяли проти Росії, а в разі успішного результату війни з французами він повинен був стати осередком всіх ворожих французам елементів в Німеччині, проте Німецьких перебіжчиків було дуже мало; легіон поповнювався головним чином з полонених; до червня 1813 р набрано 5000 осіб, які знаходилися під керівництвом прусських офіцерів і підпорядковувалися прусському військовому статуту.

За договором, укладеним в Петерсвальдау (в липні 1813 г.), Англія взяла на себе утримання Російсько- німецького легіону, причому отримувала право використовувати його на свій розсуд. Відповідно він перейшов під командування генерала Вальмодена і був приєднаний до північної армії (наслідного принца шведського) та брав участь у військових діях на Нижній Ельбі. На початку війни 1815 р легіон був включений до складу прусських військ і з нього були сформовані 2 піхотні полки, 1 кінний і 2 кінних батареї.

Лише в березні 1813 Фрідріх Вільгельм виступив з відозвою до свого народу, яким санкціонував визвольну війну з французькими окупантами. У 1814 прусська армія у складі союзних військ антинаполеонівської коаліції увійшла в Париж. Фрідріх Вільгельм брав участь в Віденському конгресі (1815), повернувши Рейнську Пруссію, Вестфалію, Познань і частину Саксонії. В ході війни за звільнення Фрідріх Вільгельм обіцяв народу конституцію і представницьке правління, але під впливом австрійського державного діяча і дипломата Меттерніха відмовився від виконання своїх зобов'язань, а Пруссія разом з Австрією аж до 1848 стала центром реакції.

Сім'я[ред.ред. код]

Докладніше: Гогенцоллерни

Література[ред.ред. код]

  • Thomas Stamm-Kuhlmann: König in Preußens großer Zeit. Friedrich Wilhelm III., der Melancholiker auf dem Thron. Siedler, Berlin 1992.
  • Hans Haussherr. Friedrich Wilhelm III.. // Neue Deutsche Biographie. — Berlin: Duncker & Humblot, 1961. — Band 5. — S. 560–563 (Посилання).
  • Julius von Hartmann (Preußen). Friedrich Wilhelm III., König von Preußen // Allgemeine Deutsche Biographie — Leipzig: Duncker & Humblot, 1877. — Band 7. — S. 700–729 (ADB:Friedrich Wilhelm III. (König von Preußen)).
  • Birgit Aschmann: Preußens Ruhm und Deutschlands Ehre. Zum nationalen Ehrdiskurs im Vorfeld der preußisch-französischen Kriege des 19. Jahrhunderts, München 2013 (Beiträge zur Militärgeschichte, Bd. 72).
  • Carsten Peter Thiede, Eckhart G. Franz: Jahre mit Luise von Mecklenburg-Strelitz. Archiv für hessische Geschichte und Altertumskunde Bd. 43. Darmstadt 1985.
  • Claudia von Gélieu, Christian von Gélieu: Die Erzieherin von Königin Luise. Salomé de Gélieu. Regensburg 2007, ISBN 978-3-7917-2043-2.
  • Dagmar von Gersdorff: Königin Luise und Friedrich Wilhelm III. Eine Liebe in Preußen. Rowohlt, Reinbek 2001. ISBN 3-499-22615-4.
  • Heinrich von Treitschke: Deutsche Geschichte im Neunzehnten Jahrhundert; verschiedene Ausgaben, zum Beispiel: F. W. Hendel Verlag Leipzig 1928, vor allem Band 1 (zuerst 1879).
  • Otto Hintze: Die Hohenzollern und ihr Werk. Fünfhundert Jahre vaterländischer Geschichte, 6. Aufl., Berlin 1915.
  • Rudolf Ibbeken: Preußen 1807–1813. Staat und Volk als Idee und in Wirklichkeit, Köln/Berlin 1970. (=Veröffentlichungen aus den Archiven Preussischer Kulturbesitz, Bd. 5).
  • Rulemann Friedrich Eylert: Charakterzüge und historische Fragmente aus dem Leben des Königs von Preußen Friedrich Wilhelm III., gesammelt nach eigenen Beobachtungen und selbst gemachten Erfahrungen. Heinrichshofensche Buchhandlung, Magdeburg 1843 (4.Bände mit mehr als 2.000 Seiten). Digitalisat (1842-, 3 Bände)
  • Thomas Stamm-Kuhlmann: Friedrich Wilhelm III. (1797–1840). In: Frank-Lothar Kroll (Hg.): Preußens Herrscher. Von den ersten Hohenzollern bis Wilhelm II., München 2006 (Beck’sche Reihe), S. 197–218.
  • Friedrich Vormbaum: Friedrich Wilhelm der Dritte, König von Preußen, der Gerechte unde Weise. Ein Erinnerungsbuch für alle Preußen, insbes. f.d. preuß. Bürger u. Landmann. Crayen, Leipzig 1841. Digitalisat
  • Lobrede auf Seine hochselige Majestät Friedrich Wilhelm den Dritten, König von Preußen. Mit einem Anhang, Logier, Berlin 1840. Digitalisat
  • Heinrich Menu von Minutoli: Beiträge zu einer künftigen Biographie Friedrich Wilhelms III. so wie einiger Staatsdiener und Beamten seiner nächsten Umgebung: Aus eigener Erfahrung und mündlich verbürgten Mittheilungen zusammengetragen. Mittler, Berlin [u.a.] 1843. Digitalisat
  • Das Testament Friedrich Wilhelm III. und die Thronreden Friedrich Wilhelm IV. bei der Huldigung zu Königsberg und Berlin. Sechs Staatsurkunden f. d. Preuss. Volk, angefügt die beiden Eröffnungsreden d. Herrn v. Rochow u. d. Huldigungseid. G. Eichler, Berlin 1840. Digitalisat

Посилання[ред.ред. код]

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Фрідріх-Вільгельм III