Олександр-Фрідріх Пронський

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Олександр-Фрідріх Семенович Пронський (бл. 1550 — бл. 1595[1]/ 1600, Берестечко[2]) — князь, державний діяч ВКЛ.

Надгробний пам'ятник князя Олександра Пронського

Життєпис[ред.ред. код]

Син князя Семена-Фрідріха Пронського та його дружини — Федори (Теодори), доньки Богуша Михайла Боговитиновича. В молодості значний час провів при дворі французького короля Карла ІХ.

Підтримував: тісні звязки зі Зборовськими; після втечі Генріха Валуа — вибір королем Стефана Баторія. 8 грудня 1580 року став луцьким старостою. Під час 3-го безкоролів'я разом зі Зборовськими став прихильником Габсбургів. На виборний сейм прибув як посол Волинського воєводства, але з озброєним почтом, який долучив до людей Зборовських, Станіслава Ґурки, Миколая Язловецького. 15 січня 1591 року став троцьким каштеляном.

Після батьків одідичив, зокрема, Жуків,[3] Свинарин (Володимирський повіт), Яблучну (коло Білої Підляської), добра голаницькі під Лєшним, Тушне під Наклим, Берестечко. Віно дружини — Несухоїжі у ВКЛ. Тримав розлогий маєток Грежани, що мав села: Солодирі, Горошки (Горошківці), Сушківці, Лучинці, Мотовиловичі, Баксаки, Білки в Київському воєводстві, отримані батьком в заставу від Сапігів. Процес щодо цих маєтків, розпочатий ним з Левом Сапігою, продовжували його спадкоємці.

Відзначався значною фізичною силою, був добре вишколений, добре володів польською, латиною, французькою, видається, також німецькою, італійською. Належав до старших (світських сеньойорів) кальвінського збору у Вільнюсі. В Берестечку замінив костел на кальвінський збір. В 1595 році хворів, тому не прибув на з'їзд протестантів до Радома.

Помер або наприкінці 1595 — на початку 1596 року, перед 12 лютого 1596 р. — за даними Романа Желєвського[1]. За даними Олександра Цинкаловського, помер у 1600 році в Берестечку.[2] Був похований (за А. Вольфом) під кіпцем, званим Марухою, поблизу Берестечка. Його мурований гробівець[4] (існував у ХІХ ст.) помилково вважався пам'ятником Берестецькій битві 1651 р.[1]

Сім'я[ред.ред. код]

Був одружений. Дружина — Федора, донька гетьмана польного литовського Романа Сангушка, вдова підляського воєводи Станіслава Радзиміньского. Вдова по його смерті вийшла заміж втретє — за воєводу брест-куявського Анджея Лєщиньского. Діти:

  • Юлій Ілля (Юліуш Еліяш)
  • Олександр Октавіан — студенти Базельського університету, мандрівники Європою.

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б в Żelewski R. Proński (Pruński) Aleksander Fryderyk h. Św. Jerzy (ok. 1550 — ok. 1595), kniaź… — S. 508.
  2. а б Цинкаловський О. Стара Волинь і Волинське Полісся. Краєзнавчий словник — від найдавніших часів до 1914 року. — Вінніпег : Накладом Товариства «Волинь», 1984—1986. — С. 88.
  3. Żuków (3) Stary // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich. — Warszawa : Filip Sulimierski i Władysław Walewski, 1895. — T. XIV : Worowo — Żyżyn. (пол.) — S. 844. (пол.)
  4. світлина — Цинкаловський О. Стара Волинь і Волинське Полісся. Краєзнавчий словник — від найдавніших часів до 1914 року. — Вінніпег : Накладом Товариства «Волинь», 1984—1986. — С. 89.

Джерела[ред.ред. код]

  • Łoziński W. Życie polskie w dawnych wiekach (1907). — Lwów : Altenberg — Gubrynowicz & syn, 1921 (IV edycja) — S. 189—192. (пол.)
  • Żelewski R. Proński (Pruński) Aleksander Fryderyk h. Św. Jerzy (ok. 1550 — ok. 1595), kniaź // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk — Łódź : Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1985. — T. XXVIII/3. — Zeszyt 118. — S. 507—509. (пол.)

Посилання[ред.ред. код]