Олена Грецька

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Олена Грецька
Прізвисько Sitta
Народилася 3 (15) травня 1896
Афіни, Греція
Померла 28 листопада 1982(1982-11-28)[1][2][…] (86 років)
Лозанна, Швейцарія
Поховання Bois-de-Vaux Cemeteryd
Країна  Грецьке королівство
 Румунське королівство
 Грецьке королівство
Знання мов грецька, німецька, французька, італійська, англійська і румунська
Суспільний стан Член королівської родини
Титул Princess of Greece and Denmarkd, Кронпринцеса Румуніїd, королева[d] і королева-матиd
Рід грецькі Глюксбурги і румунські Гогенцоллерн-Зігмарінгениd
Батько Костянтин I
Мати Софія Пруська
Брати, сестри Георг II, Александр I, Павло I, Ірена Грецька та Данська і Катерина Грецька та Данська
У шлюбі з Кароль II
Діти Міхай I
Нагороди
IMDb ID 2455418

Олена Грецька і Данська (грец. Πριγκίπισσα Ελένη της Ελλάδας και Δανίας, рум. Elena a Elenilor și de Danemarca; 2 травня 1896, Афіни, Грецьке королівство — 28 листопада 1982, Лозанна, Швейцарія) — дочка короля Греції Костянтина I і Софії Прусської, дружина румунського наслідного принца Кароля, мати короля Міхая I. За зусилля з порятунку румунських євреїв від нацистів була ушанована в 1993 році званням Праведник народів світу.

Принцеса Грецька і Данська[ред. | ред. код]

Олена народилася в Афінах, вона була третьою дитиною в родині принца-наступника Греції Костянтина (згодом король Костянтин I) і його дружини, принцеси Софії Прусської. У Олени були 3 брати, кожен з яких правив в Греції — Георг II, Олександр I, Павло I — і дві сестри, Ірина та Катерина.

У 1910 році в результаті військової змови з метою поставити королем Греції її батька Костянтина замість діда Георга I Олена вирушила у вигнання разом зі своїми батьками, братами та сестрами.[4] Сім'я провела літо в замку Фредеріш, будинку її тітки по материнській лінії Маргарити, ландграфині Гессенської. Перш ніж повернулися до Греції, вона провела зиму в готелі у Франкфурті.

У 1917 році Олена і її сім'я вирушила у вигнання вдруге через те, що її батько підтримав союзників у Першій світовій війні.[5] Після короткого перебування в Санкт-Моріці сім'я переїхала на віллу недалеко від Цюриху. Її пересування були суворо обмежені союзниками; вона повинна була проживати тільки в німецькомовній частині Швейцарії.

Кронпринцеса Румунії[ред. | ред. код]

У грудні 1919 року Олена зустріла наслідного принца Румунії Кароля в Люцерні; він повертався зі світового турне після вимушеного розлучення зі своєю першою дружиною.[6] Олена супроводжувала Кароля в Румунію. У листопаді 1920 року вона відвідала Кароля в Цюриху, і там він просив руки Олени у її батька. Проти цього шлюбу була мати Олени, королева Софія.[7]

Олена зі своїм чоловіком Каролем

У грудні 1920 король Костянтин I був відновлений на троні в Греції, і Олена повернулася до Афін. Вона вийшла за Кароля 10 березня 1921 року в кафедральному соборі в Афінах. Вона була першою грецькою принцесою, яка вступила в шлюб в Афінах.[8] Пара провела медовий місяць у Татої, літній резиденції грецької королівської сім'ї, перш ніж вирушити до Бухаресту.[9]

У Олени та Кароля була квартира в Котроченському палаці в Бухаресті, але вони провели більшу частину свого часу в замку Пелеш в Синаї.[10] Шлюб був спочатку щасливим, але потім зіпсувався.[11]

25 жовтня 1921 року в Олени та Кароля народилася єдина дитина — принц Міхай. З чуток, пологи були передчасними (він народився тільки через сім з половиною місяців після весілля батьків). У грудні 1921 р. сім'я переїхала в будинок Чаіс Касілеф в Бухаресті.[12] Олена була також призначена почесним полковником 9-го кавалерійського полку.[13]

У 1925 році у Кароля почався роман з Оленою Лупеску. У грудні 1925 року він відмовився від своїх прав на престол і виїхав з Румунії. 4 січня 1926 року румунський парламент ратифікував прийняття відмови Кароля, і прийняв законопроєкт, який надає Олені титул принцеси Румунії.[14] Олена залишилася в Румунії з сином Міхаєм. Наступного літа вона вирушила до Італії, щоб спробувати домовитися про зустріч з Каролем, але зустрічі не відбулося.[15]

Розлучення[ред. | ред. код]

Принцеса Олена з Румунії (майбутня королева-мати) і її син, принц Міхай, майбутній король Румунії

У липні 1927 року син Олени Міхай став королем Румунії. У грудні 1927 р. Кароль попросив у Олени розлучення.[16] Спочатку вона відмовилася, але в підсумку погодилася. 21 червня 1928 р. шлюб був розірваний румунським Верховним судом.[17][18]

6 червня 1930 року Кароль повернувся до Румунії і був проголошений королем. Олена продовжувала жити у власному будинку в Бухаресті з сином Міхаєм. Далі було кілька місяців дискусій про анулювання розлучення. Уряд і суспільство Румунії підтримували відновлення подружніх відносин Кароля і Олени. Спільна церемонія коронації була запланована на середину вересня.[19] Олені сказали, що в результаті скасування акту від 4 січня 1926 року Кароль ставав королем, а вона — королевою Румунії.[20]

Уряд представив указ, який підтверджує, що Олена іменується Її Величність Королева Румунії. Кароль, однак, заявив Олені, щоб вона іменувалася Її Величність Олена (тобто у неї не було титулу королеви). Олена заборонила так її називати.[21]

Вілла Спарта

Зрештою стало ясно, що сам Кароль не бажає анульовувати розлучення. Оскільки Олена не вживала заходів проти планів уряду скасувати розлучення, Кароль вжив заходів проти неї самої: були виставлені охоронці навколо її будинку, ті, хто відвідував її, переслідувалися, і вона була позбавлена почесного звання полковника.[22]

Зіткнувшись з цими проблемами, Олена вирішила піти у вигнання. Після короткого візиту в Лондон вона стала жити на віллі у своєї матері недалеко від Флоренції.[23] У жовтні 1932 роки вона повернулася в Бухарест. Кароль почав писати проти неї в пресу, стверджуючи, що вона двічі намагалася накласти на себе руки.[24] Уряд видав указ, який підтверджує громадянство Олени в Румунії, і офіційно дозволив їй перебувати в Румунії шість місяців щороку і бачитися з сином кожного року впродовж місяця.[25]

Попри офіційний дозвіл на проживання в Румунії, Олена залишалася в вигнанні у Флоренції.[26] Її фінансове становище було стабільним, і вона була в змозі купити собі власну віллу в місті Сан Доменіко. Навесні 1934 р. Олена переїхала в віллу разом зі своїм братом Павлом і двома сестрами.[27] Вона жила тут наступні десять років, бачачи свого сина Міхая впродовж місяця щорічно.

Королева-мати Румунії[ред. | ред. код]

У вересні 1940 року Міхай був відновлений на престолі. Олена отримала титул королеви-матері Румунії. Під час Другої світової війни вона присвятила себе догляду за пораненими. За зусилля з порятунку румунських євреїв від нацистів вона була ушанована в 1993 році званням Праведника народів світу[28].

У грудні 1947 року Міхай був змушений відректися від престолу. Олена повернулася в Сан Доменіко. Пізніше вона жила в Лозанні і Флоренції. Олена померла у 86-річному віці в Лозанні в 1982 році.

Титули[ред. | ред. код]

  • 2 травня 1896 — 10 березень 1921: Її Королівська Високість Принцеса Олена Грецька і Данська.
  • 10 березня 1921 — 4 січня 1926: Її Королівська Високість Кронпринцесса Румунії.
  • 4 січня 1926—1928: Її Королівська Високість Принцеса Румунії.
  • 1928 — 6 вересня 1940: Її Величність Олена.
  • 6 вересня 1940 — 30 грудень 1947: Її Величність Королева-мати Румунії.
  • 30 грудня 1947 — 28 листопада 1982: Її Величність Королева-мати Олена Румунська (номінально).

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б Lundy D. R. The Peerage
  2. ↑ а б FemBio database
  3. ↑ а б Munzinger Personen
  4. ↑ Arthur Gould Lee, Helen, Queen Mother of Rumania, Princess of Greece and Denmark: An Authorized Biography (London: Faber and Faber, 1956), 25.
  5. ↑ Gould, 63-64.
  6. ↑ Gould, 72.
  7. ↑ Gould, 74.
  8. ↑ Gould, 83.
  9. ↑ Gould, 84.
  10. ↑ Gould, 88.
  11. ↑ Gould, 89.
  12. ↑ Gould, 92.
  13. ↑ Gould, 99.
  14. ↑ «Prince Charles's Renunciation», The Times (5 January 1926): 11.
  15. ↑ Gould, 116.
  16. ↑ Gould, 119-120.
  17. ↑ Gould, 121
  18. ↑ "Prince Carol, Divorce Proceedings in Rumania", The Times (9 June 1928): 14.
  19. ↑ Gould, 139.
  20. ↑ Gould, 140.
  21. ↑ Gould, 141.
  22. ↑ Gould, 149.
  23. ↑ Gould, 155.
  24. ↑ Gould, 164-165.
  25. ↑ "Princess Helen of Rumania, Settlement Signed", The Times (2 November 1932): 11.
  26. ↑ Gould, 166-167.
  27. ↑ Gould, 169.
  28. ↑ Martin Gilbert, The Righteous: The Unsung Heroes of the Holocaust (Owl Books, 2003), 240. ISBN 0-8050-6261-0.

Джерела[ред. | ред. код]

  • Lee, Arthur Gould. Helen, Queen Mother of Rumania, Princess of Greece and Denmark: An Authorized Biography. London: Faber and Faber, 1956.
  • "Queen Helen of Rumania", The Times (30 November 1982): 12.

Посилання[ред. | ред. код]

Перегляд цього шаблону
  Про аудіо, відео(ігри), фото та мистецтво
Генеалогія та некрополістика
Література та бібліографія
Тематичні сайти
Словники та енциклопедії
Довідкові видання
Нормативний контроль
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Олена_Грецька&oldid=42140492