Освальд Веблен

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Освальд Веблен
англ. Oswald Veblen
Народився24 червня 1880(1880-06-24)[1][2][…]
Декора, Айова, США[1]
Помер10 серпня 1960(1960-08-10)[1][2][…] (80 років)
Бруклін, Генкок, Мен, США[1]
Країна США
Діяльністьматематик, тополог, викладач університету
Alma materГарвардський університет (1900)[1]
Чиказький університет (1903)[1]
Університет Айови (1898)[1]
Галузьгеометрія, топологія і математика[4]
ЗакладПринстонський університет[1]
Інститут перспективних досліджень[1]
Науковий ступіньдоктор філософії[5] (1903) і доктор наук[d][6] (1929)
Науковий керівникЕ. Г. Мурd[5]
Аспіранти, докторантиГарольд Готелінґ[5]
Алонзо Черч[5]
Джеймс Александерd[5]
Henry Roy Brahanad[5]
Philip Franklind[5]
Wallace Givensd[5]
Howard Hawks Mitchelld[5]
Robert Lee Moored[5]
Tracy Yerkes Thomasd[5]
Джон Генрі Константайн Вайтгед[5]
John Livezey Vandersliced[5]
Ulysses Grant Mitchelld[5]
George McFeely Conwelld[5]
Morris Samuel Knebelmand[5]
Albert Arnold Bennettd[5]
Thomas Grahamd[5]
ЧленствоНаціональна академія наук США
Американська академія мистецтв і наук
Данська королівська академія наук
Королівське товариство Единбурга[6]
Національна академія дей-Лінчей[7]
БатькоAndrew Anderson Veblend
РодичіТорстейн Бунде Веблен, Оуен Віланс Річардсон і Клінтон Джозеф Девіссон[8]
Нагороди

Освальд Веблен (англ. Oswald Veblen; 24 червня 1880 — 10 серпня 1960) — американський математик, геометром та тополог, чиї роботи знайшли застосування в атомній фізиці та теорії відносності. У 1905 році він довів теорему про кривих Жордана;[9] хоча довгий час це вважалося першим суворим доказом теореми, багато хто зараз також вважає суворим доказ Каміля Жордана.

Раннє життя

[ред. | ред. код]

Веблен народився Декорі, штат Айова. Його батьками були Ендрю Андерсон Веблен (1848—1932), професор фізики в Університеті Айови, та Кірсті (Хоуген) Веблен (1851—1908). Дядей Веблена був Торстейн Веблен, відомий економіст та соціолог.

Освальд ходив до школи Айова-Сіті. Він навчався в університеті Айови, де отримав ступінь бакалавра в 1898 році, і в Гарвардському університеті, де в 1900 отримав другий ступінь бакалавра. В аспірантурі він вивчав математику в університеті Чикаго, де в 1903 році отримав ступінь доктора філософії. Його дисертація «Система аксіом для геометрії» була написана під керівництвом Еліакім Гастінгс Мур. Під час Першої Першої світової Веблен служив спочатку капітаном, та був майором у війську США.[10]

Кар'єра

[ред. | ред. код]

Веблен викладав математику в університеті Принстона з 1905 по 1932 рік. У 1926 він став професором математики Генрі Б. Файна. У 1932 році він допоміг організувати Інститут перспективних досліджень у Принстоні, залишивши свою професорську посаду, щоб стати першим професором Інституту того ж року. Він залишався професором Інституту до того часу, поки 1950 року став почесним професором.[11]

За роки роботи в Принстоні Веблен та його дружина, Елізабет М. Д. Річардсон, накопичили землі вздовж Принстонського хребта. У 1957 році вони пожертвували 82 акра (33 га) для створення дендрарію Херронтаун Вудс, першого та одного з найбільших природних заповідників у Принстоні, штат Нью-Джерсі.[12]

Веблен був пленарним доповідачем МКМ 1928 року у Болоньї й у 1936 року у Осло.[13]

Веблен помер у Брукліні, штат Мен, у 1960 році у віці 80 років. Після його смерті Американське математичне товариство започаткувало премію його імені, названу Премією Освальда Веблена з геометрії. Вона присуджується раз на три роки і є найпрестижнішою нагородою за визначні дослідження в галузі геометрії.

Досягнення

[ред. | ред. код]

За свою кар'єру Веблен зробив важливий внесок у топологію, проєктний та диференціальну геометрію, включаючи результати, важливі для сучасної фізики. Він ввів аксіоми Веблена для проєктивний геометрії та довів теорему Веблена-Янга. Він запровадив функції Веблена для ординарів і використав їх розширення визначення малих і великих ординарів Веблена. Під час Другої світової війни він брав участь у спостереженні за балістичними роботами на Абердинському полігоні, де використовувалися ранні сучасні обчислювальні машини, зокрема, підтримав пропозицію про створення новаторського електронного цифрового комп'ютера ENIAC. У 1912 році він також опублікував роботу про чотириколірну гіпотезу.[14]

Твори

[ред. | ред. код]
  • O. Veblen, N. J. Lennes. Introduction to infinitesimal analysis; functions of one real variable — John Wiley & Sons, 1907
  • O. Veblen, John Wesley Young. Projective geometry — Ginn and Co., Vol. 1, 1910; Vol. 2, 1918
  • O. Veblen. Analysis Situs — American Mathematical Society, 1922; 2nd edn. 1931
  • O. Veblen. Invariants of Quadratic Differential Forms — Cambridge University Press, 1927
  • O. Veblen, J. H. C. Whitehead. The Foundations of Differential Geometry — Cambridge University Press, 1932
  • O. Veblen. Projektive Relativitätstheorie — Springer-Verlag, 1933

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. а б в г д е ж и к Архів історії математики Мактьютор — 1994.
  2. а б SNAC — 2010.
  3. а б Енциклопедія Брокгауз
  4. Чеська національна авторитетна база даних
  5. а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф Математичний генеалогічний проєкт — 1997.
  6. а б Архів історії математики Мактьютор — 1994.
  7. Istituto dell'Enciclopedia Italiana Enciclopedia on line
  8. Google Books — 2005. — С. 374.
  9. Mac Lane, Saunders (1964). "Oswald Veblen June 24, 1880—August 10, 1960" (PDF). Biographical Memoirs of the National Academy of Sciences. Washington, D.C.
  10. O'Connor, J. J. and E F Robertson. "Oswald Veblen". School of Mathematics and Statistics, University of St Andrews, Scotland. Retrieved April 20, 2016.
  11. Batterson, Steve (May 2007). "The Vision, Insight, and Influence ofOswald Veblen" (PDF). 54 (5). Notices of the American Mathematical Society. Retrieved April 20, 2016.
  12. Town Topics 28 July 1957 — Princeton Periodicals. papersofprinceton.princeton.edu. Процитовано 15 травня 2022.
  13. Veblen, Oswald (1937). "Spinors and projective geometry". In: Comptes rendus du Congrès international des mathématiciens: Oslo, 1936. Vol. 1. pp. 111–127.
  14. Mac Lane (1964), pg 333.

Посилання

[ред. | ред. код]