Османська реконструкція Парижа

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Jump to navigation Jump to search
Бульвар Осман

Османська реконструкція Парижа — грандіозна програма громадських робіт на замовлення імператора Наполеона III і виконана префектом департамету Сени, Жоржем-Еженом Османом між 1853 і 1870 рр. Реконструкція передбачала знесення переповнених і антисанітарних середньовічних кварталів, будівництво широких проспектів, парків та скверів, приєднання передмість, що оточували Париж, і будівництво нових каналізаційних колекторів, фонтанів і акведуків. Реалізація планів Османа зустрілася із запеклою протидією, і він, звільняється від служби у Наполеона III в 1870 році; але роботи за його проектами тривали до 1927. План вулиць і самобутній вигляд центру Парижа сьогодні багато в чому є результатом Османської реконструкції. [1]

Перенаселеність, хвороби, злочинність і заворушення в центрі старого Парижа[ред.ред. код]

Rue St. Nicolas du Charonnet, одна з вузьких середньовічних вулиць недалеко від Пантеону на лівому березі Сени, в 1850-х.

У середині дев'ятнадцятого століття центр Парижа був переповнении, похмурим, небезпечним та антисанітарним. У 1845 році французький громадський діяч Віктор Консидеран писав: "Париж є величезною майстернею гниття, де злидні, епідемії та хвороби живуть у згоді, куди сонячне світло і повітря рідко проникає. Париж жахливе місце, де рослини зморщуються і гинуть, де з семи маленьких дітей, четверо помирають протягом року".[2] План вулиці ÎIe de la Cité і прилеглого квварталу де Арсі, між Лувром і Готелем де Віль, мало змінилися з часу Середньовіччя. Щільність населення в цих районах була надзвичайно висока, в порівнянні з іншою частиною Парижа; в околиці Єлисейських полів, на кожні 186 квадратних метрів припадав один житель; в кварталах Арсі і Санте-Вуа, сьогодні третій округ, налічувався один житель на кожні три квадратних метри. [3] У 1840 році лікар описав одну будівлю на ÎIe de la Cité, де в одній кімнаті у п'ять квадратних метрів на четвертому поверсі проживало двадцять три особи.[4] У таких умовах хвороби поширювалися дуже швидко. Епідемії холери спустошували місто в 1832 і 1848 роках. Епідемія 1848 року забрала життя п'яти відсотків жителів цих двох районів.[2] Дорожній рух був ще однією серйозною проблемою. Найширші вулиці в цих двох районах п'ять метрів завширшки; найвужчі — один або два метри завширшки.[4] Вагони, карети і вози насилу рухалися вулицями. [5] Центр міста був також колискою невдоволення і революції; між 1830 і 1848 роками сім збройних повстань і бунтів спалахували в центрі Парижа, зокрема, вздовж передмістя Сент-Антуан, навколо Готеля де Віль і навколо Гори Сен-Женев'єв на лівому березі. Жителі цих районів, що розбирали бруківку та блоковули вузькі вулиці барикадами, мали бути витіснені армією.[6]

Перші спроби модернізувати місто[ред.ред. код]

Міські проблеми Парижа вкорінилися вже у 18 столітті; Вольтер був страшенно невдоволений ринками, які "розміщені на вузьких вулицях, хизувались своєю паскудністю, поширюючи інфекції і викликаючи постійні розлади." Він писав, що фасад Лувра прекрасний", але був захований за будівлями, гідними готів і вандалів." Вольтер протестував, що уряд "інвестував у марність замість того, щоб вкладати гроші у громадські роботи". У 1739 він написав листа до прусського короля: «Я бачив вони стріляли феєрверки; краще б вони почали створювати мерію, красиві площі, чудові та зручні ринки, красиві фонтани, перш ніж, палити феєрверки."[7] Теоретик архітектури 18-го століття та історик Катрмер де Квінсі запропонував створити та розширити громадські площі в кожному з районів, розширити площу перед собором Нотр-Дам і церквою Сен-Жерве, і спорудити широку вулицю, щоб з'єднати Лувр з Готелем де Віль, новою мерією. У 1794 році під час Французької революції, "Комісія художників" розробила амбітний план будівництва широкиих проспектів, в тому числі однієї з вулиць у прямій лінії від площі Нації до Лувру, де сьогодні знаходиться авеню Вікторія, та площ з проспектами, що розходяться в різні напрямки, значною мірою з використанням землі, конфіскованої у церкви під час революції, але всі ці проекти залишилися на папері.[8]

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. de Moncan, Patrice, Le Paris d'Haussmann
  2. а б cited in de Moncan, Patrice, Le Paris d'Haussmann, p. 10.
  3. de Moncan, Patrice, Le Paris d'Haussmann, p. 21.
  4. а б de Moncan, Patrice, Le Paris d'Haussmann, p. 10.
  5. Haussmann's Architectural Paris – The Art History Archive, checked 21 October 2007.
  6. Maneglier, Hervé, Paris Impérial, p. 19
  7. Maneglier, Hervé, Paris Impérial, La vie quotidienne sous le Second Empire.
  8. Maneglier, Hervé, 'Paris Impérial, La vie quotidienne sous le Second Empire’’, p. 8-9