Охман Микола Петрович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Микола Петрович Охман
Охман Микола Петрович.jpg
Народження 22 грудня 1908(1908-12-22)
Великі Трояни
Смерть 3 червня 1977(1977-06-03) (68 років)
Волгоград
Поховання Волгоград
Громадянство Flag of Russia.svg Російська імперія
Flag of the Ukrainian State.svg УНР
СРСР СРСР
Вид збройних сил сухопутні війська
Рід військ мотострілецькі війська
Роки служби 1930—1966
Партія КПРС
Звання CCCP army Rank general-major infobox.svg Генерал-майор
Командування 395-й гвардійський стрілецький полк
57-ма окрема стрілецька бригада
316-та стрілецька дивізія
15-та мотострілецька бригада
34-та гвардійська мотострілецька бригада
Війни / битви радянсько-фінська війна
німецько-радянська війна
Нагороди
Герой Радянського Союзу
Орден Леніна Орден Леніна Орден Червоного Прапора Орден Червоного Прапора
Орден Червоного Прапора Орден Суворова II ступеня Орден Кутузова II ступеня Орден Червоної Зірки
Орден Червоної Зірки Медаль «За відвагу»

Мико́ла Петро́вич О́хман (нар. 22 грудня 1908(19081222) — пом. 3 червня 1977) — радянський воєначальник, учасник Другої світової війни, генерал-майор. Герой Радянського Союзу (1945).

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився 22 грудня 1908 року в селі Великі Трояни Балтського повіту Подільської губернії (нині — Благовіщенського району Кіровоградської області) в селянській родині. Український німець[1][2]. Після закінчення семирічки вступив до Грушківської агрошколи. Працював агрономом у колгоспі рідного села.

До лав РСЧА призваний у вересні 1930 року Грушківським РВК. Закінчив полкову школу молодших командирів та військове училище. Член ВКП(б) з 1932 року. Брав участь в радянсько-фінській війні 1939—1940 років.

Учасник німецько-радянської війни з липня 1941 року. Воював на Південному, Південно-Західному, Північно-Кавказькому, 1-му Українському, 1-му Білоруському фронтах. Командував батальйоном, полком, бригадою, дивізією.

Під його командуванням 316-та стрілецька дивізія в складі військ 9-ї армії брала участь у звільненні Таманського півострова, першою увірвалась до Темрюка, за що отримала почесне найменування «Темрюкська». В 1944 році закінчив курси удосконалення командного складу (КУКС) при Військовій академії Генерального штабу.

З 12 грудня 1944 року й до кінця війни — командир 15-ї (згодом — 34-ї гвардійської) мотострілецької бригади 12-го гвардійського танкового корпусу 2-ї гвардійської танкової армії[3].

Особливо гвардії полковник М. П. Охман відзначився в боях на Сандомирському плацдармі. Ворог, відступаючи, взірвав мости через річку Бзура (Польща). Для забезпечення переправи М. П. Охман на чолі своєї бригади форсував річку кригою та у брід і захопив плацдарм на північному березі, чим забезпечив переправу танкових корпусів 2-ї гвардійської танкової армії. В подальшому бригада, діючи в авангарді радянських військ, заглибилась у ворожу оборону і увірвалась до міста Радзеюв, перерізавши шляхи всі виходи і підходи до нього. В бою за крупний вузол спротиву супротивника місто Іновроцлав особисто керував боєм, розгромив ворожий гарнізон і звільнив місто. Внаслідок бою було захоплено значні трофеї та 2 аеродроми[4].

По закінченні війни продовжив військову службу. 11 липня 1945 року М. П. Охману присвоєно військове звання «генерал-майор». У 1947 році закінчив КУКС при Військовій академії бронетанкових і механізованих військ, у 1953 році — Вищі академічні курси при військовій академії Генерального штабу.

З 1961 по 1966 роки обіймав посаду військового комісара Волгоградської області. У 1966 році вийшов у запас.

Мешкав у Волгограді, де й помер 3 червня 1977 року.

Нагороди[ред. | ред. код]

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 6 квітня 1945 року за зразкове виконання бойових завдань командування на фронті боротьби з німецькими загарбниками та виявлені при цьому відвагу і героїзм, гвардії полковнику Охману Миколі Петровичу присвоєне звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна і медалі «Золота Зірка» (№ 5861).

Нагороджений двома орденами Леніна (06.04.1945, …), трьома орденами Червоного Прапора (02.02.1943, 09.10.1943, …), орденами Суворова 2-го ступеня, Кутузова 2-го ступеня (31.01.1944), двома орденами Червоної Зірки й медалями, в тому числі «За відвагу» (1940).

Література[ред. | ред. код]

  • Чабаненко В. В. «Прославлені у віках: Нариси про Героїв Радянського Союзу — уродженців Кіровоградської області». — Дніпропетровськ: Промінь, 1983, стор. 240—242.

Примітки[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]