Пантюк Сергій Дмитрович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Сергій Дмитрович Пантюк
Сергій Пантюк, 2015

Сергій Пантюк, 2015
Народження 10 лютого 1966(1966-02-10) (52 роки)
  село Сокілець (Дунаєвецький район)
Національність українець
Громадянство Україна Україна
Мова творів українська
Рід діяльності поет, прозаїк
Сайт: sliva.org.ua

Сергі́й Дми́трович Пантю́к (нар. 10 лютого 1966, с. Сокілець Дунаєвецького району Хмельницької області) — український письменник, журналіст, громадський діяч і видавець. Член Національної спілки журналістів України (від 1993). Член Національної спілки письменників України (від 1997), її секретар (2011—2014).

Родина[ред.ред. код]

Народився в лікарні сусіднього села Великий Жванчик. Перші п'ять років вплив на виховання мали прабабуся Марфа Антонівна Франчук, дідусь Микола Микитович Вознюк та бабуся Галина Дем'янівна Вознюк.[1]

Має синів Романа, Яромира та Богодара.[1]

Освіта[ред.ред. код]

Навчався в середній школі № 2 у Кам'янці-Подільському, однак за дві чверті до завершення школи перейшов у середню школу № 15, яку закінчив у 1983.[1] Згодом завершив філологічний факультет Кам'янець-Подільського педагогічного інституту (нині — Кам'янець-Подільський національний університет).

Кар'єра[ред.ред. код]

Служив у радянській армії (Азербайджан), працював на заводі, у школі в селі Підпилип'я Кам'янець-Подільського району вчителем української мови, німецької мови, малювання та фізкультури. Згодом — в редакціях кількох газет, пройшовши шлях від коректора до головного редактора.[1]

Мешкав і працював у Чернівцях та Хмельницькому, майже три роки — на Півночі Росії,[2] від 2004 року — у Києві.[1]

Творчість[ред.ред. код]

Автор шістнадцяти поетичних збірок:

  1. «Таїнство причастя» (1994),
  2. «Тінь Аріяни» (1994),
  3. «Храм характерників» (1996),
  4. «Володар вогню» (2000),
  5. «Цілунок блискавки» (2002),
  6. «Босяцький калфа» (2003),
  7. «Босяцький калфа. Вибрані поезії» (2005),
  8. «Смак Бога» (2009),
  9. «Неслухняники. Вірші для дітей» (2010),
  10. «Соло для дримби» (2012),
  11. «Мовизна» (2014),
  12. «Оченята кольору антрациту» (2015),
  13. «Поранений херувим» (2015),
  14. «Дев'яностіада. Поема-есей про поетів і поеток» (2016),
  15. «Так мовчав Заратустра. Вибрані поезії» (2017),
  16. «Про100 вірші. Емоції, стани» (2018).

Проза:

  • 2007 — роман «Сім днів і вузол смерті».
  • 2009 — збірка новел «Як зав'язати з бухлом і курінням» (видавництво «Зелений пес»).
  • 2012 — роман «Війна і ми» (видавництво «Ярославів Вал», серія «Червоне і чорне», диплом «Коронації слова» у номінації «Вибір видавців»)
  • 2015 — науково-фантастична повість для дітей «Вінчі й Едісон», (видавництво «Фонтан казок»)
  • 2016 — повість для дітей «Тимко і ґелґотунчик Шкода», (видавництво «Фонтан казок»).

Автор численних публікацій у вітчизняній і закордонній періодиці. Тексти перекладалися п'ятнадцятьма мовами, зокрема англійською, албанською, білоруською, болгарською, вірменською, грузинською, італійською, литовською, німецькою, польською, російською, румунською, сербською, французькою, хорватською.

Упорядник антології «Аморалка» (Фоліо, 2010) та поетичного збірника «Ніч еротичної поезії» (Зелений пес, 2011).

Учасник видавничих проектів:

Засновник всеукраїнського фестивалю поезії та авторської пісні «Під знаком Водолія» (1996, з 2008 — «Сліва-фест»).

Співорганізатор (з Максимом Розумним) першого Всеукраїнського поетичного мегамарафону «Віршень», який тривав з 1 березня до 7 квітня 2012.

Учасник багатьох літературно-мистецьких фестивалів та перформансів.

Від листопада 2011 — секретар Національної спілки письменників України по роботі з молодими авторами, голова Приймальної комісії.

Є власником і членом редакційної ради Порталу сучасної української літератури «Укр. Літ»..[3]

Громадська та політична діяльність[ред.ред. код]

До політичної та громадської діяльності причетний з 1989 року. Брав участь у студентському протесті «Революція на граніті», рухах «Україна без Кучми» та «За правду». Від Помаранчевої революції і до сьогодні — активіст Громадянської кампанії «ПОРА», член її керівних органів.

Учасник Євромайдану (від 26 листопада 2013 р.), Революції Гідності та українсько-російської війни (у складі Добровольчого батальйону ОУН).

Займається підтримкою творчої молоді.

Є організатором і постійним модератором спільноти Толока інтелектуальних комунікацій (ТІК).[4]

Толока інтелектуальних комунікацій (ТІК) — саморганізована неформалізована спільнота в Україні.[5][6]

Об'єднує небайдужих, громадянсько-активних та відповідальних людей, готових до напрацювання креативних, продуктивних та перспективних ідей, концепцій та планів.[7]

ТІК — це вільний майданчик для вільних громадян, не заангажований і не дотичний до жодної з політичних сил, місце для дискусій, в основі яких — свобода слова, взаємоповага та коректність.[7]

Перше засідання відбулося 25 листопада 2010 р. На зустрічах ТІК, зокрема, обговорювалися питання:

Організував меморіальні читання «Теперішні вірші для вічно живих» 25 лютого 2011, в день народження Лесі Українки, біля її надгробка.[12]

Викладацька діяльність[ред.ред. код]

Читав курс «Вчимося писати вірші, або Як не стати графоманом» в київській компанії Кругозір.[13]

Створив при видавнитві «Смолоскип» мистецькі курси «Студія вільного слова», де читав курси «Поезія. Як стати справжнім поетом», «Проза. Від замальовки до роману», «Як видати книжку: від пера до читача».

Викладає основи поетичної та прозової майстерності у Креативній міжнародній дитячій школі (КМДШ) та курс світової літератури в альтернативній школі «Соняшник».

Видавнича діяльність[ред.ред. код]

Займається видавничою діяльністю. Заснував поетичну серію «Двітисячідесятники». Видав «артхаусну» прозу Бориса Гуменюка, Володимира Сердюка, Ярослава Ороса, Андрія Коваленка, Костянтина Коверзнєва, Олега Шинкаренка; історичний роман Дмитра Калинчука (Вовнянко) «Дівча в прицілі», прозу та публіцистику Богдана Теленька; історичну публіцистику Павла Правого (Бондаренка); першу книжку молодого критика Яра Левчука; перші поетичні збірки Тараса Григорчука, Павла Нечитайла, Вано Крюгера, Олекси Губського, Олександра Колісника, Олександра Норова, Ольги Остапчук, Дмитра Мамчура, Тетяни Землякової, Максима Меркулова, Світлани Дриль, Олени Гетьманець, Тетяни Шептицької, Олени Задорожної, Ярослава Платміра, Влада Сорда, Олекси Бика; вибрані поезії Михайла Батога, Марини Брацило, Анатолія Дністрового, Остапа Сливинського, Юлії Косівчук, Максима Розумного, Людмили Веселої, Костянтина Мордатенка, Оверкія Бештифранта, Сашка Обрія, прозу та публіцістику Юрія В. Ноги, останню прижиттєву поетичну збірку Василя Кожелянка, першу у Сх. Європі книжку вибраних поезій едварда естлінга каммінгса «Тюльпани й димарі» (переклад І. Андрусяка та К. Борисенко).

Серед видань, випущених у світ «Видавництвом Сергія Пантюка» — заснована Фондом «Антикорупція» серія «Мафія в Україні», зокрема, резонасні книги «Кримський гамбіт» та «Донецька мафія. Перезавантаження».

Видав першу в історії української літератури поетичну збірку «Вірші з війни» Бориса Гуменюка, написану на передовій українсько-російської війни. На сьогодні книжку перекладено та видано кримсько-татарською та польською мовами, окремі вірші з неї перекладалися англійською, німецькою та російською.

Тривалий час був співкоординатором (з Борисом Гуменюком) мистецького об'єднання «Інша література» та однойменного інтернет-ресурсу.[14]

Відзнаки[ред.ред. код]

Лауреат:

  • Міжнародного літературного конкурсу «Гранослов» (1993),
  • Всеукраїнського поетично-музичного фестивалю «Лір» (1995),
  • Всеукраїнської премії ім. Якова Гальчевського «За подвижництво в державотворенні» (2007),
  • Всеукраїнської літературної премії ім. Василя Симоненка (2014),
  • Всеукраїнської літературної премії ім. Тодося Осьмачки (2017).
  • Премії "Літературні підсумки року «Глиняний кіт» (2018).

Дипломант:

  • Всеукраїнського конкурсу малої прози «Що записано в книгу життя»,
  • Конкурсу романів, кіносценаріїв та пісенної лірики про кохання «Коронація слова» у номінації «Вибір видавців» (2009 — за роман «Сім днів і вузол смерті» та 2011 — за роман «Війна і ми»).[15]

Хобі[ред.ред. код]

Збирання грибів, риболовля, колекціонування фрагментів текстів-автографів.[2]

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б в г д е Сергій Пантюк. Веселі штрихи до серйозної автобіографії // сторінки 312—318 в книзі "Одкровення в кафе «Пегас»: Письменники про себе. Анекдоти. Кулінарні рецепти: збірник / передмова, упорядник : М. Слабошпицький. — Київ : Ярославів Вал, 2010. — 425 : іл. — ISBN 978-966-2151-42-8
  2. а б в Сергій Пантюк. З історії моїх гобі // сторінки 356—367 в книзі «Посмішка чорного кота: збірник: гобі, забобони, анекдоти» / упорядник М. Ф. Слабошпицький. — Київ : Ярославів Вал, 2011. — 542. — ISBN 978-966-2151-98-5
  3. http://ualit.org
  4. а б https://archive.is/20130629081138/una-unso.in.ua/kyivobl/?p=27
  5. Канал на Ютюб
  6. Новини на сайті Укр. Літ.
  7. а б Сергій Пантюк (2013-06-24). ТІК у червні. Чи можлива справжня дружба із Росією?. Українська Правда. Архів оригіналу за 2013-07-03. 
  8. Другий ТІК у травні. Сучасний український націоналізм: печерний рудимент, світська релігія чи модерний світогляд?
  9. «Толока інтелектуальних комунікацій» обговорила актуальні проблеми українського націоналізму
  10. http://ualit.org/?p=20
  11. http://ualit.org/?p=7388
  12. Лєра Лауда (2008-02-26). На могилі Лесі Українки поети читали вірші (ФОТО). Gazeta.ua. Процитовано 2015-03-05. 
  13. http://krugozir.com.ua/ukr/courses/139
  14. http://www.inlit.org.ua
  15. Переможці. «Коронація слова». Архів оригіналу за 2013-07-03. 

Посилання[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]