Аріанство

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Аріяни)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Аріанські й католицькі країни (495).

Аріа́нство, або арія́нство (лат. Arianismus, Arrianismus, грец. Αρειανισμός) — IV—VI століттях християнська єресь, один з напрямків розвитку ранньої християнської церкви. Виникло на основі вчення священика Арія (бл. 256336), який заперечував християнський догмат про те, що Бог-Син, Ісус Христос, — єдиносутній (лат. homoousios) Богові-Отцеві; що Христос — істота не вічна, а лише посередник між Богом і людиною. Засуджено остаточно на соборі 381 року. Було поширене серед германців до VI століття. Частково відродилося у XVI столітті; прихильники аріанства виступали проти семи таїнств, релігійних свят, шанування ікон, мощам, дотримання постів тощо. В XVII столітті в Речі Посполитій аріанами називали послідовників социніанство[1]. Також — єресь Арія (лат. Haeresis Ariana, Perfidia Arriana, Haeresis Arrian).

Історія[ред. | ред. код]

Арій

Офіційно вважають, що назва вчення походить від імені Арія (256336) — священика з Александрії.[2] Заперечуючи тезу про єдину суть Трійці, аріанці твердили, що Христос — Син Божий — нижчий за Бога-Отця. На Нікейському соборі 325 року внаслідок як словесних дискусій, так і фізичного насилля, аріанство було визнане за єресь. Попри це, аріанство було наймасовішою християнською течією IV століття в Римській імперії. Більше того, від 336 до 381 року аріанство було офіційно визнаною релігією імперії, особливою підтримкою користувалося за імператора Констанція II. Як єресь аріанство засуджене остаточно на соборі в 381 році, однак дістало поширення серед германців та було релігією германських держав аж до VI століття.

Аріанству протистояло інше віровчення — юдеохристиянство. Єресями вони оголошувалися почергово. Основа аріанства — немає ніякої колективної відповідальності перед богом. Не існує ніяких колективних стосунків з богом — тільки особисті. Наука має бути релігійною, а релігія науковою — це основний постулат сучасного аріанства. Врешті-решт перемогло юдеохристиянство. Сучасні католицькі та православна церкви є юдеохристиянськими.

Найдовше аріанство протрималося серед германських племен. Християнство у формі аріанства прийняли остготи, вестготи, вандали, бургунди, свеви, лангобарди та інші племена. В створених ними державах аріанство було панівним, аріанські варварські церкви підкорялися королям, богослужіння велося національними мовами. Підкорене ж римське населення в більшості лишалося православним. Франки чи не єдині з варварів прийняли християнство в його православному вигляді і часто використовували різницю у віросповіданні з іншими германськими племенами як привід для воєн. Внаслідок зовнішньополітичного розрахунку поступово королі варварських держав відмовлялися від аріанства і переходили до католицизму. Частину аріанських держав було знищено разом з їхньою церквою візантійцями в часи Юстиніана. Так сталося з королівствами остготів у Італії, вандалів у Північній Африці. Історик А. Кузьмін у своїй книзі «Початок Русі. Таємниці народження російського народу» висунув версію, що раннє християнство на Русі (Північне Причорномор'я, терени сучасної України) носило аріанський характер. Аріанами були княгиня Ольга, князі Аскольд і Дір. Є припущення, що в імперії гунів також було поширено аріанство.

На відміну від несторіанства, аріанство вважається повністю знищеним в ранньому Середньовіччі. В той же час окремі пізніші теологи поверталися до нього. Аріанство відродилося у XVI столітті. Прихильники аріанства виступали проти семи таїнств, релігійних свят, шанування ікон, мощей, дотримання постів. У Речі Посполитій під ім'ям «аріанства» в XVII столітті широкого поширення набуло социніанство[3].

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Ариане // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. (рос.)
  2. Є думки, що категорично це заперечують. → Каганець І. Арійський стандарт. — Мандрівець: 2014
  3. Ариане // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. (рос.)

Джерела[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

  • Аріанство // Філософський енциклопедичний словник / В. І. Шинкарук (голова редколегії) та ін. ; Л. В. Озадовська, Н. П. Поліщук (наукові редактори) ; І. О. Покаржевська (художнє оформлення). — Київ : Абрис, 2002. — 742 с. — 1000 екз. — ББК 87я2. — ISBN 966-531-128-X.
  • Средневековый мир в терминах, именах и названиях: словарь-справочник / Е. Д. Смирнова; Л. П. Сушкевич; В. А. Федосик. — Минск : Беларусь, 1999. — 383 с. — ISBN 985-01-0151-2. (рос.)

Посилання[ред. | ред. код]

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Аріанство