Перхта

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Перхта
Masopust držíme 10.jpg
CMNS: Медіафайли у Вікісховищі

Перхта[1] (Перехта, Берхта, Берта, нім. Frau Perchta, Pechtrababajagen — 'Баба-яга Пехтра', чеськ. Perechta, морав. Sperechta, словен. Pehtra baba) — міфічна істота, а також однойменний ряджений персонаж періодів Різдва і Масниці. Відома південним німцям, австрійцям, швейцарцям, а також слов'янам, переважно чехам і словенцям[2].

Звичаї[ред. | ред. код]

Перхту пов'язують з дотриманням заборон, особливо на рукоділля (пряти пряжу) у піст[2].

Вважається, що персонаж, як і його ім'я, мають приналежність до німецьких традицій. Перхтою (Бертою) звали істоту, котра була втіленням зимового сонцестояння (у Давньочеському словнику Гебауэра Berchta, Perchta подані як варіанти імені Bertha, зі ст.-нім. Perahtd, Berchte, основне значення котрого «блискуча, світла, красива»). Спочатку вона вважалася доброю богинею, як і Хольда (нім. Holda Holda). Пізніше їхні ролі змінилися й поділилися, і Перхті «дісталася» зла сила.

Перхта вважалася жіночим духом у білому одязі. Її час — Дванадцята ніч або вечір Хрещення Господнього. У старих переказах вона мала велику «гусячу» ногу.

У фольклорі Баварії та Австрії збереглось повір'я, що на Святки (особливо у Дванадцяту ніч) Перхта ходить попід будинки і хоче дізнатися, чи були діти слухняними і працелюбними у році, який минає. Якщо вони були такими, то вранці у взутті вони могли знайти срібну монету. Якщо вони лінувались, то вона могла зробити дітям шкоду. Їй особливо подобалося, якщо дівчата перепряли весь свій льон або вовну [3] .

У Італії аналогом Перхти виступає Бефана, котра відвідує всіх дітей Італії напередодні 6 січня, щоб покласти у шкарпетки цукерки, якщо вони добрее поводилися впродовж року, або маленькі шматочки вугілля, якщо вони були нечемними[4]].

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Берхта // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. (рос. дореф.)
  2. а б Валенцова, 2009, с. 18.
  3. Frazer, 1920, с. 240–243.
  4. Перхта и другие зимние богини. Архів оригіналу за 29 травня 2019. Процитовано 29 травня 2019. 

Література[ред. | ред. код]

  • Перхта / Валенцова М. М. // Славянские древности: Этнолингвистический словарь : в 5 т. / под общ. ред. Н. И. Толстого; Институт славяноведения РАН. — М. : Межд. отношения, 2009. — Т. 4: П (Переправа через воду) — С (Сито). — С. 18-20. — ISBN 5-7133-0703-4, 978-5-7133-1312-8.
  • Берхта // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. (рос. дореф.)
  • Frazer, Sir James George. The Golden Bough. A Study in Magic and Religion. IX. Part 6. "The Scapegoat". — London: MacMillian & Co (Facsimili Elibron Classics, 2005), 1920. — ISBN 1-4021-8348-8.

Посилання[ред. | ред. код]