Колядування

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Колядники у Львові

Колядування — давній звичай зимових (переважно різдвяних) обходів із виконанням величально-поздоровчих пісень (колядок) і речитативних формул (віншівок). Традиційним атрибутом різдвяного обряду колядування є зірка та рушник[1].

Колядування є позацерковним звичаєм, однак із часом він був частково християнізований. Тому в тематиці колядок представлені як релігійні, так і світські мотиви — мирної хліборобської праці, козацьких військових походів, громадського та сімейного побуту тощо. Гуртувалися колядники за територіальним принципом — окремими вулицями або кутками. Обов’язково обирали серед себе старшого (отамана, березу) та міхоношу, який носив зібрані продукти. До складу ватаги нерідко входили музики й танцюристи[2].

Обряд колядування має витоки з давніх язичницьких часів та супроводжується певними театральними дійствами, насамперед ритуальним обходом дворів із величаннями та побажаннями господарю і його родині щастя, добра та злагоди[3]. Історично обряд колядування поступово видозмінювався, включаючи нові компоненти. Цей обряд обов'язково поєднувався з відповідними обрядовими та ігровими діями, танцями, музикою, жартами тощо, які разом й надавали святу поетично-величальної піднесеності, справляли на учасників обрядових дій незабутнє емоційне враження[3].

Колядницькі табори, залежно від розмірів села ділилися на декілька груп по 6-10 осіб. Очолювала табір «береза» — людина, яка знала різні колядки і «вела перед». Крім берези до складу групи входили: «виборець» («скарбник»), «кінь» (міхоноша» — людина веселої вдачі, витівник) та кілька колядників і музикантів[4].

Колядують діти, дорослі парубки та дівчата, на Західній Україні колядують і старші люди — найчастіше чоловіки, що належать до церковного братства. Але по всій Україні першими йдуть колядувати діти. На перший день Різдвяних свят колядують і дорослі парубки — ці вже ходять із зіркою та дзвоником. Зірку роблять з дерев’яної обичайки та тоненьких дощечок — шалівок. Зірка декорується кольоровим папером, стрічками. В середині — образок «Народження Христа» і свічка. Увечері йдуть з колядою і дівчата. Дівоча ватага ходить з ліхтарем, що має вигляд місяця або зірки. Ліхтар дівчата носять не в руках, а прив’язують до довгої тички, щоб здалека було видно[5].

Українська народна традиція колядування тісно переплелася з церковною, на думку А. Л. Байцара, ця традиція через Польщу прийшла до України з Риму. Церковні колядки прийшли в Україну з Європи (середині другого тисячоліття). У цей період Українська церква була вже наближена до європейської (Берестейська унія 1596 р.)[6].

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Безущак С. Різдвяні свята на Тернопільщині: традиції та інновації // Українознавство: Науковий громадсько-політичний культурно-мистецький релігійно-філософський педагогічний журнал.2010. – № 3 (с.168)
  2. Курочкін О. Свята й обряди календарного циклу
  3. а б Смоляк П.О. Роль зимових календарних обрядів в українському театральному мистецтві // Вісник Запорізького національного університету. Збірник наукових праць. — № 1, 2010.
  4. Волицька І. Театральні елементи в традиційній обрядовості українців Карпат кінця XIX – початку ХХ ст / І. Волицька. – Київ: Наукова думка, 1992. – 140 с. (С. 9)
  5. Коляда // Звичаї нашого народу. Етнографічний нарис. Т. 1. / Олекса Воропай. — Мюнхен, 1958. — С. 57—83.
  6. Байцар Андрій. Обряд колядування і Україна([1] Архівовано 9 січня 2015 у Wayback Machine.)

Посилання[ред. | ред. код]