Плацебо

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Плацебо (лат. placebo — я сподобаюся) — індиферентні речовини, що застосовуються при клінічному випробуванні ліків для виключення психотерапевтичного ефекту. Їм надається найбільшу схожість з випробуваними препаратами за кольором, смаком, запахом; вони використовуються в тій же лікарській формі (таблетки, пігулки та ін). Щоб уникнути помилкових висновків іноді користуються подвійний сліпий пробій, при якій ні хворий, ні медперсонал, включаючи лікаря, не знають, коли застосовується плацебо. Це особливо важливо при оцінці даних, заснованих переважно на суб'єктивних відчуттях[1]. За речовини для плацебо часто править лактоза. Ступінь вияву ефекту плацебо залежить від схильності людини до навіювання та зовнішніх обставин під час «лікування», наприклад, від розмірів та кольору таблетки, довіри до лікаря, авторитета клініки.

Вперше згадане у медичному сенсі у XVIII столітті.

Використовується як контрольний препарат у клінічних випробуваннях нових лікарських препаратів, у процедурі кількісної оцінки ефективності ліків. Одній групі піддослідних дають препарат, що тестується, перевірений на тваринах, а іншій — плацебо. Ефект від застосування препарату має достовірно перевищувати ефект плацебо, щоб препарат вважався діючим.

Плацебо використовується також для вивчення ролі навіювання у дії лікарських препаратів.

Типовий рівень позитивного ефекту плацебо у клінічних випробуваннях у середньому становить 5-10 %, при цьому його сила залежить від виду захворювання. Під час проведення більшості випробувань виявляється і негативний плацебо-ефект (ефект ноцебо): 1-5 % пацієнтів відчувають деякий дискомфорт від прийому плацебо (хворий вважає, що у нього алергія тощо)[джерело?].

Результати застосування плацебо[ред. | ред. код]

За дослідженнями медиків з Бостонського Інституту дослідження раку стан хворих на рак, поліпшувалося навіть в тому випадку, якщо пацієнту заздалегідь повідомляли, що таблетки не містять жодних лікарських препаратів. Раніше вважалося, що ефект плацебо пояснюється виключно психологією пацієнта, впевненого, що приймає справжні ліки, то тепер лікарі все частіше зустрічаються з тим, що таблетки-плацебо допомагають і тим, кого спочатку попереджають про те що вони вживають не ліки[2].

"Відкрита плацеботерапія виявилася ефективною для пацієнтів, що мали нудоту, болі, які страждають від мігрені і запальних процесів травної системи", - констатує провідний автор роботи Ерік Жоу[2].

Часто реальні ліки для полегшення стану пацієнтів дають побічні ефекти, які повністю відсутні при прийомі плацебо. Плацеботерапія в сотні разів дешевша[2].

Хворі, які відкрито приймали плацебо, переносили терапію краще за контрольну групу, яка не одержувала жодних додаткових таблеток. Як це працює, вчені поки не розуміють. Одна з версій полягає в тому, що стан пацієнта поліпшується від самого факту прийому таблетки, який запускає звичний психологічний механізм: "прийняв таблетку - полегшало". Частково ця теорія підтверджується тим, що після прийому ліків люди часто відчувають себе краще буквально протягом декількох хвилин, хоча сам препарат починає діяти значно пізніше[2].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Плацебо. medical-enc.com.ua. Процитовано 2016-01-28. 
  2. а б в г Воронін, Микола (2018-10-13). Як сором допоміг людству вижити. BBC News Україна (en-GB). Процитовано 2018-10-13. 

Джерела[ред. | ред. код]