Плацебо

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Плацебо (лат. placebo - я сподобаюся) - індиферентні речовини, що застосовуються при клінічному випробуванні ліків для виключення психотерапевтичного ефекту. Їм надається найбільшу схожість з випробуваними препаратами за кольором, смаком, запахом; вони використовуються в тій же лікарській формі (таблетки, пігулки та ін). Щоб уникнути помилкових висновків іноді користуються подвійний сліпий пробій, при якій ні хворий, ні медперсонал, включаючи лікаря, не знають, коли застосовується плацебо. Це особливо важливо при оцінці даних, заснованих переважно на суб'єктивних відчуттях[1]. За речовини для плацебо часто править лактоза. Ступінь вияву ефекту плацебо залежить від схильності людини до навіювання та зовнішніх обставин під час «лікування», наприклад, від розмірів та кольору таблетки, довіри до лікаря, авторитета клініки.

Вперше згадане у медичному сенсі у XVIII столітті.

Використовується як контрольний препарат у клінічних випробуваннях нових лікарських препаратів, у процедурі кількісної оцінки ефективності ліків. Одній групі піддослідних дають препарат, що тестується, перевірений на тваринах, а іншій — плацебо. Ефект від застосування препарату має достовірно перевищувати ефект плацебо, щоб препарат вважався діючим.

Плацебо використовується також для вивчення ролі навіювання у дії лікарських препаратів.

Типовий рівень позитивного ефекту плацебо у клінічних випробуваннях у середньому становить 5-10%, при цьому його сила залежить від виду захворювання. Під час проведення більшості випробувань виявляється і негативний плацебо-ефект (ефект ноцебо): 1-5% пацієнтів відчувають деякий дискомфорт від прийому плацебо (хворий вважає, що у нього алергія тощо).

Джерела[ред.ред. код]

  1. Плацебо. medical-enc.com.ua. Процитовано 2016-01-28.