Травна система

Травна система людини
Схема будови шлунково-кишкового тракту людини: 1 — Стравохід, 2 — Шлунок, 3 — Дванадцятипала кишка, 4 — Тонка кишка, 5 — Сліпа кишка, 6 — Апендикс, 7 — Товста кишка, 8 — Пряма кишка, 9 — Анус
Деталі
Ідентифікатори
Латина	Apparatus digestorius
MeSH	D004064
TA98	A05.0.00.000
TA2	2773
TH	H3.04
FMA	7152
Анатомічна термінологія

Травна́ систе́ма, або травний тракт, або травна трубка — система органів у багатоклітинних організмів, призначена для переробки й видобування з їжі поживних речовин, всмоктування їх у кров і виділення з організму неперетравлених залишків (кінцевих продуктів життєдіяльності). Травна система складається з травної трубки та розміщених за її межами залоз, секрет яких надходить до травного каналу.

У медицині також використовують не зовсім коректну назву шлунково-кишковий тракт та абревіатуру ШКТ.^{[джерело?]} Існує й поняття травного каналу, де відбувається механічна обробка їжі — її подрібнення, перемішування, розчинення; він є транспортною системою, якою просуваються харчові маси. Тут їжа також зазнає хімічної обробки травними соками, що містять необхідні ферменти. У травному каналі відбувається всмоктування низькомолекулярних органічних речовин — продуктів реакцій розчеплення; травний канал виводить неперетравлені залишки їжі з організму. Травний канал складається з ротової порожнини, глотки, стравоходу, шлунка, тонкої і товстої кишки, яка закінчується прямою кишкою з анальним отвором.

Функції травної системи

Виділення ферментів та інших речовин у складі слини, шлункового, підшлункового, кишкового соків та жовчі становить секреторну функцію. Всмоктування поживних речовин здійснюється слизовою оболонкою шлунку, тонкої та товстої кишок. Поряд з цими функціями органи травлення здійснюють видільну функцію, яка полягає у виведенні з організму деяких продуктів обміну речовин.

Будова травної системи тварин

У більшості тварин травна система влаштована за однаковим принципом. Шлунково-кишковий тракт є суцільною трубкою, який сполучає ротовий отвір з анальним. По трубці в каудальному напрямку переміщаються харчові маси, які розщеплюються на дрібніші, придатніші до всмоктування частинки. У фізіологічному та морфологічному відношенні травний тракт поділяють на три відділи:

• передній — представлений ротовою порожниною, глоткою і стравоходом. Основна функція цього відділу полягає в механічній та початковій хімічній обробці їжі;
• середній — охоплює шлунок, тонку і частково товсту кишку до її каудальної частини. Основними функціями цього відділу є хімічна обробка їжі, а саме її перетравлення, всмоктування поживних речовин у кровоносне і лімфатичне русло. Тут формуються калові маси з неперетравлених залишків їжі;
• задній — представлений каудальною частиною прямої кишки, яка забезпечує виділення неперетравлених залишків їжі поза межі травного каналу.

Проте у різних тварин є деякі відмінності в будові травної системи, які часто бувають пов'язаними з особливостями їхнього живлення. Так, у тварин, які харчуються м'ясом, кишковий канал коротший ніж у травоїдних тварин. Деякі тварини мають багатокамерний шлунок. Кількість зубів також розрізняється у різних видів тварин.

Порівняння будови шлунку різних ссавців: кенгуру, миші, жуйної тварини, свині та людини

Будова травної системи людини

Схема травної системи людини

Травний канал

Травний канал — порожниста трубка завдовжки 8-10 м (у дорослої людини), яка проходить через усе тіло і поділяється на такі відділи:

• Ротова порожнина із зубами, язиком і слинними залозами.
• Глотка.
• Стравохід.
• Шлунок.
• Тонка кишка, включаючи підвідділи:
  • дванадцятипала кишка
  • порожня кишка
  • клубова кишка
• Товста кишка, включаючи підвідділи:
  • сліпа кишка з червоподібним відростком
  • ободова кишка зі своїми підвідділами:
    • висхідна
    • поперечна ободова кишка
    • низхідна ободова кишка
    • сигмоподібна кишка
  • пряма кишка з широкою частиною — ампулою прямої кишки, і дистальною, нижньою частиною — задньопрохідним каналом з анальним отвором.

Ротова порожнина — тілесний отвір у тварин і людини, через який приймається їжа та здійснюється дихання. У ротовій порожнині розташовані зуби та язик. Зовні рот може мати різну форму. У людини він обрамлений губами. У ротовій порожнині відбувається механічне подрібнення та обробка їжі ферментами слинних залоз. Секрет слинних залоз розщеплює довгі вуглеводні ланцюги, які знаходяться в їжі, на більш короткі, після чого їжа потрапляє в шлунок, де ферменти слини втрачають свої властивості, оскільки вони можуть діяти тільки в лужному середовищі, а в шлунку середовище кисле.

Глотка — частина травної трубки та дихальних шляхів, яка є сполучною ланкою між порожниною носа та рота, з одного боку, і стравоходом та гортанню — з іншого. Являє собою воронкоподібний канал завдовжки 11-12 см, звернений догори широким кінцем і сплющений у передньо-задньому напрямку. У глотці перехрещуються дихальні та травні шляхи. Під час ковтання вхід в гортань закриває надгортанник, тому їжа потрапляє не в дихальні шляхи, а в стравохід.

Стравохід — частина травного тракту. Являє собою сплющену в передньо-задньому напрямку порожнисту м'язову трубку, по якій їжа з глотки надходить у шлунок. Моторна функція стравоходу забезпечує швидке просування проковтнутої харчової грудки в шлунок без перемішування та поштовхів. Стравохід дорослої людини має довжину 25-30 см. Координуються функції стравоходу довільними та мимовільними механізмами.

Шлунок — порожнистий м'язовий орган, розташований у лівому підребер'ї та епігастрії. Шлунок є резервуаром для проковтнутої їжі, а також здійснює хімічне перетравлювання цієї їжі. Об'єм порожнього шлунка становить близько 500 мл. Після прийому їжі він зазвичай розтягується до одного літра, але може збільшитися і до чотирьох. Крім того, здійснює секрецію біологічно активних речовин та виконує функцію всмоктування.

Тонка кишка — відділ травного тракту людини, розташований між шлунком та товстою кишкою. У тонкій кишці в основному і відбувається процес травлення: у ній виробляються ферменти, які спільно з ферментами, що виробляються підшлунковою залозою та жовчним міхуром, сприяють розщепленню їжі на окремі компоненти. Тонка кишка є найдовшим відділом травного тракту; її брижовий відділ займає майже весь нижній поверх черевної порожнини та частково порожнину малого таза. Діаметр тонкої кишки нерівномірний: в проксимальному її відділі він дорівнює 4—6 см, у дистальному — 2,5—3 см.

Товста кишка — нижня, кінцева частина травного тракту, а саме нижня частина кишки, в якій відбувається в основному всмоктування води та формування з харчової кашки (хімусу) оформленого калу. Товста кишка розташовується в черевній порожнині та в порожнині малого таза, її довжина коливається від 1,5 до 2 метрів, складається зі сліпої кишки, апендикса, висхідної ободової, поперечної ободової, низхідної ободової, сигмоподібної та прямої кишок. Внутрішність товстої кишки вистелена слизовою оболонкою, що полегшує просування калу і захищає стінки кишки від шкідливого впливу травних ферментів та механічних пошкоджень. М'язи товстої кишки працюють незалежно від волі людини.

Допоміжні органи

Перетравлення їжі відбувається на всіх етапах її проходження по шлунково-кишковому тракту. Активна роль в цьому процесі відведена травним ферментам. Ферменти містяться у виділеннях у травний канал соку декількох великих залоз. У ротову порожнину відкриваються протоки слинних залоз, виділена ними слина змочує ротову порожнину і їжу, сприяє її перемішування та формування харчової грудки. Також за участю ферментів слини амілази і мальтози у ротовій порожнині починається перетравлення вуглеводів.

У тонку кишку, а саме у дванадцятипалу кишку, виділяються сік підшлункової залози і золотисто-жовтий секрет печінки — жовч. Сік підшлункової залози містить бікарбонати і ряд ферментів, наприклад, трипсин, хімотрипсин, ліпазу, панкреатичну амілазу, а також нуклеази. Жовч, перш ніж потрапити в кишечник, накопичується в жовчному міхурі. Ферменти жовчі поділяють жири на дрібні краплі, що прискорює розщеплення їх ліпазою.

Гістологія

Стінка травної трубки утворена чотирма оболонками:

• слизова оболонка — включає:
  • епітеліальну пластинку — утворює бар'єр із вибірковою проникністю на межі зовнішнього і внутрішнього середовищ. Вона має ряд особливостей у різних відділах травної трубки. У передньому вона представлена багатошаровим плоским незроговілим, або частково зроговілим епітелієм, як і в задньому відділі. У середньому відділі стає одношаровим призматичним епітелієм. На поверхню епітелію виділяються секрети залоз, кінцеві секреторні відділи яких розташовуються в стінці травної трубки;
  • власна пластинка — розміщується під епітелієм, відмежована від нього базальною мембраною та представлена пухкою волокнистою сполучною тканиною, в якій проходять кровоносні та лімфатичні судини
  • м'язова пластинка — лежить на межі із підслизовою оболонкою та утворена 1-3 шарами гладеньких м'язових клітин. Її скорочення сприяє зміні рельєфу слизової оболонки. У деяких відділах травної трубки, а саме в ротовій порожнині, м'язова пластинка слизової оболонки відсутня.
• підслизова — складається з пухкої волокнистої сполучної тканини, яка містить у стравоході та дванадцятипалій кишці кінцеві секреторні відділи екзокринних залоз. Її присутність забезпечує рухомість слизової оболонки та формування складок;
• м'язова — утворена, як правило, двома шарами м'язових елементів — зовнішнім поздовжнім і внутрішнім циркулярним, між якими в прошарках пухкої волокнистої тканини шлунка та кишки розташовуються міжм'язові нервові сплетення Авербаха. Більша частина травної трубки, а саме її середній відділ, утворений гладенькою м'язовою тканиною. Передній і задній — утворені поперечнопосмугованою м'язовою тканиною. Скорочення цієї оболонки забезпечують перемішування та пересування вмісту травної трубки;
• зовнішня — в передньому і задньому відділах представлена пухкою волокнистою сполучною тканиною — адвентиційною оболонкою, де вона нерухомо зв'язана з органами, які її оточують. У середньому відділі вона утворена пухкою волокнистою сполучною тканиною, що вкрита одношаровим плоским епітелієм — серозна оболонка.

Методи дослідження

• Зондування
• Рентгенографія
• Ендоскопія
• Ультразвукова локація
• Скануюча томографія
• Радіоелектронні методи

Захворювання травної системи

• Гельмінтози (аскаридоз та ін.)
• Інфекційні (сальмонельоз, шигельоз та ін.)
• Харчові отруєння (ботулізм та ін.)
• Порушення обміну речовин (виснаження та ін.)

Хронічний холецистит

Хронічний холецистит (від грец. χολή — жовч і κύστις — міхур) — хронічне запальне захворювання жовчного міхура, яке проявляється нудотою, тупим болем у правому підребер'ї та іншими неприємними відчуттями, що виникають після їжі. Хронічний холецистит може бути безкам'яним і калькульозним, від латинського слова «calculus», що означає «камінь». Калькульозний холецистит є одним із результатів жовчнокам'яної хвороби. Найбільш небезпечним ускладненням калькульозного холециститу є печінкова колька.

Дискінезія жовчовивідних шляхів

Дискінезія жовчовивідних (у деяких словниках: жовчовивідних) шляхів (ДЖВП) — це порушення їх звичної моторики. Вони можуть бути функціональними або пов'язаними з органічними причинами:

• вегетативна дисфункція (найчастіша причина функціональних холепатій);
• патологія жовчного міхура (дискінезія і натомість органічних порушень);
• патологія інших органів травлення (у зв'язку з порушеннями нервової та/або гуморальної регуляції).

Виявляється дискінезія жовчовивідних шляхів болями в животі: в області правого підребер'я і в епігастральній області, тупі-гострі, після їжі після навантаження, типова іррадіація — вгору, в праве плече. Крім того, можливі нудота, блювання, гіркота в роті, ознаки холестазу, збільшення печінки, болючість при пальпації, міхурові симптоми, часто спостерігається неприємний запах з рота. При об'єктивному обстеженні часто спостерігається болючість при пальпації в епігастральній ділянці та в зоні Шоффара-Ріві (холедохопанкреатичний трикутник, холедохопанкреатична зона) — зона між серединною лінією та правою верхньою бісектрисою трохи вище пупка.

Хронічний панкреатит

Хронічний панкреатит (лат. pancreatitis, від дав.-гр. πάγκρεας — підшлункова залоза + -itis — запалення) — запально-дистрофічне захворювання залозистої тканини підшлункової залози з порушенням прохідності її проток, фінальною стадією якого є склероз паренхіми органу зі втратою його екзокринної функції. Найбільш частими причинами панкреатиту є жовчнокам'яна хвороба та вживання алкоголю у поєднанні з рясним прийомом їжі. Крім того, причинами панкреатиту можуть бути отруєння, травми, вірусні захворювання, операції та ендоскопічні маніпуляції. Також дуже частою причиною панкреатиту є різні психогенні впливи: стреси, різні психотравми, нервове перенапруження, які викликають спастичний стан судин, а також м'язів на виході жовчних та панкреатичних проток. Сьогодні одним з найбільш важливих факторів розвитку хронічного панкреатиту є куріння. Встановлено, що рівень ризику підвищується на 75 % у порівнянні з некурцями.

Жовчнокам'яна хвороба

Утворення каменів (конкрементів) у жовчному міхурі, жовчних протоках. Камені в жовчному міхурі призводять до розвитку холециститу. При неускладненому перебігу захворювання застосовуються консервативні методи терапії. Якщо за допомогою РХПГ з ЕПСТ не вдається витягти конкремент із жовчного протоку (холедоха), то показано оперативне лікування. Розрізняють холестеринові, пігментні, вапняні та змішані камені. Конкременти, що складаються з одного компонента, відносно рідкісні. Переважна більшість каменів мають змішаний склад з переважанням холестерину. Жовчні камені формуються з основних елементів жовчі.

Найчастіше зустрічається в осіб пікнічної статури, схильних до повноти. Надмірна маса тіла спостерігається приблизно у 2/3 хворих. Сприяють розвитку ЖКБ деякі вроджені аномалії, що ускладнюють відтік жовчі, наприклад, стенози та кісти гепатікохоледоху, парапапілярні дивертикули дванадцятипалої кишки, а з набутих захворювань — хронічні гепатити з результатом цирозу печінки. Певне значення у формуванні головним чином пігментних каменів мають захворювання, що характеризуються підвищеним розпадом еритроцитів, наприклад, гемолітична анемія, хоча дрібні пігментні камені, що утворюються у більшості хворих, як правило, не супроводжуються типовими для холелітіазу клінічними проявами.

Історія

Правила харчування, Японія, період Едо. Ілюстрація шкідливого впливу алкоголю на травну систему.

Історичне зображення травної системи, Персія XVII століття

На початку XI століття ісламський філософ-медик Авіценна написав багато праць з різних тем, включаючи медицину. Збереглося сорок його трактатів з медицини, і в найвідомішому з них, що має назву «Канон медицини» він обговорює «підвищене газоутворення». Авіценна вважав, що дисфункція травної системи є причиною надмірного утворення газу в шлунково-кишковому тракті. Він пропонував змінити спосіб життя і приймати суміш трав'яних ліків для лікування цього захворювання.

У 1497 році Алессандро Бенедетті розглядав шлунок як нечистий орган, відокремлений діафрагмою. Такий погляд на шлунок і кишку як про низові органи було загальноприйнятим аж до середини XVII століття.

В епоху Відродження XVI століття Леонардо да Вінчі створив перші малюнки шлунка і кишки. Він вважав, що травна система допомагає дихальній системі. Андреас Везалій у XVI столітті створив перші анатомічні малюнки органів черевної порожнини.

У середині XVII століття фламандський лікар Ян Баптист ван Гельмонт запропонував перше хімічне пояснення процесу травлення, яке пізніше було описано як дуже близьке до пізнішої концепції ферментів.

У 1653 році Вільям Гарвей описав кишку з точки зору його довжини, кровопостачання, брижі та жиру (аденілілциклаза).

У 1823 році Вільям Праут відкрив соляну кислоту в шлунковому соку. У 1895 році Іван Павлов описав її секрецію як стимульовану неврологічним рефлексом, у якому вирішальну роль відіграє блукаючий нерв. Блек у XIV столітті припустив зв'язок гістаміну з цією секрецією. У 1916 році Попельський описав гістамін як шлунковий секретагог соляної кислоти.

Вільям Бомонт був армійським хірургом, який у 1825 році зміг спостерігати за процесом травлення в шлунку. Це стало можливим завдяки експериментам на чоловікові з раною шлунка, яка не зажила повністю, залишивши отвір у шлунку. Серед інших відкриттів було описано перемішувальний рух шлунка.

У XIX столітті було визнано, що в процесі травлення беруть участь хімічні процеси. Фізіологічні дослідження секреції та шлунково-кишкового тракту проводилися в рамках експериментів, здійснених Клодом Бернаром, Рудольфом Гайденгайном та Іваном Павловим.

У XX столітті проводилися ґрунтовні дослідженням ферментів. Першим відкрив секретин Ернест Старлінг у 1902 році, а потім у 1905 році Джон Едкінс вперше виявив гастрин, структура якого була визначена у 1964 році. Андре Латарже та Лестер Драгстедт виявили роль ацетилхоліну в травній системі. У 1972 році Дж. Блек описав агоністи H2-рецепторів, які блокують дію гістаміну та зменшують вироблення соляної кислоти. У 1980 році Сакс описав інгібітори протонної помпи. У 1983 році Баррі Маршалл та Робін Воррен описали роль Helicobacter pylori у формуванні виразок.

Історики мистецтва часто відзначають, що на іконографічних зображеннях стародавніх середземноморських суспільств учасники бенкетів майже завжди зображуються лежачими на лівому боці. Одне з можливих пояснень цього явища може полягати в анатомії шлунка та механізмі травлення. У положенні лежачи на лівому боці їжа має простір для розширення, оскільки в такому положенні вигин шлунка збільшується.

Див. також

• Шлунок
• Тонка кишка і товста кишка
• Травлення
• Мікробіом
• Секреція
• Травні ферменти
• Раціональне харчування
• Здорове харчування

Джерела

• Біологічний словник / за ред. I. Г. Підоплічка. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974. — Т. 3. — 552 с. (С.?)
• Гістологія з основами гістологічної техніки / За редакцією В. П. Пішака. Підручник. — Київ: КОНДОР, 2008. — 400 с. ISBN 978-966-351-128-3 (С.?)
• Анатомія людини: У 2 т. — К.: Здоров'я, 2005. — Т. 2. — 372 с. ISBN 5-311-01342-7 (С.?)

Література

• Травна система // Біологічний словник / ред. К. М. Ситник, В. О. Топачевський. — 2-е вид., перероб. і доп. — К. : Головна редакція УРЕ, 1986. — С. 586.
• Людина: Навч. посібник з анатомії та фізіології. — Львів. 2002. — 240 с.
• Полушкина Н. Н. Диагностический справочник гастроэнтеролога. М.: — АСТ, 2007, ISBN 978-5-17-039782-2, 670 с;
• Sherwood, Lauralee (2006). Fundamentals of physiology: a human perspective (вид. Third). Florence, KY: Cengage Learning. с. 768. ISBN 0-53-446697-4.;
• Физиология человека, под ред. Шмидта Р., Тевса Г., т. 3, М., 1996.

Посилання

• Система травлення
• Травні соки; Травна система // Універсальний словник-енциклопедія. — 4-те вид. — К. : Теза, 2006.
• Травна система людини, pediatricfeeding.org(англ.)
• Анатомічний атлас, Травна система(англ.)
• Your Digestive System and How It Works, National Institutes of Health(англ.)

Зовнішні відеофайли
	1. Як працює ваша травна система // Канал «Цікава наука» на YouTube, 16 березня 2020.