Погонич малий

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Погонич малий
Дорослий самець
Дорослий самець
Охоронний статус
Біологічна класифікація
Царство: Тварини (Animalia)
Тип: Хордові (Chordata)
Клас: Птахи (Aves)
Ряд: Журавлеподібні (Gruiformes)
Родина: Пастушкові (Rallidae)
Рід: Погонич (Porzana)
Вид: Погонич малий
Біноміальна назва
Porzana parva
(Scopoli, 1769)[2]
Синоніми
  • Rallus parva Scopoli, 1769[2]
  • Zapornia parva (Scopoli, 1769)[1]
Посилання
Commons-logo.svg Вікісховище: Porzana parva
Wikispecies-logo.svg Віківиди: Porzana parva
EOL logo.svg EOL: 913277
ITIS logo.svg ITIS: 176249
US-NLM-NCBI-Logo.svg NCBI: 1294531

Погонич малий (Porzana parva) — вид птахів з роду Погонич (Porzana) родини Пастушкові. Один з 6-ти видів роду. В Україні гніздовий, перелітний птах. Населяє водно-болотні угіддя, веде прихований спосіб життя, тому на очі трапляється рідко.

Опис[ред. | ред. код]

Морфологічні ознаки[ред. | ред. код]

Доросла самка

Маса тіла 40-60 г, довжина тіла 18-20 см, розмах крил 34-39 см. Дорослий самець зверху бурий, з темними плямами і білими рисками; щоки, смуги над очима, горло, шия з боків і спереду, низ тулуба синювато-сірі; черево ззаду з білими смугами; підхвістя чорно-буре, з білими смугами; махові і стернові пера темно-бурі; дзьоб зеленкуватий, на основі нижньої щелепи червона пляма; ноги зеленкуваті; райдужна оболонка ока червона. У дорослої самки щоки, горло, шия з боків і спереду, верхня частина вола білуваті; низ вола, груди, боки тулуба і черево вохристі. Молодий птах подібний до дорослої самки, але низ з білими смугами; райдужна оболонка ока коричнева.

Від погонича-крихітки відрізняється червоною плямою на дзьобі та довшою частиною першорядних махових пер, яку видно з-під третьорядних, а також відсутністю білих смуг на боках тулуба; крім того, відрізняється голосом.[3]

Звуки[ред. | ред. код]

Шлюбний крик самця — голосне «квек — квек…», у самки — з закінченням «…квар — рр — р — р»; поклик — тихе «квек», «дуг — дуг…» або «тап — тап…», крик тривоги — різке «тьюк».

Поширення[ред. | ред. код]

Гніздовий ареал простягається від Східної Європи до Західного Сибіру. Поширений від Нідерландів, Франції, північної Італії на схід до долини верхньої Обі в районах Новосибірська і Барнаула, до долини Тарима й оз. Лобнор. На північ в Прибалтиці до 59-ї паралелі, до Псковської, Калінінської, Володимирської, Рязанської областей, басейна Сури, району Казані, далі на схід, ймовірно, до 55-ї паралелі. На південь до північної Італії, Болгарії, Малої Азії, Закавказзя, далі на схід південна межа ареалу, ймовірно, простягається в північному Ірані, північному Афганістані, в області долини Тарима.[4]

В Україні гніздиться на всій території, крім гір; в періоди міграцій може траплятися скрізь.

Зимує в південно-західній Європі, в басейні Середземного моря і Північній Африці.

Місця існування[ред. | ред. код]

На відміну від погонича звичайного віддає перевагу біотопам з більшою кількістю води. У період гніздування оселяється на рівнинних водойми різного типу і площі — від крихітних ставків до великих озер і плавнів великих південних річок, як мілководних, так і глибоких з внутрішньоозерними сплавинами і заломами. Уникає річок зі швидкою течією, але оселяється біля повільних проток і рівчаків. Основна умова — присутність достатньо великої площі, покритої високою густою надводною рослинністю з мулистими мілководдями і обмілинами. Однаково охоче займає очеретяні, рогозові, осокові зарості, рідше мешкає в заплавних вільхових лісах, вербових хащах і на лісових водоймах.

Під час міграції іноді зупиняється на днювання в нетипових, сухих місцях далеко від водойм, у кущах і траві або, навпаки, серед широких відкритих просторів води, ховаючись у кущах.

Чисельність[ред. | ред. код]

Чисельність в Європі оцінена в 61—140 тис. пар, в Україні — 26—43 тис. пар. Популяція в Європі скорочується.[5].

Гніздування[ред. | ред. код]

Яйця в оологічній колекції

Малі погоничі прилітають на Україну у квітні. Мігрують поодинці або парами тільки вночі; на день зупиняються для живлення на болотах. Гніздяться окремими парами. Гнізда влаштовують в прихованому місці серед густої рослинності — на торішньому зламаному очереті, на плаву або в кущі осоки частіше над водою, ніж на березі. Гніздо укріплене на прим'ятому листі осоки і рогозу на висоті близько 20 см над водою і звите з листків рогозу, очерету і осоки. Самка відкладає 7-8 яєць. Шкаралупа гладка, зі слабким блиском. Основне забарвлення її може бути різноманітним — від світло-буруватого до світло-зелено-сірого. Воно рясно вкрито поверхневими дрібними світло-коричневими, буруватими або рудувато-бурими дрібними плямами, які часто розташовуються настільки щільно, що яйця виглядають однотонними (бурими). Менш помітними є глибокі плями — сіро-фіолетові або світло-сірі. Середній розмір яєць малого погонича в Європі — 30,62×21,54 мм. Насиджують кладку обидва батьки протягом 20—21 дня. Яйцекладка відбувається протягом травня.[6] Пухові пташенята з'являються зазвичай у червні, а від повторних кладок пуховички часто зустрічаються ще і в першій половині серпня. У зв'язку з тим, що птахи починають насиджувати ще до закінчення відкладання яєць, пташенята вилуплюються не одночасно. Після вилуплення перших пташенят, їх водить один з батьків, а другий продовжує насиджувати решту яєць. У липні, коли пташенята ще не літають, у старих птахів починається повне линяння, під час якого вони на деякий час втрачають здатність літати; закінчується воно у вересні. Молодь восени линяє, одягаючи зимове вбрання дорослих птахів. Осінній відліт малих погоничів починається у вересні. На півдні України пролітні малі погоничі зустрічаються протягом жовтня, а останні затримуються до середини листопада.

Живлення[ред. | ред. код]

Основу раціону малого погонича складає тваринна їжа: комахи та їхні личинки, черв'яки, молюски, а також насіння і ніжні пагони водних рослин; за гастроліти птахам слугують дрібний пісок і дрібні камінчики. Малі погоничі розшукують їжу в густих прибережних заростях або на поверхні води, там де є зарості латаття та інших водних рослин. Активні цілодобово, але максимум трофічної активності припадає на сутінки та темний час доби.

Охорона[ред. | ред. код]

Погоничу малому загрожує ряд чинників, таких як знищення водно-болотних угідь під час меліорації, знищення заплав та вологих луків, осінні пали очеретів, раптовий спуск води з водосховищ, відстріл птахів мисливцями. Для збереження виду необхідне раціональне ведення сільського господарства на вологих луках, збереження та відновлення водно-болотних угідь (боліт, малих річок, тощо), заборона полювання та випалів очерету. Погонич малий охороняється Бернською (Додаток ІІ) та Боннською (Додаток ІІ) конвенціями, Директивою ЄС про охорону диких птахів (Додаток І).

Посилання[ред. | ред. код]

  1. а б BirdLife International 2016. Zapornia parva. The IUCN Red List of Threatened Species 2016: e.T22692663A86162074. http://dx.doi.org/10.2305/IUCN.UK.2016-3.RLTS.T22692663A86162074.en. Процитовано 1 листопада 2018. 
  2. а б Porzana parva (Scopoli, 1769). Fauna Europaea http://www.faunaeur.org/. Процитовано 3.08.2015. 
  3. Фесенко Г. В., Бокотей А. А. Птахи фауни України (польовий визначник). — К., 2002. — 416 с. — ISBN 966-7710-22-X.
  4. Степанян Л. С. Конспект орнитологической фауны СССР. — М. : Наука, 1990. — 727 с. — ISBN 5-02-005300-7.
  5. BirdLife International. Birds in Europe: population estimates, trends and conservation status. — Cambridge, UK: BirdLife International, 2004. — 374 pp. (BirdLife Conservation Series No. 12).
  6. Птицы Белоруссии: Справочник-определитель гнезд и яиц / М.Е. Никифоров, Б.В. Яминский, Л.П. Шкляров. — Минск : Выш. шк, 1989. — 479 с. — ISBN 5-339-00209-8.

Література[ред. | ред. код]

  • Фауна Украины. Т. 4. Птахи. Загальна характеристика птахів. Курині. Голуби. Рябки. Пастушки. Журавлі. Дрофи. Кулики. Мартини / О. Б. Кістяківський. — К : Вид-во АН УРСР, 1957. — 432 с.

Джерела[ред. | ред. код]