Пожезька жупанія
| ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
.svg)
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
Пожезька жупанія (хорв. Požeška županija, угор. Pozsega vármegye, лат. Comitatus Poseganus) — адміністративно-територіальна одиниця (жупанія) Королівства Хорватія і Славонія, що входило до угорської частини дуалістичної Австро-Угорщини. Простягалася вздовж правого (північного) берега річки Сава. Межувала з австрійсько-угорською Боснією і Герцеговиною та хорватсько-славонськими Загребською, Б'єловарсько-Крижевецькою, Вировитицькою і Сремською жупаніями. Її адміністративним центром була Пожега.
Історія[ред. | ред. код]
Територія Пожезької жупанії входила до складу Королівства Хорватія, яке 1102 року вступило в особисту унію з Угорським королівством.[1]
Пожезька жупанія (комітат), ймовірно, утворилася в XII столітті шляхом поділу Баранського комітату.[2] Найдавніший історичний запис про Пожезьку жупанію як comitatus de Posega зберігся в грамоті, виданій королем Угорщини Андрієм II 1210 року[1], яка підтверджує право власності на землю, залишену лицарям тамплієрів палатином Угорщини Чепаном Дьором[3]. Найдавніша збережена згадка про місто Пожега як про castrum de Posega датується 11 січня 1227 року в документі, виданому папою Гонорієм III. Папа підтвердив рішення Андрія II про надання влади над Пожегою архієпископу Калочи Угрину Чаку[1].
1527 року після смерті Людовика ІІ і спричиненої цим кризи наступництва хорватський парламент, зібравшись у Цетині, обрав новим королем Хорватії ерцгерцога Австрії Фердинанда І, приєднавши таким чином Хорватське королівство до Габсбурзької монархії. Під той час Пожезька жупанія припинила існування, оскільки через територіальні втрати на користь Османської імперії залишилося тільки три хорватські жупанії: Загребська, Вараждинська і Крижевецька.[4] Територія жупанії підпала під владу османських завойовників у результаті «столітньої хорватсько-османської війни», а саме місто Пожега турки-османи підкорили в 1537 році.[5] Пожезьку жупанію після відвоювання її в Османської імперії було відновлено в 1745 році. Коли 1918 року хорватський парламент розірвав державно-правові відносини з Австрією та Угорщиною, жупанія опинилася в Державі словенців, хорватів і сербів, а 4 червня 1920 року, згідно з Тріанонським договором, увійшла до новоутвореного Королівства СХС.
Населення[ред. | ред. код]
1900 року жупанія налічувала 229 361 жителя, які поділялися на такі мовні спільноти:[6]
- хорватська: 124 207 (54,2 %)
- сербська: 58 905 (25,6 %)
- угорська: 13 762 (6,0 %)
- німецька: 12 965 (5,7 %)
- словацька: 1 245 (0,5 %)
- румунська: 269 (0,1 %)
- руська: 181 (0,1 %)
- інші чи невідомі: 17 827 (7,8 %)
Згідно з переписом населення 1900 р., жупанія включала такі релігійні громади:[7]
- римокатолики: 161 883 (70,6 %)
- православні серби: 59 332 (25,9 %)
- лютерани: 3 216 (1,4 %)
- юдеї: 2 390 (1,0 %)
- кальвіністи: 2 270 (1,0 %)
- грекокатолики: 217 (0,1 %)
- унітаріани: 1 (0,0 %)
- інше чи невідомі: 52 (0,0 %)
1910 року жупанія налічувала 265 272 жителі, які поділялися на такі мовні спільноти:[6]
- хорватська: 142 616 (53,76 %)
- сербська: 66 783 (25,18 %)
- угорська: 16 462 (6,21 %)
- німецька: 13 143 (4,95 %)
- словацька: 3 352 (1,26 %)
- румунська: 154 (0,06 %)
- руська: 2 888 (1,09 %)
- інші чи невідомі: 19 874 (7,49 %)
Згідно з переписом населення 1910 р., жупанія включала такі релігійні громади:[7]
- римокатолики: 185 896 (70,1 %)
- грецькі православні: 67 273 (25,4 %)
- лютерани: 3 410 (1,3 %)
- кальвіністи: 3 227 (1,2 %)
- юдеї: 2 432 (0,9 %)
- грекокатолики: 677 (0,2 %)
- унітаріани: 5 (0,0 %)
- інше чи невідомі: 43 (0,0 %)
Адміністративний поділ[ред. | ред. код]
Жупанія на початку ХХ ст. мала такий адміністративно-територіальний поділ:
| Дистрикти | |
|---|---|
| Район | Столиця |
| Daruvar | Дарувар |
| Nova Gradiška | Нова Градишка |
| Novska | Новська |
| Pakrac | Пакраць |
| Požega | Пожега |
| Slavonski Brod | Славонський Брод |
| Муніципальні міста | |
| Славонський Брод | |
| Пожега | |
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б в Kempf, Branimir (1975). Grad Slavonska Požega: povijesni pregled [Місто Славонська Пожега: історичний огляд]. Muzeologija (хор.). Zagreb: Muzejski dokumentacijski centar (19): 16—17. ISSN 0353-7552.
- ↑ Koszta, László (2007). Članovi požeškog kaptola do sredine 14. stoljeća [Члени Пожезької капітули до середини XIV ст.]. Scrinia Slavonica (хор.). Slavonski Brod: Croatian Institute of History, Slavonia, Syrmia, and Baranya History Branch. 7 (1): 66—67, 76. ISSN 1332-4853.
- ↑ Janeš, Andrej; Sekulić, Petar (2014). Rudina i Bijela: benediktinski samostani kasnosrednjovjekovne Slavonije [Рудина і Бієла: бенедиктинські монастирі пізньосередньовічної Славонії]. Starohrvatska Prosvjeta (хор.). Split: Muzej hrvatskih arheoloških spomenika. 3 (41): 186—187. ISSN 0351-4536.
- ↑ Vrbošić, Josip (1992). Povijesni pregled razvitka županijske uprave i samouprave u Hrvatskoj [Історичний огляд розвитку управління в жупаніях і самоврядування в Хорватії]. Društvena istraživanja: časopis za opća društvena pitanja (хор.). Zagreb: Institute for Social Sciences Ivo Pilar. 1 (1): 58—59. ISSN 1330-0288.
- ↑ Mujadžević, Dino (2009). Osmanska osvajanja u Slavoniji 1552. u svjetlu osmanskih arhivskih izvora [Османські вторгнення в Славонію 1552 року у світлі османських архівних джерел]. Povijesni Prilozi (хор.). Zagreb: Croatian Institute of History. 28 (36): 90. ISSN 0351-9767.
- ↑ а б KlimoTheca :: Könyvtár. Kt.lib.pte.hu. Архів оригіналу за 27 серпня 2013. Процитовано 6 грудня 2012.
- ↑ а б KlimoTheca :: Könyvtár. Kt.lib.pte.hu. Архів оригіналу за 6 травня 2021. Процитовано 6 грудня 2012.
Джерела і література[ред. | ред. код]
- ARHINET — Požeška županija (хор.)
- Taube, Friedrich Wilhelm von (1777). Historische und geographische Beschreibung des Königreiches Slavonien und des Herzogthumes Syrmien. Т. 1. Leipzig. (нім.)
- Taube, Friedrich Wilhelm von (1777). Historische und geographische Beschreibung des Königreiches Slavonien und des Herzogthumes Syrmien. Т. 2. Leipzig. (нім.)
- Taube, Friedrich Wilhelm von (1778). Historische und geographische Beschreibung des Königreiches Slavonien und des Herzogthumes Syrmien. Т. 3. Leipzig. (нім.)
| |||||||||||||||
.svg){kind=small}
