Полетика Григорій Андрійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Григорій Андрійович Полетика
Poletika G A.jpg
Народився 1725(1725)
Ромен Лубенського полку, нині Ромни, Сумська область
Помер 7 грудня 1784(1784-12-07)
Санкт-Петербург
Громадянство Flag of the Cossack Hetmanat.svg Гетьманщина
Діяльність письменник, перекладач, історик
Діти Полетика Василь Григорович
  • Herb Poletyka.jpeg

Полéтика Григóрій Андрíйович, (* 1725, Ромни — † 27 листопада (9 грудня) 1784, Санкт-Петербург) — український громадський діяч патріотичного спрямування, перекладач-поліглот, лексикограф, історик, бібліофіл, вважається одним із гіпотетичних авторів «Історії Русів».

Брат Івана Полетики, батько Василя Полетики.

Походження[ред.ред. код]

За сімейною легендою, правнук волинського православного шляхтича Івана Полетики, загиблого у битві під Хотином 1673 року.

Батько, Полетика Андрій Павловичроменський війт, згодом на службі в Лубенському полку (значковий товариш, бунчуковий товариш).

Мати – онучка лубенського полковника Ілляшенка.

Був старшим із 5 синів.

Біографія[ред.ред. код]

Народився у місті Ромен Лубенського полку.

1746 – закінчив Києво-Могилянську академію, де одним із його вчителів (викладачем поетики) був Георгій Кониський (з ним Г.Полетика листувався до кінця життя).

1746-1771 – мешкав у Санкт-Петербурзі

Працював перекладачем у Петербурзькій академії наук (1746-1748) та у Священному синоді (1748-1764).

1762 – одружившись з дочкою колишнього генерального судді Івана Гамалії, отримав з посагом два села з хуторами біля Погару Стародубського полку. З часом став одним із найбагатших землевласників на Лівобережжі (Гетьманщині) кінця XVIII століття – за ним було записано 2685 селянських душ (1780). Про багатство Г.Полетики свідчить посмертний опис майна подружжя (1785) – самих лише діамантових прикрас дружини було на 6 тисяч тодішніх російських карбованців (не рахуючи інших золотих і алмазних речей) [1].

З 1764 – головний інспектор морського шляхетного кадетського корпусу. На своїй посаді всіляко сприяв літературній творчості викладачів корпусу, впроваджував друковані підручники, склав словник 6 мовами, що повинен був, на його думку, «сприяти молодим людям Росії у навчанні тих мов, які є найголовнішими у світі і найпотрібнішими науками вважаються», перекладав і видавав книжки з морської справи.

1767 – обраний депутатом від шляхетства Лубенського полку до комісії для створення нового «уложення». У цій царині відзначився як автор двох документів: „Возраженіе депутата Гр. Полетики на наставленіе малороссійской коллегіи господину же депутату Дмитрію Наталину“ (опубліковано 1851) та "Мненіе на читаный в 1768 г. в комиссіи «Проэктъ правамъ благородныхъ» (опубліковано 1926). Історик Олександр Лазаревський характеризує їх так: «Въ этихъ двухъ запискахъ Полетика является съ одной стороны вообще защитникомъ автономности Малороссіи, а съ другой – ревнивымъ ходатаемъ объ утвержденіи за „малороссійскимъ шляхетствомъ" тѣхъ „правъ и привилегій“, которыя де во „время бытности Малыя Россіи подъ Польшею подтверждаемы были". Эти двѣ записки, и въ особенности вторая, создали Полетикѣ репутацію – человѣка, „славившагося своею ученостью и патріотизмомъ къ краю своему"» [1].

1773 – через стан здоров’я Г.Полетика звільнився зі служби і виїхав в Україну.

Перебуваючи у відставці, був зайнятий переважно веденням судових процесів за маєтки, зокрема, зі швагром Михайлом Гамалією. Виїхавши до Петербурга у справах, пов’язаних з цим позовом, захворів там і помер.

Праці[ред.ред. код]

Автор статті „О началѣ, возобновленіи и распространеніи ученія и училищъ въ Россіи и о нынѣшнемъ оныхъ состояніи", призначеної для публікації в «Ежемѣсячныхъ Сочиненіяхъ», але не надрукованої через протидію М.Ломоносова.

Інші праці:

  • «Сборник прав и привилегий малороссийского шляхетства»
  • «Записка, как Малая Россия во время владения польського разделена была и о образе ее управления»
  • «Записка о начале Киевской Академии»
  • «Истинныя основания и должности христіанскія вѣры или наставлѳніѳ язычникамъ, обращающимся въ христіанскую вѣру» (1762)
  • «Словарь на шести языкахъ: на россійскомъ, греческомъ, латинскомъ, французскомъ, нѣмецкомъ и английскомъ» (1763)

Переклади з грецької:

  • «Епиктита, стоическаго философа, енхиридіонъ и апоѳегмы и Кевита Ѳивейскаго картина или изображеніе житія человѣческаго» (1767, 1769)
  • «Ксенофонта, о достопамятных дѣлахъ и разговорахъ Сократовыхъ и оправданіе Сократово предъ судіями» (1762)

Бібліофіл[ред.ред. код]

За 25 років перебування в Петербурзі зібрав бібліотеку з кількох тисяч томів, яка була однією з найкращих у тодішній Росії. Але вона майже вся загинула під час великої пожежі 23 травня 1771 на Василівському острові, де Григорій Полетика мешкав в дерев'яному будиночку на території морського училища.

Після цього зібрав ще одну колекцію книг і рукописів (переважно з творів, так чи інакше дотичних до історії України), яку заповів сину Василеві.

Гіпотетичне авторство "Історії Русів"[ред.ред. код]

Василь Григорович Полетика писав у одному з листів 1812 року, що його батько писав історію України, яку і він продовжує писати. Але у частинах архіву Г.Полетики, придбаних В.В.Тарновським і М.О.Судієнком, жодних слідів цього твору не знайдено. Водночас з 1828 відомий рукопис «Історії Русів», авторство якої невідоме – як і авторство передмови до неї (у якій згадується Гр. Полетика та характер його стосунків з Г.Кониським, від якого останній нібито отримав рукопис). На основі цих фактів історик Олександр Лазаревський зробив припущення, що справжніми авторами «Історії Русів» може бути Григорій Полетика і його син Василь [1].

Такої ж думки дотримувалися Василь Горленко, Ілько Борщак та інші.

Примітки[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]