Полтавець Віктор Васильович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Jump to navigation Jump to search
Віктор Васильович Полтавець
Віктор Полтавець.jpg
Народження 11 січня 1925(1925-01-11)
Запорізька область, Пологи
Смерть 2003(2003)
  Київ
Поховання Байкове кладовище
Громадянство УРСР, Україна Україна
Жанр батальний, пейзаж
Навчання Харківський художній інститут
Діяльність художник
Напрямок живопис
Роки творчості 1950-2000
Вплив Михайло Дерегус
Вплив на Н.В. Полтавець
Нагороди Народний художник України Орден «Знак Пошани» Орден Вітчизняної війни II ступеня

Віктор Васильович Полтавець (11 січня 1925, Пологи — 2003) — художник живописець, заслужений діяч мистецтв УРСР, народний художник УРСР, член НСХУ.

Біографія[ред.ред. код]

Народився у місті Пологи. Рід Полтавців походить від Запорізьких козаків. За родинними переказами давній прапрадід художника був писарем війська Запорізького. Любов до мистецтва спалахнула у Полтавця в шкільному віці. Вчителем малювання в їх віддалену провінцію було вислано опального студента Ленінградської академії мистецтв Генріха Цехановського, що було звичайним явищем 30-х років. Генріх Іванович у багатьох зумів розкрити неабиякі творчі здібності. Багато хто з учнів мріяли стати художниками, але війна внесла свої трагічні корективи – лише два хлопці з класу повернулися живими, одним з них був Полтавець. Майбутній художник пройшов війну 17-літнім хлопцем, у 1942-1943 воював на Кубані, був сапером, демобілізований з армії через контузію і важкі поранення. Після одужання поїхав до Харкова.

У 1950-му році закінчив Харківський державний художній інститут, де навчався у О. Кокеля та М. Дерегуса. Полтавець успішно закінчує інститут, його дипломна робота "Атаку відбито" одразу потрапляє в Національний Художній музей України, часто репродукується, стає відомою широкому загалу шанувальників мистецтва. Молодий художник викладає в Харківському художньому училищі, згодом працює в студії Грекова в Москві, успішно виставляється, як живописець на республіканських та всесоюзних виставках. Отримує запрошення в Київ у видавництво "Мистецтво". На початку 1960-х Віктор Васильович очолює художній відділ видавництва дитячої літератури "Веселка".

Помер у 2003 році. Похований в Києві на Байковому кладовищі.

Відзнаки[ред.ред. код]

Народний художник УРСР (1984). Нагороджений орденами «Знак Пошани» (1982), Вітчизняної війни (2000), Грамотою Президії ВР УРСР (1964).

Творчість[ред.ред. код]

Могила Віктора Полтавця

Працював в галузі живопису, графіки. Працюючи у видавництві, художник розпочинає серйозну роботу над книжковою ід=люстрацією. Створює ряд вагомих творів, оформлюючи книги українських та російських класиків. Він утверджується, як майстер книжкової графіки, у 1958 році отримує престижну міжнародну нагороду за ілюстрації до роману Серафімовича "Залізний потік".

Як зазначає Ігор Шаров, паралельно до графічної і редакторської діяльності, плідно працює в живописі, утверджуючи себе перш за все як майстра картини, а згодом і діорами. Він виставляється майже на всіх республіканських та всесоюзних виставках якісними вагомими роботами. Твори художника потрапляють в різні музеї України і за кордон. Чимало його робіт знаходяться в країнах Західної Європи, США, Канаді, Японії. Для картин художник вибирав вагомі, соціально значимі, здебільшого історичні теми, намагаючись залишитись максимально правдивим у висвітленні подій. Живопис творів широкий і переконливий, базується на натуральних штудіях.

Основні твори:

  • «Атаку відбито» (1950);
  • «Арсенальці» (1959);
  • «Микола Джеря», «Кайдашева сім'я» І. Нечуя-Левицького (ілюстрації до книг, 1960);
  • «Червоні козаки» (1963);
  • «Гайдамаки» (1964);
  • «Хвилина відпочинку» (1965);
  • «Битва під Берестечком» (1967);
  • «Олександр Пархоменко» (триптих, 1967);
  • «Гінці» (1970);
  • «Партизанський край» (1971);
  • «Справи колгоспні» (1975);
  • «Кінець війні» (1978);
  • «Святослав» (1982);
  • «Прорив» (1983);
  • «Сурмач» (1984);
  • «Орля» (1988);
  • «Чернігівщина» (серії пейзажів, 1985–1990);
  • «Весняні води» (1990);
  • «Богдан Хмельницький та його соратники — Кривоніс та Богун» (2000).

Робив ілюстрації до творів Т. Шевченка, Івана Ле, Д. Фурманова.

Література[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]