Шаров Ігор Федорович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ігор Федорович Шаров
Шаров Ігор Федорович.jpg
Народився 10 серпня 1961(1961-08-10) (59 років)
Скалівські Хутори, Новоархангельський район, Кіровоградська область
Громадянство Україна Україна
Національність українець
Діяльність економіст, політик
Alma mater ЦДПУ
Науковий ступінь кандидат історичних наук
Учасник Війна в Афганістані 1979—1989
Посада Народний депутат України[1], Народний депутат України[2], Народний депутат України[3], Народний депутат України[4] і Народний депутат України[5]
Військове звання капітан
Партія КПРС, КПУ, Трудова Україна і Партія регіонів
Нагороди
Орден Князя Ярослава Мудрого IV ступеня
Орден Князя Ярослава Мудрого V ступеня
Орден «За заслуги» І ступеня
Орден «За заслуги» ІІ ступеня
Орден «За заслуги» ІІІ ступеня
Почесна грамота Верховної Ради України
Почесна грамота Кабінету Міністрів України
Верховна рада України
2 скликання
Комуністична партія України 24.12.1995 12.05.1998
3 скликання
НДП 25.12.1998 14.05.2002
4 скликання
За єдину Україну! 14.5.2002 25.5.2006
6 скликання
Блок Литвина 23.11.2007 12.12.2012
7 скликання
Партія регіонів 12.12.2012 27.11.2014

І́гор Фе́дорович Шаро́в (нар. 10 серпня 1961, Скалівські Хутори, Новоархангельський район, Кіровоградська область) — державний, громадський діяч, народний депутат України ІІ, ІІІ, IV, VI, VII скликань.

Молоді роки, навчання[ред. | ред. код]

Народився 10 серпня 1961 року в селі Скалівські Хутори Кіровоградської області. Батько — Федір Макарович Шаров (1928—1996) — військовий; мати — Марія Корніївна Шарова (1937—2009) — завідувач дошкільним навчальним закладом. З 1974 року проживають в Кіровограді. Мета переїзду — дати дітям добру освіту.

У 1976 році Кіровоградським міськвоєнкоматом направлений на навчання в Кіровоградське медичне училище імені Мухіна, яке закінчив у 1980 році.

У 1987 році  здобув спеціальність  історика і суспільствознавця  у Кіровоградському педагогічному інституті ім. О. С. Пушкіна, у 1998 році — економіста в Академії праці та соціальних відносин (Київ).

У 1991 році закінчив аспірантуру Київського інституту іноземних мов. Кандидат історичних наук. Дисертацію  на тему: «Робітничий клас України у галузі виробництва в умовах формування і зміцнення командної економіки (кінець 20-х — 30-ті роки)» захищав у Київському національному університеті ім. Т. Г. Шевченка.

Служив в армії у складі Вітебської повітрянодесантної дивізії (Афганістан). Підтримує тісні стосунки з ветеранами Афганістану міста Кропивницький (колишній Кіровоград). Капітан запасу.

Трудова діяльність[ред. | ред. код]

Працював реабілітологом, головою профкому, викладачем Кіровоградського педагогічного інституту, генеральним директором фірми «Інкопмарк» (Кіровоград), першим віце-президентом акціонерного державного підприємства — корпорації «Республіка», головою правління АТЗТ «Інтергаз» (Київ), Постійним Представником Президента України у Верховній Раді України[6][7], радником Президента України[8][9], заступником Міністра Кабінету Міністрів України[10][11].

З 1995 року по 2014 рік — народний депутат України.

Депутатська діяльність[ред. | ред. код]

Народний депутат України 2-го скликання. Роздольненський виборчий округ № 41, Автономна Республіка Крим. Член групи «Конституційний центр». Член Комітету з питань паливно-енергетичного комплексу, транспорту і зв'язку.

Народний депутат України 3-го скликання, член фракції «Трудова Україна», керівник фракції «Трудова Україна», член Комітету у закордонних справах і зв'язках з СНД (з березня 1999; з 2000 — член Комітету у закордонних справах).

Народний депутат України 4-го скликання. Керівник фракції «Трудова Україна». Керівник фракції Народного блоку Литвина. Член Комітету з питань бюджету.

Народний депутат України 6-го скликання. Заступник голови фракції «Блок Литвина». Після обрання В. М. Литвина Головою Верховної Ради країни, очолив фракцію «Блок Литвина». Голова Комітету з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин.

Народний депутат України 7-го скликання. Член фракції Партії регіонів. Член фракції «Суверенна європейська Україна». Член Комітету з питань підприємництва, регуляторної та антимонопольної політики.

Автор і співавтор 194 законодавчих ініціатив.

Політична та громадська діяльність[ред. | ред. код]

Голова партії «Трудова Україна», член політвиконкому партії «Трудова Україна».

Сприяв ефективному налагодженню роботи Українського національного фонду «Взаєморозуміння і примирення» при Кабінеті Міністрів України, був заступником голови спостережної ради фонду. Розробник Закону  України «Про жертви нацистських переслідувань». Разом з відомими  державними та громадськими діячами добилися грошової компенсації майже 650 тисячам колишнім примусовим працівникам, в'язням концтаборів, гетто.

Спільно з колегами по депутатському корпусу, фаховими держуправлінцями ініціювали створення і налагодження  роботи Комітету з питань інтелектуальної власності.

  • Віце-президент Всеукраїнської асоціації інтелектуальної власності, голова Міжнародної громадської організації «Міжнародний економічний комітет».
  • Член міжвідомчої комісії з питань місцевого самоврядування при Кабінеті Міністрів.
  • Член Ради Національного банку України.
  • Активний учасник конституційного процесу. Член Конституційної асамблеї.
  • Член Комісії з державних нагород та геральдики.
  • Голова Міжнародного благодійного фонду «Україна».

Родина та дослідницька творчість[ред. | ред. код]

  • Брат Олександр Шаров (1957) — полковник міліції, пенсіонер МВС. Сестра Валентина Шарова (1959) — пенсіонерка. Брат Юрій Шаров (1965) — підполковник міліції, пенсіонер МВС.
  • Дружина Вікторія Василівна (1961) — музикант, диригент-хорист. Син Максим (1984) — магістр міжнародного права. Син Станіслав (1988) — магістр з питань міжнародної економіки. Донька Марія (1991) — магістр з питань міжнародної економіки.
  • Захоплення: книги, живопис, нумізматика, тварини.  Серед улюблених письменників Колін Маккалоу, Рафаель Сабатіні, Сомерсет Моем, Керін Есекс. Серед художників — Петро Столяренко, Валентин Бернадський, Альбін Гавдзинський.

Автор енциклопедичних досліджень у 6 томах:

Від грудня 2011 року володіє квартирою в Карлових Варах і двома квартирами у Празі, придбаними у 2012 і 2016 роках. З 2007 року власник чеської компанії «Sharm Estate s.r.o.», якій також належить квартира в Карлових Варах.[12]

Нагороди[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/radac_gs09/d_index_arh?skl=2
  2. http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/radac_gs09/d_index_arh?skl=3
  3. http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/radac_gs09/d_index_arh?skl=4
  4. http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/radac_gs09/d_index_arh?skl=6
  5. http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/radac_gs09/d_index_arh?skl=7
  6. Указ Президента України від 12 жовтня 1996 року № 939/96 «Про призначення І. Шарова Постійним представником Президента України у Верховній Раді України»
  7. Указ Президента України від 14 січня 1997 року № 15/97 «Про звільнення І. Шарова з посади Постійного представника Президента України у Верховній Раді України»
  8. Указ Президента України від 21 січня 1997 року № 61/97 «Про призначення І. Шарова Радником Президента України»
  9. Указ Президента України від 22 січня 2005 року № 88/2005 «Про звільнення І. Шарова з посади Радника Президента України»
  10. Указ Президента України від 14 травня 1998 року № 472/98 «Про призначення І. Шарова заступником Міністра Кабінету Міністрів України»
  11. Указ Президента України від 24 грудня 1998 року № 1377/98 «Про звільнення І. Шарова з посади заступника Міністра Кабінету Міністрів України»
  12. Игорь Шаров. Муниципальный сканер (ru). 2016-12-03. Процитовано 2017-01-27. 
  13. Указ Президента України від 22 січня 2014 року № 27/2014 «Про відзначення державними нагородами України з нагоди Дня Соборності та Свободи України»
  14. Указ Президента України від 20 серпня 2010 року № 829/2010 «Про відзначення державними нагородами України працівників підприємств, установ і організацій»
  15. Указ Президента України від 27 листопада 1997 року № 1303/97 «Про відзначення нагородами України»
  16. Указ Президента України від 15 лютого 1999 року № 172/99 «Про відзначення нагородами України активістів Української спілки ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів)»

Література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]