Запропаща грамота

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Пропала грамота (повість))
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Запропаща грамота
рос. Пропавшая грамота
Жанр повість
Форма оповідання
Автор Микола Гоголь
Мова російська
Опубліковано 1831
Попередній твір Травнева ніч, або Утоплена
Наступний твір Ніч перед Різдвом

CMNS: Цей твір у Вікісховищі
S:  Цей твір у  Вікіджерелах

«Запропаща грамота (Бувальщина, розказана дячком ***ської церкви)»повість Миколи Васильовича Гоголя з циклу «Вечори на хуторі біля Диканьки». Написана приблизно в 18291831 роках.

Історія створення[ред. | ред. код]

Чорновий автограф повісті написаний чорнилом на чотирьох аркушах великого формату (з оборотом) убористим почерком з численними поправками і помарками. Заголовок відсутній. Текст чернетки «Пропалої грамоти» значно перевищує за розміром остаточну, друковану редакцію, не маючи скільки-небудь принципової відмінності від неї в сюжетному і в стильовому відношенні, проте дає численні варіанти і двозначності. При обробці повісті відпали цілі фрагменти, не включені Гоголем в остаточну редакцію. Так, у друкований текст не увійшов ні докладний опис подорожі діда з пекла на кульгавому, ні епізод з горщиками, які надували щоки. Відкинутий ряд колоритних деталей. Так, при характеристиці діда в чорновій редакції зазначалося, що він «один, бувало, інший раз виходив на ведмедя, а часом і п'яти осіб ум'яти йому було так само, як нашому брату відспівати недільний кондак». Автограф повісті не дає достатніх даних для визначення часу її написання. Розпочато, мабуть, у 1828 році. Підтвердженням цього є лист Гоголя до матері від 23 травня 1829 року, в якому він просив описати подробиці різних карткових ігор, популярних в українському побуті. Публікація «Пропалої грамоти» у першій книзі «Вечорів...» (цензурний дозвіл датований 26 травня 1831 року) означає, що робота над повістю була завершена не пізніше квітня—травня 1831 року.

У другому виданні «Вечорів...» 1836 року текст «Пропалої грамоти» був передрукований майже без змін, за винятком нечисленних замін окремих слів і порядку слів у фразах. Однак наявність цих правок свідчить, що текст другого видання, мабуть, уважно читався Гоголем.

Сюжет[ред. | ред. код]

Дід в оточенні нечисті

Оповідь починається з нарікань оповідача, Фоми Григоровича, на тих слухачок, що випитують у нього «яку-небудь страховинну казочку», а потім всю ніч тремтять під ковдрою. Потім він розповідає історію, що трапилася з його дідом, якого гетьман послав з грамотою до цариці.

Писар, прізвища якого оповідач не може згадати, покликав діда й передав йому грамоту. Попрощавшись з дружиною і дітьми, дід уже вранці був у Конотопі, де проходив ярмарок. З зашитою в шапку грамотою він пішов пошукати собі кресала й тютюну і познайомився з гультіпакою-запорожцем. До них пристав ще один гультіпака і вони вирушили далі разом.

Увечері дідові стало страшно від чутих від товаришів оповідок. Тоді запорожець зізнався, що продав душу дияволу і цією ночі настає термін відплати. Дід обіцяв не спати вночі, щоб врятувати запорожця. Мандрівники змушені були зупинитися у найближчому шинку. Обидва дідових попутника незабаром заснули, так що йому довелося нести варту наодинці. Як міг, боровся дід зі сном, але мертвий сон зморив його, він прокинувся пізно вранці і не знайшов ні запорожця, ні коней. Пропала і дідова шапка з грамотою, якою дід вчора обмінявся з запорожцем. Отож, дід попросив поради у чумаків, що були в шинку, і нарешті шинкар вказав, що шапка тепер у чорта, котрого треба шукати в лісі, де живуть цигани.

Глухої ночі дід пішов за вказаною шинкарем стежкою в лісі. Минувши всі прикмети, дід вийшов до багаття, навколо якого сиділи «страшні пики». Дід розповів про свою справу, кинув їм гроші, і опинився в пеклі за одним столом з відьмами, чудовиськами і чортами. Старша відьма запропонувала тричі зіграти в дурня: виграє — його шапка, програє — залишиться в пеклі. Обидва рази залишився дурнем дід, а в третій раз здогадався перехрестити карти — і виграв. Так дід отримав назад шапку, проте з коня лишилися самі кістки. За повелінням чорта кінь ожив і переніс діда на дно величезного провалля.

Отямився дід на стрісі своєї хати весь у крові. Його дружині ж уночі снилося як у хаті орудує нечиста сила. Дід негайно поспішив до цариці. Там, надивившись дивин, дід забув про чортів, але після цього, «рівно через кожен рік, і в той самий час», його дружина проти волі пускалася в танок і в будинку творилася різна чортівня.

Екранізації[ред. | ред. код]

Переклади українською[ред. | ред. код]

Микола Гоголь. Запропаща грамота. Пер з рос.: Леся Українка та Михайло Обачний. // Вечерниці (Оповідання М. Гоголя). Пер з рос.: Леся Українка та Михайло Обачний; під ред. Олени Пчілки. Львів: Заходом М. Ткаченка; З друкарні товариства ім. Шевченка; Під зарядом К. Бернадсського. 1885. 40 стор. (pdf)

Примітки[ред. | ред. код]