Тарас Бульба (повість)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Назва «Тарас Бульба»
Paliturka Taras Bulba UKR 2003 (Dnipro, S. Yakutovych).jpg

Палітурка видання українською 2003 року
Автор Микола Гоголь
Назва мовою
оригіналу
рос. Тарас Бульба
Дизайн
обкладинки
Сергій Якутович
Країна Росія
Мова російська
Жанр історичний роман
Видавництво ТДВТ (Росія)
Дніпро (Україна)
Виданий 1835 (1ша редакція)
1842 (2га редакція)
Перекладач(і) Микола Гоголь
Сторінки 104
ISBN 966-663-179-2

CMNS: Тарас Бульба на Вікісховищі
Q:  Тарас Бульба у Вікіцитатах

«Тара́с Бу́льба» — повість письменника Миколи Васильовича Гоголя з циклу повістей «Миргород». Найдовша з повістей письменника. Центральними дійовими особами твору є запорозькі козаки, а місцем дії — Україна першої половини 17 століття. Головний герой — козацький полковник Тарас Бульба.

Перша редакція повісті була опублікована в циклі «Миргород» 1835 року. Друга, перероблена редакція, вийшла 1842 року. Саме друга редакція отримала позитивні оцінки російських літераторів. В першій редакції, на відміну від другої редакції твору, немає прославляння російського царя, відсутнє художнє описування запорізьких козаків, як прихильників Росії та російськості, та відсутнє їхнє бажання приєднатися до Росії.[1]

Сюжет[ред.ред. код]

Пам'ятник Гоголю в саду вілли Боргезе, Рим.
О.Бубнов. Тарас Бульба
Марко Кропивницький у ролі Тараса Бульби

До старого козацького полковника Тараса Бульби повертаються після випуску з Київської академії два його сини — Остап і Андрій.

Тарас Бульба вирішує відправити Остапа і Андрія на Запорозьку Січ, бажаючи навчити їх бойового мистецтва, і зробити з них справжніх козаків. Тарас наступного ж дня після приїзду синів хоче їхати. Це викликає жаль у його дружини, яка дуже сумувала за своїми синами і змушена тепер з ними знову розпрощатись.

Дорогою до Січі Тарас згадує своє життя. Остап, старший син Тараса, має суворий і мужній характер, але не позбавлений природної доброти, а тому також сумує за матір'ю. Андрій, молодший син, також важко переживає прощання з матір'ю, але дорогою він згадує вродливу полячку, яку він зустрів у Києві.

Січ зустрічає Тараса із синами розгульним життям. Остап і Андрій швидко стають своїми у компанії козаків. Однак Тарасові не подобається спокійне життя — він прагне навчити своїх синів бою, і для цього потрібно піти в похід проти турків або інших одвічних ворогів України. Він вирішує обрати нового кошового для Січі, оскільки попередній живе в мирі з ворогами. До козаків доходять новини, що поляки здійснюють наругу над українським населенням.

Незабаром козаки йдуть війною на Польщу. Остап і Андрій мужніють у боях, що подобається Тарасові. Козаки хочуть захопити Дубно, місто під владою поляків, однак поляки довго тримають оборону. Козаки беруть місто в облогу і чекають, коли в ньому почнеться голод.

В одну з темних ночей Андрія знаходить і будить татарка, служниця полячки, в яку закоханий Андрій. Татарка каже, що панночка — в місті, вона побачила Андрія з міського валу і просить його допомогти їй. Андрій бере мішки з хлібом і по підземному ходу татарка веде його в місто. Зустріч з панночкою вирішує долю Андрія — він відрікається від батька, брата, козацтва і вітчизни заради коханої і переходить на сторону поляків.

Польські війська, прислані на підкріплення, проходять в місто повз п'яних козаків, перебивши багатьох, частину забравши в полон. Це ще більше розлючує козаків — вони продовжують облогу. Тарас дізнається про зраду Андрія від знайомого єврея на ім'я Янкель.

На додачу з Січі приходить новина, що за час відсутності основної сили татари напали на Січ і полонили козаків і захопили казну. Козацьке військо під Дубном ділиться надвоє — половина іде на допомогу товаришам, половина продовжує облогу.

Поляки дізнаються про послаблення у козацькому війську і кидають усі свої сили на них. На стороні поляків воює Андрій. Тарас Бульба наказує козакам заманити його до лісу і там, зустрівшись з Андрієм віч-на-віч, вбиває його. Останнє слово Андрія — ім'я прекрасної панночки. Поляки завдяки підкріпленню знищують запорожців. Остап потрапляє в полон, пораненого Тараса вивозять на Січ.

Видужавши, Тарас переконує єврея Янкеля таємно переправити його у Варшаву, щоб там він спробував викупити Остапа. Однак запізно — Остапа страчують на очах у батька.

Козаки збирають величезну армію і йдуть війною на Польщу. Найбільшу доблесть у боях проявляє полк Тараса Бульби. Розгромлений польський гетьман Потоцький присягається не нападати більше на козацькі землі. Козаки погоджуються на мир — усі, крім Тараса і його полку. Він каже, що поляки порушать клятву. Так і стається — поляки відновлюють сили і розбивають козаків.

Тарас продовжує з полком знищувати Польщу. Його оголошують в розшук і відправляють за ним погоню, взявши врешті-решт в облогу. Козаки прориваються через польські лави, але Тарас губить свою люльку і кидається її шукати. Цим користуються поляки — вони хапають Тараса. Бульба кричить своїм козакам тікати. Самого Тараса спалюють на вогні.

Відмінності між першою і другою редакціями[ред.ред. код]

Перша редакція повісті, яка вийшла 1835 році була коротшою за другу. Події відбувались дещо інакше, особливо відрізняється фінал — в першій версії повісті Тараса не спалюють, а лише беруть у полон. У другій версії битви описані більш детально, ніж у першій. Крім того, в оригінальній версії козаки менш заідеологізовані, передсмертні фрази козаків, на зразок «пусть славится во веки векав святая православня русская земля» відсутні.

Нижче подані порівняння відмінностей обох редакцій.

Редакція 1835. Частина І

« Бульба был упрям страшно. Это был один из тех характеров, которые могли только возникнуть в грубый XV век, и притом на полукочующем Востоке Европы, во время правого и неправого понятия о землях, сделавшихся каким-то спорным, нерешенным владением, к каким принадлежала тогда Украйна... Вообще он был большой охотник до набегов и бунтов; он носом слышал, где и в каком месте вспыхивало возмущение, и уже как снег на голову являлся на коне своем. "Ну, дети! что и как? кого и за что нужно бить?" - обыкновенно говорил он и вмешивался в дело.[2] »

Редакція 1842. Частина І

« Бульба был упрям страшно. Это был один из тех характеров, которые могли возникнуть только в тяжелый XV век на полукочующем углу Европы, когда вся южная первобытная Россия, оставленная своими князьями, была опустошена, выжжена дотла неукротимыми набегами монгольских хищников... Вечно неугомонный, он считал себя законным защитником православия. Самоуправно входил в села, где только жаловались на притеснения арендаторов и на прибавку новых пошлин с дыма.[3] »

Американський літературознавець Едита Бояновська (Edyta Bojanowska) у своїй книзі «Микола Гоголь: між українським і російським націоналізмом» (2007, український переклад — 2013) присвятила окремий розділ двом редакціям повісті. Ранішу та пізнішу версії вона називає проукраїнською та проімперською відповідно.[4]

Прототип[ред.ред. код]

М. М. Филипович[be]. Ілюстрація до «Тараса Бульби»

Вважається що прототипом Тараса Бульби був предок письменника — Остап Гоголь. Обидва були полковниками Війська Запорозького. У них було по двоє синів приблизно одного віку. Сини полковника Гоголя навчалися у вищому навчальному закладі Львова. Так само й літературні Остап з Андрієм отримували освіту, хоча й у Києві. У повісті Миколи Гоголя старший син Тараса гине від рук поляків, а молодший переходить на бік братовбивць — пряма аналогія з долею синів пращура письменника: один з них (теж старший) гине у 1671 р. від рук жовнірів під час оборони Могилева, а інший невдовзі, в 1674 р., переходить на бік поляків, які перед тим вбили його брата. Саме втікаючи від польської погоні з Могилева, під час переправи через Дністер, подільський полковник Євстафій ледве не загинув, що нагадує відомий сюжет з втечею від «ляхів» гоголівського Тараса Бульби, хоча вже й доповнений описом невдалої переправи козацького ватажка через іншу річку — Дніпро[5].

Переклади українською[ред.ред. код]

Бузок 'Taras Bul'ba'

Існує ряд перекладів повісті українською. Відповідно до покажчика "Микола Гоголь: українська бібліографія" виданому у 2009 році, існує понад 10 різних перекладів на українську повісті "Тарас Бульба". Так, у згаданій українській бібліографії Гоголя 2009 року, зазначається що перший український переклад повісті Гоголя «Тарас Бульба» (Львів, 1850) здійснено Петром Головацьким[6], а найновіші переклади українською вийшли у вже в 2000-их роках.

Відомо, що протягом приблизно першого двадцятиліття ХХ ст. в Україні повість Тарас Бульба зазнала аж п'яти різних перекладів та одинадцяти окремих видань. Серед перших перекладачів були знані українські літератори й діячі національної культури – Михайло Уманець (відомий українофіл, член Одеської громади), Василь Щурат (добре знаний письменник із Галичини), Микола Садовський (блискучий український актор, театральний діяч та літератор), Володимир Супранівський та Ст. Віль. Своєрідністю їх перекладів було те, що практично кожен із перекладачів у свій спосіб інтерпретував ті дражливі для української національної свідомості проросійські акценти, які з'явилися в тексті повісті внаслідок другої її редакції автором у 1842 році. [7]

Переклад Ст. Віля (псевдонім Леся Гринюка) було надруковано у 1909 році у Коломиї у видавництві ?. Пізніше у 1918 році твір перевидали в українській діаспорі у канадському місті Вінніпеґ.

1918 року повість переклав Микола Садовський, який при перекладі користувався першим і другим варіантами повісті та залишив внесені Гоголем зміни в сюжет, але усунув пафосні фрази з прославлянням царя внесені в редакцію 1842 року. Вперше цей переклад було видано у 1918 році в часи Української Народної Республіки. Через 80 років цей переклад творчо підредагували Іван Малкович та Євген Попович і він вийшов 1998 року у видавництві «А-БА-БА-Га-Ла-МА-зі».

В радянський період України з'явилось декілька перекладів Тараса Бульби. Так, 1930 року Андрій Ніковський створив свою версію перекладу під псевдонімом А. Василько (Харків, Книгоспілка, 1930). 1937 року ця повість повторно вийшла, але з політичних причин уже без імені перекладача (Київ-Одеса: "Молодий більшовик", 1937). У своєму перекладі Ніковський здійснив спробу «зворотнього перекладу», зберігаючи особливості Гоголівської мови у відповідності із «стилізаційним перекладом», відтворюваним у ті роки Володимиром Державиним. 1948 року з'явився ще один переклад зроблений Антіном Хуторяном редакції 1842 року з невеликими правками по «партійній лінії».

2003 року у видавництві «Дніпро» побачив світ переклад канонічного видання Гоголя 1835 року, який здійснив популярний український письменник Василь Шкляр. Цей переклад Шкляра набув значного розголосу у суспільстві, але думки щодо нього розділилися. Зокрема, переклад високо оцінили українські критики. В українофобських колах переклад був сприйнятий негативно: відома своєю українофобського позицією газета «2000» випустила статтю з нищівною критикою перекладу під заголовком «Відкриття Тараса Бульби, або "Обережно, підробка!"», а тодішній посол Російської Федерації в Україні Віктор Черномирдін заявляв, що Гоголь такого не міг написати[8][9]

1. Переклад Леся Гринюка (під псевдонімом Ст. Віль):

  • Микола Гоголь. Тарас Бульба (переклад з російської: Ст. Віль. Коломия: «?», 1909. — 192 стор.

2. Переклад Миколи Садовського:

  • Микола Гоголь. Тарас Бульба (переклад з російської на українську Миколи Садовського за редакцією Івана Малковича та Євгена Поповича; пердмова Т. Гундорова. Серія «Перлини світової літератури - студентам та школярям». — Київ: «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА», 1988. — 192 с. — ISBN 966-7047-10-5
  • Микола Гоголь. Тарас Бульба (переклад з російської на українську Миколи Садовського за редакцією Івана Малковича та Євгена Поповича (Тарас Бульба) та Максима Рильського (Ніч проти Різдва, Вій), Ілюстрації: Владислав Єрко). Серія «Книги, які здолали час». — Київ: «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА», 2005. — 320 с. — ISBN 966-7047-66-0[10]
  • Микола Гоголь. Повісті Гоголя. Найкращі українські переклади у 2-х томах. (Тарас Бульба ввійшов у 2-ий том) (переклад Миколи Садовського та Максима Рильського за редакцією Івана Малковича та Євгена Поповича, Ілюстрації: Кость Лавро, Владислав Єрко). — Київ: «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА», 2009. — 304 с. в кожному томі. — ISBN 978-966-7047-95-5, ISBN 978-966-7047-96-2[11]

3. Переклад Антіна Хуторяна:

  • Микола Гоголь. Вибрані Твори (Сорочинський ярмарок, Ніч перед різдвом, Тарас Бульба, Повість про те як посварився Іван Іванович з Іваном Никифоровичом, Шинель, Ревізор, Мертві душі). Переклад з російської на українську Антіна Хуторяна та К. Шмиговського. — Київ: Держлітвидав, 1948. — 528 с.
  • Микола Гоголь. Твори у 3 томах. Том 2: повісті, драматичні твори (переклад з російської на українську А. Хуторяна (Тарас Бульба)). — К.: Видавницво художної літературири, 1952. — 451 с.
  • Микола Гоголь. Тарас Бульба (переклад з російської на українську А. Хуторяна, ілюстр. худож.: Є. Кибрика та ін., ред. В. Р. Лихогруд). Серія «Бібліотека художніх творів для підлітків та юнацтва "Джерело"». 50000 прим. — К.: Молодь, 1969. — 126 с.
  • Микола Гоголь. Тарас Бульба (пер. з рос. Антіна Хуторяна ; іл. Андрія Говди). — Тернопіль: «Навчальна книга-Богдан», 2012. — 120 с. — ISBN 978-966-10-2824-0

4. Переклад Василя Шкляра:

  • Микола Гоголь. Тарас Бульба (пер. з рос. В. Шкляра). — К.: «Дніпро», 2003. — 164 с. — ISBN 966-578-114-6 (текст паралельно українською та російською)
  • (перевидання) Микола Гоголь. Тарас Бульба (пер. з рос. В. Шкляра). — Львів: «Кальварія», 2005. 100 стор. ISBN 966-663-179-2
  • (перевидання) Микола Гоголь. Тарас Бульба (пер. з рос. В. Шкляра). — Львів: «Кальварія», 2007. 104 стор. ISBN 978-966-6632-46-6
  • (перевидання) Микола Гоголь. Тарас Бульба. Перша редакція. Переклад з російської: Василь Шкляр // Микола Гоголь. Зібрання творів: у 7 т.: Т.7. Редколегія: М. Г. Жулинський (голова) та інші. Київ: Наукова думка. 2012. 376 стор.: сс. 58-114. ISBN 978-966-00-1174-8 (Т.7) ISBN 978-966-00-0890-2 (серія)
  • (перевидання) Микола Гоголь. Тарас Бульба (пер. з рос. В. Шкляра). — Львів: «Апріорі», 2017. 136 стор. ISBN 978-617-629-379-8

5. Переклад Андрія Ніковського (під псевдо А. Василько)

  • Микола Гоголь. Тарас Бульба: Переклад з російської: А. Василько. Харків: Книгоспілка, 1930. ? стор.
  • (перевидання) Микола Гоголь. Тарас Бульба: збірка (пер. з рос. Андрія Ніковського, Лесі Українки, Михайла Обачного та ін.). Серія «Шкільна хрестоматія». — Київ: «Школа», 2009. — 384 с. — ISBN 966-661-645-9[12]

Екранізації[ред.ред. код]

Україна (2008): поштові марки (зцепка) та погашення до 200-річчя з дня нарождення М. В. Гоголя . На марці ліворуч — «Тарас Бульба».

Примітки[ред.ред. код]

  1. Цензурований Бульба і режисер Бортко в ролі Андрія
  2. Тарас Бульба. Редакция "Миргорода" 1835 г.
  3. Николай Гоголь. Тарас Бульба (редакция 1842)
  4. Лесь Белей. Хто пошив гоголівську шинель — портной чи кравець // Тиждень, 01.05.2013.
  5. Тарас Чухліб Козацький пращур Миколи Гоголя // Краєзнавство. — К.: 2009. — № 1. — c.101-102
  6. http://www.ndu.edu.ua/index.php/component/k2/item/307-storinky-bibliohrafii-hoholia Ніжинський державний університет імені Миколи Гоголя. Сторінки бібліографії Гоголя.
  7. Повість М.Гоголя "Тарас Бульба" як націотворчий текст (10−20-ті роки ХХ ст.) - П.О. Дунай, 2009
  8. Олена Зварич. Неоплимий Бульба: В українському перекладі Тарас Бульба не згорів на ляському вогні. Але може підпалитися на російському// Україна молода- № 178 за 27.09.2005
  9. Василь Шкляр: "Черномирдін був "трійочником", а то б я подав на нього в суд" // imi.org.ua, 21.04.2004
  10. Гоголь М. «Тарас Бульба». — К.: «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА», 2005. — 320 с.
  11. Гоголь М. Повісті Гоголя. Найкращі українські переклади у 2-х томах. Т. 2. — К.: «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА», 2009. — 304 с.
  12. Гоголь М. Тарас Бульба: збірка. — К.: «Школа», 2009. — 384 с.
  13. Дума про Тараса Бульбу

Посилання[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

  • Микола Гоголь: українська бібліографія / уклад., упорядкув.: П. В. Михеда, Л. В. Гранатович, Н. В. Кузьменко; НАН України, Ін-т л-ри ім. Т. Г. Шевченка НАН України, Гоголезнавчий центр НДУ імені Миколи Гоголя. — К.: Академперіодика, 2009. — 258 с.