Пропала грамота (фільм)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Пропала грамотаPicto infobox cinema.png
Пропала грамота.jpg
Жанр комедія, дорожній фільм
Режисер Борис Івченко
Продюсер Кіностудія імені Олександра Довженка
Сценарист Іван Драч
У головних
ролях
Іван Миколайчук
Василь Хорошко
Галина Долгозвяга
Федір Стригун
Лідія Вакула
Земфіра Цахілова
Михайло Голубович
Володимир Глухий
Василь Симчич
Анатолій Барчук
Оператор Віталій Зимовець
Кінокомпанія Кіностудія ім. Довженка
Тривалість 79 хв.
Мова українська[1]
Країна УРСР УРСР
Рік 1972
Кошторис 450 тис. руб.[2]
IMDb ID 0175075
Q: Пропала грамота у Вікіцитатах

«Пропала грамота» — український радянський художній фільм 1972 року кінорежисера Бориса Івченка. Екранізація за мотивами ранніх творів Миколи Гоголя.

Сюжет[ред. | ред. код]

Козак Василь (грає Іван Миколайчук)

Старий дяк просить молодь розіграти історію про його діда — славетного козака.

Після бою з бусурманами козак Василь повертається додому в Диканьку. Та відпочинок переривають двоє посланців, що проносять новину від писаря, але замість розповісти її намагаються згадати яке в писаря прізвище. Врешті вони повідомляють про грамоту від гетьмана. Її слід якнайшвидше доставити російській цариці, інакше на Василя нібито чекає страта, а за документом полює сам диявол. Василь просить жінку зашити грамоту в шапку і збирається в дорогу. Батько, благословивши його, радить знайти товариша і дає зачарований тютюн. Сусіди просять у Василя про різні послуги від цариці. Сільський староста, чийого брата-зрадника Василь убив, наймає Куця — чорта в людській подобі, щоб той помстився.

Дорогою Василь натрапляє на Куця, в якого, не підозрюючи хто це, питає дорогу до Петербурга. Той вказує хибний шлях, але скоро козака наздоганяють посланці, що згадали прізвище. Василь зустрічає запорожця Андрія, з яким їде далі.

Вони натрапляють на село, що потерпає через перепелині лови реєстрових козаків. Старий Остап дорікає, що не лишилося запорозьких козаків аби захистити селян. Василь з Андрієм вдвох виступають проти реєстрових козаків і пана, що головує над ними. Тоді виявляється, що всі козаки знайомі з Василем і відмовляються битися з ним, бо той колись визволив їх з полону. Куць скидає пана в річку, а Василь стинає йому оселедця й наказує повернути селянам відібраних коней.

Василь з Андрієм зупиняються в корчмі, біля якої бачать відьму Одарку, від якої диявол просить на 10 років стати його дружиною в обмін на будь-які послуги. Одарка вимагає аби це сталося при свідках і чорт кличе козаків. Причарований відьмою, Василь втрачає шапку та падає з Андрієм в озеро й потрапляє на той світ. Там нечиста сила та відьми веселяться й знущаються з душ грішників, Василь розуміє, що це все сон, проте не може прокинутися, не з'ясувавши де грамота. Він вимагає повернути шапку і визволити душі всіх людей, відьма погоджується, але за умови, що Василь виграє в неї в дурня. Козак двічі програє, тоді Куць підказує плюнути на карти. Тепер Василь обігрує відьму і отямлюється в корчмі з перепою, а вся пригода з відьмою виявляється маренням.

Та виявляється, шапку украв корчмар. Справжня Одарка розповідає, що її матір забрали в полон турки, а її саму продали корчмареві. Василь б'є корчмаря і той повертає шапку й відпускає Одарку. Андрій обіцяє взяти дівчину за дружину та визволити її матір.

Козаки дістаються до Петербурга та приходять на прийом до цариці. Потьомкін, в якому Василь підозрює диявола, запевняє її, що грамота не має цінності, тим часом аудієнція закінчується і козаків проганяють. Василь дає Потьомкіну ляпаса і той виявляється картиною, а цариця — баронесою, котра нічого не знає про грамоту. Розчаровані цим обманом нечистої сили, козаки йдуть геть та вирішують застрелитись. Їх зупиняє камінь, що виявляється Куцем, покараним дияволом за допомогу. Він просить кинути його в болото, щоб повернути людський вигляд. Після цього Куць тікає, а козаки відмовляються стрілятися.

Василь і Андрій повертаються в Диканьку та вигадують як їх прийняла цариця та як дослухалася до всіх прохань. Василь зустрічає хлопчика, що хоче бути козаком, і дарує йому коня.

Наприкінці вистави дяк каже хлопцеві, котрий грав Василя, що той набрехав ще більше за його діда.

Актори[ред. | ред. код]

Nuvola apps kaboodle.svg Зовнішні відеофайли
Nuvola apps kaboodle.svg Пропала грамота

Основні[ред. | ред. код]

Епізодичні[ред. | ред. код]

Знімальна група[ред. | ред. код]

Музика[ред. | ред. код]

У фільмі звучать такі пісні:

Пісні співали Ніна Матвієнко, В. Ковальська, М. Миколайчук.

Бандура — Галина Менкуш. Скрипки — брати Чередники.

З інструментальної лунав «Козацький марш», у виконанні оркестру народних інструментів під управлінням Я. Орлова, та марш «Пенджаб»[3].

Створення[ред. | ред. код]

Робота над фільмом стартувала в лютому 1971 році[4]. Зйомки почалися наприкінці травня 1972 року й закінчилися у вересні. Виконувалися на Київській кіностудії ім. О.Довженка[5]. Початково режисером розглядали Віктора Греся, що розглядав фільм як ліричну романтичну оповідь про національного мрійника-романтика[4]. «Пропала грамота» була частиною програми кіностудії з екранізації творів Гоголя, і дісталася Івану Драчу, оскільки той постійно був у поїздках, а фільм не вимагав великого сценарію. Сценарист черпав матеріал з кількох джерел: творів Гоголя, Миколи Стороженка, козацьких переказів[5], ввів до сюжету епізоди з творів Г. Квітки-Основ'яненка, М. Кропивницького, О. Стороженка, народних повір'їв, народні пісні[4]. Держкіно СРСР схвалювало створення фільму, проте зміна режисера на Бориса Івченка позначилася на сценарії. Втім, більшу частину режисерської роботи виконав Іван Миколайчук, який також зіграв головну роль. На рахунку актора і музичне оформлення: він запросив до роботи тріо «Золоті ключі» (Марічка Миколайчук, Ніна Матвієнко, Валентина Ковальська), підібрав народні пісні й «Козацький марш», що звучить лейтмотивом фільму[5]. Сценарій було в короткі терміни переписано і в травні 1972 почалися зйомки, що відбувалися на Полтавщині в селі Красногорівка Великобагачанського району та в Петергофі[4].

В листопаді плівки було передано кіностудії, де низка сцен була скорочена, мову цариці переозвучено з німецьким акцентом, додано фінал з повчанням Василя для хлопчика, місцями замінено музику. Після цього фільм було надіслано в Москву, де було висловлено зауваження щодо кінця стрічки. Зокрема, вимагалося затушувати іронічно-критичне ставлення козаків до цариці та переозвучити її мову українською. Проте фільм після цього було «покладено на полицю» на 12 років, до початку «Перебудови» [4]. Існує кілька версій відкладення показів. Основна стверджує, що в Держкіно СРСР ляпас цариці Катерині (який у фінальній версії замінили на ляпас Потьомкіну), у Москві сприйняли як образу всього російського народу. Також існує думка, що рішення про відкладення було прийнято вже після обговорення в Москві, в Києві. За іншою версією, цензура не пропустила звеличення козацького минулого України, що контрастувало з епізодами в царицею, котра уособлювала всю російську владу. Також вважається, що цензорів образила відмова Миколайчука видалити низку сцен[6] та схожість секретаря з ідеології Валентина Маланчука на чорта Куця[7].

Цікаві факти[ред. | ред. код]

  • У сцені, коли козаки Іван і Петро коло хати намагаються згадати ім'я писаря, що передав грамоту, звучить прізвище Стригун — саме так звати виконавця ролі козака Андрія.
  • Сюжетну лінію Одарки (З. Цахілова) — дівчини, що «не з своєї волі стала відьмою» — запозичено з повісті Олекси Стороженка «Закоханий чорт».
  • У сцені гри в дурня (в пеклі) козак Василь (І. Миколайчук) і Відьма (Л. Вакула) мають у руках карти, ескізи яких виконав у 1918 році художник Георгій Нарбут.

Примітки[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]