Проституція в Туреччині
 | Частина інформації в цій статті застаріла. (січень 2023) |
Проституція в Туреччині дозволена та регулюється. Секуляризація турецького суспільства дозволила проституції отримати легальний статус на початку 20 століття. Відомі в країні як «загальні будинки» (genelevler), борделі повинні отримувати дозвіл від уряду на роботу. Органи регуляції видають секс-працівникам посвідчення особи, що дає їм право на безоплатне медичне обслуговування та інші соціальні послуги.[1]
На початку 1900-х років приблизна кількість зареєстрованих повій у Стамбулі становила 2 000.[2] Дослідження, проведене в 1919 — 1920 роках, показало, що 40% цих жінок були мусульманками, а 60% — немусульманками; однак ця статистика не враховувала повій, які працювали нелегально.[2] Розслідування показало, що більша частина мусульманських жінок нелегально або таємно займалися проституцією, порівняно з їхніми немусульманськими колегами.[2]
З плином часу все більше жінок почали вдаватися до проституції як до засобу заробітку. Чимало жінок вдавалися до проституції, через те, що були матерями-одиначками, безпритульними, бідними, а також для того, щоб мати можливість оплачувати послуги з догляду за дітьми.[2] Лише зареєстровані та незаміжні жінки старше вісімнадцяти років можуть працювати в державних борделях, незареєстровані змушені працювати поза системою.[3] Таким чином, незареєстровані жінки обирають працювати в нелегальних публічних будинках, на вулицях та продавати сексуальні послуги з дому.[3]
Проституція в Туреччині регулюється статтею 227 Кримінального кодексу Туреччини (Закон № 5237).[4] Сприяння проституції карається позбавленням волі на строк від двох місяців до чотирьох років. Паспортний закон[5] забороняє в'їзд до Туреччини з метою проституції.
Законні публічні будинки мають ліцензію відповідно до законів про охорону здоров'я, що стосуються інфекцій, що передаються статевим шляхом.[6] Жінкам необхідно стати на облік і отримати ідентифікаційну картку із зазначенням дат проходження медогляду. Для зареєстрованих повій обов’язкове регулярне обстеження на захворювання, що передаються статевим шляхом, а також обов’язкове використання презервативів.[7] Поліції дозволено перевіряти дійсність реєстрації проституток, щоб визначити, чи пройшли вони належний огляд, і переконатися, що вони відвідують органи охорони здоров'я, якщо вони цього не зробили. Однак, чоловіки не можуть зареєструватися за цією постановою. Більшість з них, однак, незареєстровані, оскільки місцева влада почала не видавати нові реєстрації.[8][9]
Також проституції стосується ст. 32 турецького закону про проступки.[10] Проте, застосування цієї норми було досить суперечливим.[11] У деяких містах, таких як Анкара та Бурса, публічні будинки зносилися за ухвалою суду.[12][13]
Влада Туреччини намагається юридично регулювати проституцію та поширення венеричних захворювань, але такі закони більше шкодять працівникам секс-індустрії, аніж приносять їм користь. Секс-працівники повинні двічі на тиждень проходити тест на ІПСШ у лікарнях, призначених для зареєстрованих секс-працівників.[14] Попри те, що жоден закон не інкримінує нелегальних секс-працівників, вони все одно можуть бути піддані медичному обстеженню, якщо їх спіймають правоохоронні органи.[14] Політики та закони щодо проституції в Туреччині спрямовані на охорону здоров'я населення, проте вони не враховують права секс-працівників. Повії мають проходити регулярні обстеження, однак, клієнти жодним чином не зобов'язані робити цього.[14] З громадських місць проституція приховується, а борделі обслуговуються задля задоволення «сексуальних потреб чоловіків».[14] Терпимість до чоловічої сексуальності та відсутність медичного обстеження чи покарань для секс-клієнтів, сприяють зростанню цієї галузі бізнесу в Туреччині.[14]
Секс-торгівля в Туреччині має багато форм, такі як ескорт-проституція, вулична проституція та проституція в домах розпусти. Зокрема, публічні будинки (genelevler) є державними, з охоронцями, призначеними поліцією. Станом на 2011 рік існувало близько 56 публічних будинків з державною ліцензією.[15] За оцінками, турецький секс-ринок включає близько 100 000 (легальних і нелегальних) борделів.[15] Хоча секс-торгівля має багато форм, ті, хто працюють у публічних домах, мають більше переваг, ніж ті, хто займаються вуличною проституцією. Це можна пояснити тим фактом, що така діяльність на вулиці підвищує ризик пограбувань, переслідувань і сексуального насильства.[2] Хоча проституція у борделі є кращим варіантом, щоб працювати у закладі, жінки повинні бути зареєстрованими, незаміжніми та старшими за вісімнадцять років.[2]
Крім того, після реєстрації жінки не можуть працювати поза секс-індустрією, якщо не отримають дозволу поліції.[2] Хоча державні борделі спочатку створювалися для контролю за поширенням венеричних захворювань, зараз вони становлять загрозу повіям. Після того, як жінки реєструються як секс-працівниці, вони зобов'язані вказати свою домашню адресу, що дозволяє поліції в будь-який момент здійснити обшук в їхніх домівках.[2] Тож, зареєстровані повії не тільки відмовляються від свого особистого життя, але й живуть у постійному страху, що їхні сусіди та члени родини дізнаються про їхню професію через стигматизацію проституції в Туреччині.[2]
Опитування зареєстрованих секс-працівників 2010 року показало, що 66% були неодруженими, 8% —одружені, а 26% — розлучені.[2] І в середньому 25% зареєстрованих жінок закінчили початкову школу, тоді як лише 10% — середню. [2] Крім того, відсутність послуг по догляду за дітьми та низький дохід є причиною того, чому багато людей вдаються до секс-роботи.[2] Хоча наразі секс-працівники зображуються ЗМІ як «підприємці» та «шукачі щастя», ці статистичні дані показують, як більшість повій були вимушені вийти на ринок секс-послуг внаслідок різноманітних соціально-економічних факторів. [16][неавторитетне джерело]
Туреччина входить до десятки найпопулярніших країн призначення для іноземців завдяки своїй м'якій візовій політиці. А завдяки своєму географічному розташуванню, багато громадян сусідніх країн можуть подорожувати до Туреччини.[15] Вони можуть перебувати від тридцяти до дев'яноста днів, що таким чином дає економічну вигоду країні [15] За даними Всесвітньої туристичної організації, у 2009 році Туреччина посіла сьоме місце як країна призначення для міжнародного туризму.[15] Однак, турецький паспортний закон «забороняє особам в’їжджати в країну виключно з метою заняття проституцією», і незареєстрованим працівникам та іноземцям заборонено виконувати будь-які види секс-роботи.[15]
Дані з 2001 по 2009 рік свідчать, що 24 750 добровільних секс-працівниць були депортовані; з них — у 27% були діагностовані ІПСШ.[15] Багато з цих мігранток та іноземних жінок, які працюють у секс-індустрії, за законом вважаються злочинцями. Іноземки зазвичай залишають свої країни в надії знайти домашню роботу, щоб прогодувати себе та свою родину; однак через стигматизацію, з якою вони стикаються після прибуття до Туреччини, вони можуть вдаватися до проституції.[17]
Іноземні секс-працівники та мігранти змальовуються в ЗМІ як причина поширення венеричних захворювань, таких як ВІЛ/СНІД.[18] Особливо активно це відбувалося наприкінці 1980-х і в 1990-х роках, коли криза ВІЛ/СНІД була на піку, та турецькі ЗМІ показували секс-працівників-мігрантів як причину цього.[18] Мігранти- та квіри-секс-працівники стали асоціюватися з сексуальними об'єктами/тілами, винними в поширенні ВІЛ/СНІД.[18] Такі новини викликали ще більшу паніку серед турецьких громадян та уряду, що зрештою призвело до рейдів поліції по домівках трудових мігрантів, обов’язкових тестів на ЗПСШ та депортацій.[18] Трудових мігрантів досі бояться та плекають ненависть до них. Їх вважають особами, які приїхали до Туреччини, щоб вкрасти лояльних турецьких чоловіків і робочі місця.
Чоловіча секс-робота
У Стамбулі налічується приблизно 11 656 чоловіків-секс-працівників.[19]
Як правило, більшість трансгендерів у Туреччині, які працюють у секс-індустрії, зазнають структурного насильства, і за законом їм заборонено продавати секс на законних підставах.[20] Трансгендерні секс-працівники є найбільш уразливими до насильства та переслідувань, оскільки вони змушені працювати поза законними установами.[2] Таким чином, вони, як правило, займаються вуличною проституцією, і багато з них є бездомними та збіднілими. Згідно зі звітом Фонду розвитку людських ресурсів за 2011 рік, у Стамбулі налічується близько 4 000 трансгендерних секс-працівників, а загалом у всіх великих містах Туреччини — від 8 000 до 10 000 трансгендерних жінок. Згідно з дослідженням, проведеним НІОЗ США у 2021 році, у Стамбулі налічується близько 30 447 жінок-секс-працівниць і 15 780 трансгендерних секс-працівників.[19] Глобальна мережа проєктів секс-бізнесу виявила, що з 2008 по 2012 рік у Туреччині було вбито 31 трансгендерного секс-працівника.[21] Згідно з іншим дослідженням, між 2009 і 2015 роками було скоєно 37 вбивств трансгендерів.[3] Відомо, що у Туреччині найвищий рівень вбивств трансгендерів у всій Європі. Проте жінки, які є транссексуалами та секс-працівниками, піддаються найбільшому фізичному та сексуальному насильству як з боку клієнтів, так і працівників поліції.[2]
Нелегальна проституція визначається як утримання будинку розпусти без ліцензії, заняття проституцією без проходження медичного огляду, заняття проституцією без ліцензії або заняття проституцією без реєстрації. Заняття незаконною проституцією карається позбавленням волі на строк до 1 року.
Проституція вдома законна та регулюється, а ескорт-послуги є як незаконними, так і нерегульованими.[22] Клієнти можуть заходити на вебсайти, які пропонують сексуальні послуги, оскільки ці вебсторінки не мають вікових обмежень, що дозволяє як клієнтам, так і секс-працівникам різного віку користуватися сайтом, як їм заманеться.[22] Це дозволяє як клієнтам, так і працівникам секс-бізнесу будь-якого віку використовувати вебсайт як їм заманеться. Ескорт-сервіси ж можуть працювати незалежно, не виходячи з дому чи будь-якого місця на свій вибір.[22] Це також дозволяє чоловікам і трансгендерним секс-працівникам, які не мають законного дозволу на продаж сексуальних послуг, використовувати такі платформи для пошуку клієнтів.
Стриптиз-клуби є і в сучасній Туреччині. Вони повинні мати ліцензію, а стриптизери повинні бути зареєстровані та проходити регулярні медичні огляди. Усі особи, які відвідують стриптиз-клуби, мають бути не молодше 18 років.
У 2008 році активісти та секс-працівники Туреччини оголосили, що працюють над проєктом зі створення першої в Туреччині профспілки секс-працівників.
| Пункт | Дані перепису |
|---|---|
| Кількість проституток | 100 000 |
| Повії зареєстровані в 56 діючих публічних будинках | 3 000 |
| Повії на обліку в поліції | 15 000 |
| Жінки чекають на отримання ліцензій | 30 000 |
| Вік проституції | Від 18 до 40 |
| Річний оборот | $3–4 мільярдів |
Згідно зі звітом, підготовленим УНЗ ООН, Туреччина є основним місцем призначення для жертв торгівлі людьми у сфері секс-торгівлі.[24]
Управління нагляду та боротьби з торгівлею людьми Державного департаменту Сполучених Штатів відносить Туреччину до країни «2 рівня».[25]
- ↑ Craig S. Smith (26 June 2005). Turkey's Growing Sex Trade Snares Many Slavic Women. The New York Times.
- ↑ а б в г д е ж и к л м н п р Wyers, Mark David (23 серпня 2017), Selling Sex in Istanbul, Selling Sex in the City: A Global History of Prostitution, 1600s-2000s, BRILL: 278—305, doi:10.1163/9789004346253_012, ISBN 9789004346253, процитовано 15 грудня 2021
- ↑ а б в LARRY., NUTTBROCK (2019). TRANSGENDER SEX WORK AND SOCIETY. HARRINGTON PARK Press INC. ISBN 978-1-939594-40-2. OCLC 1099881989.
- ↑ Turkish Penal Code. www.tbmm.gov.tr (тур.). Кримінальний кодекс Туреччини. Процитовано 24 травня 2024.
- ↑ Passport Law, No. 5682 (Pasaport Kanunu). www.mevzuat.gov.tr (тур.). Mevzuat Bilgi Sistemi. Процитовано 24 травня 2024.
- ↑ Genel Kadinlar Ve Genelevleri̇n Tabi̇ Olacaklari Hükümler Ve Fuhuş Yüzünden Bulaşan Zührevi̇ Hastaliklarla Mücadele Tüzüğü [General Regulations regarding Brothels and Prostitution and the Fight Against Venereal Disease No: 30/03/1961 – 5/984]. Ministry of Justice of the Republic of Turkey (тур.). Архів оригіналу за 1 March 2011.
- ↑ Özaşçılar, Mine; Ziyalar, Neylan (2015). Framing Prostitution in Turkey: News Media Coverage of Prostitution (PDF). International Journal of Criminal Justice Sciences (IJCJS). Процитовано 16 July 2018.
- ↑ US State Department Human Rights Reports: Turkey 2002
- ↑ Turkey's sex trade entraps Slavic women. New York Times June 27 2005
- ↑ Kabahatler Kanunu No 5326. Ministry of Justice [Архівовано 24 February 2011 у Wayback Machine.]
- ↑ Yolda bekleyenin amacı fuhuş mu, kim bilecek? NTVMSNBC July 1 2007
- ↑ Ankara genelevinde yıkım sürüyor. T24. 24 September 2010. Архів оригіналу за 12 September 2012.
- ↑ Kamulaştırılan genelevlerde yıkım. Posta (тур.). 22 квітня 2018. Процитовано 24 травня 2024.
- ↑ а б в г д Coşkun, Emel (2015-07-28). "Curbing sex trafficking in Turkey: The policy–practice divide". Asian and Pacific Migration Journal. 24 (3): 327–352. doi:10.1177/0117196815595326. ISSN 0117-1968.
- ↑ а б в г д е ж Kaya, Omur; Erez, Edna (5 вересня 2017). Migration, Agency, and the Sex Industry: Practitioners' Perspectives on Foreign Sex Workers in Turkey. International Journal of Offender Therapy and Comparative Criminology. 62 (10): 2954—2981. doi:10.1177/0306624x17726514. ISSN 0306-624X. PMID 28874079.
- ↑ Li, Li (9 лютого 2009). Media Salience and the Process of Framing: Coverage of the Professor Prostitution. Asian Social Science. 4 (10). doi:10.5539/ass.v4n10p35. ISSN 1911-2025.
- ↑ Coşkun, Emel (28 липня 2015). Curbing sex trafficking in Turkey: The policy–practice divide. Asian and Pacific Migration Journal. 24 (3): 327—352. doi:10.1177/0117196815595326. ISSN 0117-1968.
- ↑ а б в г Bayramoğlu, Yener (3 лютого 2021). Border panic over the pandemic: mediated anxieties about migrant sex workers and queers during the AIDS crises in Turkey. Ethnic and Racial Studies. 44 (9): 1589—1606. doi:10.1080/01419870.2021.1881141. ISSN 0141-9870.
- ↑ а б Gokengin, Deniz; Aybek, Georgetta; Aral, Sevgi O; Blanchard, James; Serter, Demir; Emmanuel, Faran (29 березня 2021). Programmatic mapping and size estimation of female sex workers, transgender sex workers and men who have sex with men in İstanbul and Ankara, Turkey. Sexually Transmitted Infections. 97 (8): 590—595. doi:10.1136/sextrans-2020-054894. ISSN 1368-4973. PMID 33782150.Gokengin, Deniz; Aybek, Georgetta; Aral, Sevgi O; Blanchard, James; Serter, Demir; Emmanuel, Faran (29 March 2021). "Programmatic mapping and size estimation of female sex workers, transgender sex workers and men who have sex with men in İstanbul and Ankara, Turkey". Sexually Transmitted Infections. 97 (8): 590–595. doi:10.1136/sextrans-2020-054894. ISSN 1368-4973. PMID 33782150. S2CID 232419954.
- ↑ focaal_admin (27 July 2020). Ezgi Güler: Trans Sex Workers' Collective Struggle in Urban Turkey. www.focaalblog.com (амер.). Процитовано 15 грудня 2021.
- ↑ "The Needs and Rights of Trans Sex Workers" (PDF). Global Network of Sex Work Projects.
- ↑ а б в Barely illegal: The changing face of Turkey's pleasure industry - Al-Monitor: The Pulse of the Middle East. www.al-monitor.com (англ.). 28 September 2016. Процитовано 15 грудня 2021.
- ↑ Zaharie, Cristian Giuseppe PhD. The legal regime of prostitution on the Muslim countries (PDF). Romanian-American University. Процитовано 16 July 2018.
- ↑ UN highlights human trafficking. BBC News. 26 March 2007. Процитовано 22 May 2010.
- ↑ Turkey 2018 Trafficking in Persons Report. U.S. Department of State. Архів оригіналу за 1 August 2018. Процитовано 1 August 2018.
| ||||||||||||||||
