Проституція в Швеції

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Проституція в Швеції — суспільне явище у Швеції, де плата за секс протизаконна і кримінальна відповідальність падає на клієнта, а не на проституйовану жінку, що надає йому сексуальні послуги. У Швеції проституція законодавчо визнана однією з форм насильства проти жінок, тому злочин полягає в оплаті клієнта за секс, а не в продажу жінкою своїх «сексуальних послуг»[1][2]. Закон, що криміналізує плату за секс, а не саму проституцію, був прийнятий в 1999 р. і був унікальним. З тих пір подібні закони прийняті в Норвегії (2009)[3], в Ісландії (2009)[4], в Канаді (2014)[5], Північній Ірландії (2015)[6], у Франції (2016)[7]. Деякі європейські країни в даний час обговорюють можливість прийняття аналогічних правових норм[8].

«Шведська модель»[ред. | ред. код]

Гасло «Українкам — шведську модель криміналізації покупців і захисту жінок» на Марші жінок у Києві

Причинами введення цього закону шведською законодавчою владою послужив звід законів «Про жіночі свободи» (швед. Kvinnofridslagstiftningen), який визначив, що проституція — вид чоловічого насильства щодо жінок, одна з форм експлуатації жінок і домінування чоловіків над жінками, а також необхідність запобігання торгівлі людьми та злочинності. Тим не менш закон нейтральний до статі людей, оскільки Швеція — одна з небагатьох країн, які максимально наблизилися до «остаточного вирішення гендерного питання». Головне положення шведської гендерної політики — формування сучасного суспільства, в якому і чоловіки і жінки мають однакові (рівні) права, можливості та обов'язки. Обидві статі, втягнуті у проституцію (як тих, хто продає, так і тих, хто купує) не є визначальними факторами щодо провини перед законом, що ставлять однакову заборону на купівлю сексуальних послуг як в чоловічій («жиголо», «катамітізм»), так і в жіночій проституції, незалежно від статі купуючих.

Закон вступив в дію з 1 січня 1999 р. і включений до Кримінального кодексу Швеції з 1 квітня 2005 р. Покарання встановлено у вигляді штрафу або тюремного ув'язнення на максимальний термін у шість місяців. Станом на 2008 р., за законом було звинувачено 1650 клієнтів чоловічої статі, але ніхто не був поміщений у в'язницю[9]. Найбільший відсоток людей, котрі платять за секс, був відзначений у В'єтнамі, слідом за Гонконгом і Таїландом[10].

Вплив шведської моделі[ред. | ред. код]

Зменшення обсягів проституції[ред. | ред. код]

За відомостями поліції і соціальних служб Швеції, з часу введення закону, спрямованого на запобігання попиту, а не пропозиції, масштаби вуличної проституції в Швеції значно скоротилися. Введення кримінальної відповідальності призвело до скорочення не тільки кількості жінок, що втягуються у проституцію, але й чоловіків, що купують сексуальні послуги. Згідно зі Службою кримінальної поліції Швеції, закон «Про заборону на купівлю сексуальних послуг» перешкоджає поширенню торгівлі людьми у Швеції.

Ставлення громадськості[ред. | ред. код]

Закон «Про заборону на купівлю сексуальних послуг» користується в Швеції широкою підтримкою громадськості. Недавнє опитування показало, що 80% шведів та шведок «підтримують закон і принципи, закладені при його розробці»[11]. При опитуванні, проведеному центром дослідження громадської думки в 1999 р., і повторно через 2 роки, було відзначене підвищення від 76% до 81% числа людей, задоволених цим законом. Відсоток опитаних, які бажали скасування закону, склав 15% в 1999 р. і 14% через два роки. Решта відповіли «не знаю»[12]. В іншому опитуванні 71% громадян висловилися за підтримку заборони плати за секс (вони хотіли, щоб закон лише «залишився на папері»)[13][14]. Те ж опитування показало, що незважаючи на факт схвалення цього закону більшістю населення, тільки 20% опитаних вважають, що скоротилося число людей, що дають плату за секс. Опитування 2005 року компанії «Durex» про «продажний секс» показало, що серед опитаних у 34 країнах в Швеції найнижчий відсоток опитаних, які платять за секс (3% з опитаних відповіли "Так" на це питання, однак серед опитаних були як чоловіки, так і жінки, а це означає, що понад 3% платять за секс, оскільки більшість клієнтів складають чоловіки).

Див. також[ред. | ред. код]

* Стамбульська конвенція

Примітки[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

  • Yvonne Svanström. Prostitution in Sweden: Debates and policies 1980–2004, in Gangoli G, Westmarland N. International Approaches to Prostitution. The Policy Press, London 2006, pp. 67ff (англ.)
  • Yvonne Svanström. Criminalising the john — a Swedish gender model, in pp. Outshoorn J (ed.) The Politics of Prostitution: Women's movements, democratic states, and the globalisation of sex commerce. Cambridge 2004, 225ff (англ.)

Посилання[ред. | ред. код]