Пужники (Монастириський район)
|
Пужники
|
Пужники — колишнє село на території України. Розташовувалося на території колишнього Бучацького повіту (за радянщини і до 2020 року — Монастириського району, з 2020 року Чортківського району Тернопільської області). Сусідні населені пункти: Велеснів, Залісся, Садове (раніше називалось Новосілка Коропецька).
Перша згадка про село Пужники датується 1424 роком.[1]
Власником маєтку у 1880 р. був Титус Шавловський.[2]
Кількість мешканців:
- 1841 р. 20 українців[3]
- 1870 р. — 557 ос.,[2]
- 1880 р. — 640 ос.,[2] з них: 55 (8,6 %) українців, 567[4] (88,6 %) поляків, 18 (2,8 %) євреїв;[3] споруджено дерев'яну каплицю РКЦ в селі[5]
- 1882 року посвятили каплицю, яка через кілька була в поганому стані
- 1900 р. — 852 ос.[4] з них: 44 (5,2 %) українців, 790 (92,7 %) поляків, 18 (2.1 %) євреїв.[3]
- 1929 р. — 833 ос.,
- 1939 р.: всього — 1040, з яких 20 (2,0 %) були українцями, 1020 (98,0 %) поляками.[4]
У лютому 1945 року село спалено дотла.[1] Мешканці околиць стверджують: досить часто за часів ІІ-ї Речі Посполитої під час проїзду українців селом на них здійснювались напади зі сторони екзальтованих поляків (кидання камінням, образи, лайка, побиття). Спочатку були поодинокі факти підпалу помешкань як поляками, так і українцями під час ІІ-ї світової, а підпал села вночі з 12 на 13 лютого 1945 р. — «справа» рук НКВД.[6] За іншими даними: польські джерела (зокрема, «Жечпосполіта»[7]) стверджують, що значна кількість польських помешкань села була спалена вояками УПА під командуванням Петра Хамчука-«Бистрого» вночі з 12 на 13 лютого 1945 р.[джерело?]
У селі був костел святого Антонія, католицьке проборство (помешкання ксьондза),[1]
2-класна парафіяльна[8] школа з польською мовою навчання.[9] Парафія РКЦ входила до складу Бучацького деканату РКЦ. 1949 року село було зрівняне із землею.
Покинутий цвинтар заріс деревами, чагарниками.[10] Споруджено пам'ятну капличку на місці села.[11]
- Гнатюк Володимир записав у селі кілька байок[3]
- Дзялошинський Михайло — війт села, посол: Райхстаґу Австрійської імперії в 1848—1849 роках, Райхсрату, Галицького Сейму в 1867 році.
- Анеля Кшивонь — уродженка села, репресована «совітами», перша жінка, удостоєна найвищої військової нагороди Польщі — Хреста військової доблесті, Герой Радянського Союзу.
- Артур Целецький — польський громадський діяч, посол до Галицького Сейму, власник маєтків у Галичині.
- ↑ а б в Сайт Монастириської РДА. Монастирищина туристична
- ↑ а б в Puźniki (2)… — S. 325.
- ↑ а б в г Пужники / Калейдоскоп минулого // Бучач і Бучаччина… — C. 635.
- ↑ а б в В. Кубійович. Статистика Бучаччини // Бучач і Бучаччина… — С. 422—429.
- ↑ Tomasz Zaucha. Kościół parafialny p.w. Świętego Antoniego w Pużnikach… — S. 227.
- ↑ Була просьба не називати прізвищ
- ↑ Zagłada Puźnik (пол.)
- ↑ Осип Залеський. Наше шкільництво від сивої давнини // Бучач і Бучаччина. Історично-мемуарний збірник / ред. колегія Михайло Островерха та інші. — Ню Йорк — Лондон — Париж — Сидней — Торонто : НТШ, Український архів, 1972. — Т. XXVII. — С. 827.
- ↑ Там само. — С. 825.
- ↑ Світлина цвинтаря[недоступне посилання з вересня 2019]
- ↑ Світлина каплиці[недоступне посилання з вересня 2019]
- Бучач і Бучаччина. Історично-мемуарний збірник / ред. колегія Михайло Островерха та інші. — Ню Йорк — Лондон — Париж — Сидней — Торонто : НТШ, Український архів, 1972. — Т. XXVII. — 944 с. — іл.
- Puźniki (2) // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1888. — Т. IX. — S. 325. (пол.) — S. 325. (пол.)
- Zaucha Z. Kościół parafialny p.w. Świętego Antoniego w Pużnikach // Kościoły i klasztory rzymskokatolickie dawnego województwa ruskiego. — Kraków : «Antykwa», drukarnia «Skleniarz», 2010. — T. 18. 386 s., 509 il. — S. 225—231. — (Materiały do dziejów sztuki sakralnej na ziemiach wschodnich dawnej Rzeczypospolitej. Cz. І). — ISBN 978-83-89273-79-6. (пол.)
|
Це незавершена стаття з історії. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
|
Це незавершена стаття з географії України. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |