Пузирков Віктор Григорович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Віктор Григорович Пузирков
Пузирков Віктор Григорович.jpg
Народження 4 жовтня 1918(1918-10-04)[1]
Катеринослав, Вільна територія
Смерть 30 жовтня 1999(1999-10-30)[1] (81 рік)
  Київ, Україна
Поховання Байкове кладовище
Громадянство Flag of the Soviet Union.svg СРСР
Flag of Ukraine.svg Україна
Навчання Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури
Діяльність художник
Вчитель Єлева Костянтин Миколайович і Шовкуненко Олексій Олексійович
Відомі учні Васецький Григорій Степанович, Трубчанінов Віктор Іванович, Аношкіна Світлана Валеріївна і Абрамова Ольга Миколаївна
Працівник Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури
Член Спілка художників СРСР
Нагороди
орден Вітчизняної війни I ступеня орден Трудового Червоного Прапора медаль «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.»
Сталінська премія Заслужений діяч мистецтв України

Ві́ктор Григо́рович Пузирко́в (4 жовтня 1918, Катеринослав — 30 жовтня 1999, Київ) — український видатний митець і педагог, ім'я якого нерозривно пов'язано зі становленням і розвитком української живописної школи післявоєнного періоду ХХ століття. Народний художник СРСР (1979), лауреат Державної премії УРСР імені Тараса Шевченка (1976 ), двічі лауреат Державної премії СРСР (1948, 1950).

Біографія[ред. | ред. код]

Віктор Григорович Пузирков народився 4 жовтня 1918 року в Єкатеринославі (тепер Дніпро) в сім'ї робітника. Початкову образотворчу освіту здобував у дитячому позашкільному комбінаті, яким опікувався М.М.Панін.

У 1936 закінчив середню загальноосвітню школу №36 і того ж року вступив на 3-ій курс Дніпропетровського художнього училища. Навчався живопису в М.М.Паніна та П.Я.Альохіна.

У 1938 році став студентом Київського художнього інституту (педагоги Олександр Фомін, Сергій Єржиковський, Костянтин Єлєва, Володимир Костецький, Федор Кричевський). На той час в освітньому закладі після розгрому «буржуазно-націоналістичного ухилу в образотворчому мистецтві», іменованого «бойчукізмом», тотально утверджувався академічний метод. Саме його все своє творче життя сповідував художник Пузирков.

26 червня 1941 року пішов на фронт рядовим 34-го полку 3-ї Бесарабської кавалерійської дивізії ім. Г. Котовського. У серпні 1941 року був важко поранений. Врятував митця бойовий побратим Слободенко, який на собі виніс його з поля бою. Майже рік Пузирков пролежав у госпіталі, а згодом, комісований за станом здоров’я, опинився в Алма-Аті. Там дізнався, що Київський художній інститут евакуйовано до Самарканда. Невдовзі Віктор Пузирков відновлюється як студент інституту, який було об’єднано з Московським художнім закладом, і впродовж двох років навчається в майстерні відомого російського художника Сергія Герасимова.

Наприкінці квітня 1944 року Віктор Пузирков повернувся до Києва, де продовжив навчання у художньому інституті. Перед виходом на диплом провідав матір у Дніпропетровську. Під враженнями від її розповідей про часи німецької окупації, уже в Києві, за керівництва свого вчителя професора Олексія Шовкуненка створює картину «Нескорені», яка стає його дипломною роботою і початком серії відомих робіт про війну.

1946 року стає членом Спілки художників України.

У 1947 році на Всесоюзній виставці в Москві представив полотно «Чорноморці», яким заявив про себе як зрілий майстер української реалістичної школи. У тому ж році був відзначений Державною премією СРСР. Дізнавшись із газет про нагородження Віктора Пузиркова, фронтовий побратим і рятівник Олексій Слободенко розшукує товариша. В результаті зустрічі друзів народилася відома картина про солдатську дружбу і взаємодопомогу «Солдати. Побратими».

Від 1948 року — викладач та очільник кафедри живопису у Київському художньому інституті. Нині - Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури.

У 1950 році отримав другу Державну премію СРСР за досягнення в галузі образотворчого мистецтва. Того ж року був відряджений на Чорноморський військовий флот у м. Севастополь. Протягом наступних чотирьої років працює над відомими картинами морської тематики "Прибій", "Біля кримських берегів", "Тиша", "У горах Криму", "Прибережні скелі".

У1957 році — затверджений у званні професора кафедри "Живопис і композиція", нагороджений почесним дипломом Міністерства культури і СХ УРСР за картину "Після шторму".

За картини «В землянці» і «Солдати. Побратими» в 1976 році було присуджено Державну премію УРСР імені Тараса Шевченка.

1989 року у Національному художньому музеї України в м. Києві відбулася персональна виставка творів Віктора Пузиркова. Наступна виставка робіт художника пройшла напередодні його смерті в 1999 році. Пішов з життя митець 30 жовтня 1999 року у власній квартирі в Києві, похований на Байковому кладовищі (ділянка № 49а).

Фотопортрет Віктора Пузиркова

Творчість[ред. | ред. код]

Головною темою, яка стрімко піднесла Віктора Пузиркова на мистецький Парнас, була Друга світова війна. Відчайдушна героїка перших найтрагічніших років назавжди стала частиною творчості митця. Недарма страшні епізоди боїв на смерть, відтворені через десятиліття, виглядають навіть переконливішими за його перші спроби 1940-х років.

Найвідоміші роботи Пузиркова-баталіста:

  • "Чорноморці",
  • "Нескорені",
  • "Солдати. Побратими",
  • "Вистояли",
  • "В землянці",
  • "Розгром",
  • "Безсмертя",
  • "Вони воювали за Батьківщину",
  • "Глуха ніч",
  • "Біля рідного порогу" та ін.

Проте темою війни творчість Віктора Пузиркова не обмежувалась. Стримані у кольорах, «смачні» натюрморти, соковиті етюди, що викликають у пам’яті живописні пошуки художників початку ХХ століття, морські краєвиди, в яких автор звертається до романтичної традиції Івана Айвазовського. Навіть досвідчених майстрів, що працювали поряд з художником, вражала «пластика хвиль», яка дозволяла досягти на полотні драматичного ефекту.

Це можна оцінити, знайомлячись з морськими пейзажами:

  • «Біля кримських берегів»,
  • «Прибій» (1952),
  • «Тиша» (1953),
  • «Свіжий вітер» (1978),
  • «Регата» (1980),
  • «Яхти в морі» (1985)
  • і десятками інших морських пейзажів.

Лірика цих творів особлива. Вона різна за настроєм, письмом і колоритом, але зворушлива і переконлива. Вона рухлива й змінна, як сама вода.

Віктор Пузирков був захоплений не лише морем, а й природою взагалі, особливо України, середньої полоси Росії та навіть крайньої Півночі. У його доробку також багато інших цікавих пейзажів, а натюрмортів з квітами, на жаль, тільки сім.

Душевною теплотою позначені його одухотворені краєвиди. Написані в стриманій кольоровій гамі, вони навівають спокій та рівновагу, неначе говорять про пошук самим художником прихистку для стомленої і вразливої перед перипетіями бурхливого життя душі митця. Особливо це виразно відчувається в осінньому пейзажному циклі картин:

  • «Останні промені»,
  • «Кінь біля стайні»,
  • «Осінній пейзаж з конем»,
  • «Після дощу»,
  • «Вечір на озері»,
  • «Осіння дорога»,
  • «Іде сніг» тощо.

Особливої уваги заслуговує серія італійських етюдів:

  • "Вуличка у Флоренції",
  • "Пізанська башта",
  • "Руїни стрродавнього Риму",
  • "Канал у Венеції", та ін.

Віктор Пузирков до останніх років життя активно працював, а коли вже вік і час не дозволяли йому творити великі полотна, він звертався до невеличких за розміром, але сповнених просторової глибини й колористичної енергетики пейзажів — це краєвиди Київщини, перспективи Дніпра та його берегів.

Персональні виставки[ред. | ред. код]

1989 — персональна виставка живопису Віктора Пузиркова. Київ

1999 — персональна виставка живопису Віктора Пузиркова. Київ

2000 — персональна виставка живопису Віктора Пузиркова. До річниці від дня смерті. Київ, НХМУ

2003 — виставка «Віктор Пузирков та його учні». Київська міська галерея «Лавра»

2004 — виставка творів Віктора Пузиркова. Київ, НАОМА

2013 — виставка етюдів Віктора Пузиркова. До 95-річчя від дня народження. Київ, НАОМА

2018 — виставка творів Віктора Пузиркова. До 100-річчя від дня народження. Київ, НАОМА

Звання та нагороди[ред. | ред. код]

а також ще чотирнадцять ювілейних медалей.

Викладацька діяльність[ред. | ред. код]

Починаючи з 1948 року й до кінця життя Віктор Пузирков викладав у Київському художньому  інституті. Нині — Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури.

У 1950–1956 роках на посаді доцента викладав рисунок, живопис і копозицію на ІІІ–V курсах в навчальних майстернях Олексія Шовкуненка та Карпа Трохименка. У цей період у нього навчалися такі майбутні художники: Баликов Юрій, Бароянц Михайло, Білецький Платон, Боня Григорій, Вайсбург Юхим, Василенко Володимир, Васецький Григорій, Дубіш Іван, Гутов Дмитро, Єгоров Дмитро, Зубченко Галина, Кисельов Олександр, Кондратюк Василь, Кочмарський Януш-Мацей, Лопухов Олександр, Макатуха Василь, Малишевській Юрій, Мирний Євген, Муза Євген, Пламеницький Анатолій, Полтавський Віталій, Пушной Михайло, Рибачук Ада, Рижих Віктор, Романов Іван, Сагоян Віра, Семикіна Людмила, Сидоров Олексій, Сударенков Кирило, Тернових Володимир, Хан Микола, Харитоненко Євген, Чеканюк Вілен, Чепік Михайло, Черкашин Михайло, Шевченко Василь, Шостак Давид.

З 1956 року керував навчально-творчою майстернею станкового живопису Академії образотворчого мистецтва і архітектури (НАОМА).

Учні[ред. | ред. код]

Серед найвидатніших учнів майстра:

  • Володимир Ємець, народний художник України
  • Леонід Жабинський, живописець
  • Іван Ковтонюк, народний художник України, доцент НАОМА
  • Анатолій Криволап, живописець
  • Мохаммад Акбар Хурасані, живописець
  • Юлія Ятченко, заслужений діяч мистецтв України, професор НАОМА
  • Олександр Лопухов, академік Академії мистецтв України, народний художник України, лауреат Державної премії УРСР ім. Тараса Шевченка, професор НАОМА
  • Юрій Баликов, живописець
  • Олександр Басанець, заслужений діяч мистецтв України, професор НАОМА
  • Віра Баринова-Кулеба, Народний художник України, член-кореспондент АМУ, професор НАОМА
  • Лев Вітковськи, заслужений діяч мистецтв України, професор НАОМА

Музеї[ред. | ред. код]

Роботи Віктора Пузиркова прикрашають експозиції провідних художніх музеїв України, Канади, Росії, США, а також знаходяться в приватних колекціях. Зокрема, насолодитися витворами мистецтва майстра можна в таких музеях, як:

  • Алупкінський державний палацево-парковий музей-заповідник
  • Національна галерея мистецтв у Вашингтоні
  • Державний музей образотворчого мистецтва ім. А. Пушкіна (РФ)
  • Державний музей українського образотворчого мистецтва
  • Дніпропетровський художній музей
  • Донецький обласний художній музей
  • Державна Третьяковська галерея
  • Дирекція художніх виставок України
  • Національний історико-етнографічний заповідник «Переяслав»
  • Ізмаїльська картинна галерея
  • Красноградський краєзнавчий музей ім. П. Мартиновича
  • Калінінградський музей сучасного мистецтва
  • Краєзнавчий музей ім. Т. Шевченка. м. Орськ
  • Криворізький історико-художній музей
  • Луганський обласний художній музей
  • Миколаївський обласний художній музей ім. В. Верещагіна
  • Музей сучасного образотворчого мистецтва України
  • Національний музей історії України у Другій світовій війні
  • Музей історії Корсунь-Шевченківської битви
  • Острозький краєзнавчий музей
  • Національний музей у Львові ім. А. Шептицького
  • Музей сучасного мистецтва. м. Вінніпег (Канада)
  • Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури (науково-методичний фонд кафедри живопису)
  • Національний музей історіїУкраїни
  • Національний художній музей України.
  • Сумський обласний художній музей ім. Н. Онацького
  • Стахановський історико-художній музей
  • Севастопольський художній музей ім. М. Крошицького
  • Феодосійська картинна галерея ім. І. Айвазовського (Крим)
  • Херсонський художній музей ім. О. Шовкуненка
  • Хмельницький обласний художній музей
  • Художній фонд Національної спілки художників України
  • Харківський художній музей

Джерела[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б Archive of Fine Arts — 2003.