Шовкуненко Олексій Олексійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Олексій Олексійович Шовкуненко
Рєзник Ігор Портрет Шовкуненка 1970.jpg
Олексій Шовкуненко. Портрет роботи Ігоря Рєзника, 1970 рік
Народження 21 березня 1884(1884-03-21)
Херсон
Смерть 12 березня 1974(1974-03-12) (89 років)
  Київ
Поховання Байкове кладовище
Національність українець
Громадянство Flag of Russia.svg Російська імперія, СРСР
Жанр портретист, пейзажист
Навчання Одеське художнє училище, Петербурзька Академія мистецтв
Діяльність художник
Працівник Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури
Нагороди
Премії Національна премія України імені Тараса Шевченка — 1970

Шовкуненко Олексій Олексійович у Вікісховищі?

Олексі́й Олексі́йович Шовкуне́нко (* 9 березня (21 березня за новим стилем) 1884, Херсон — † 12 березня 1974, Київ) — український маляр-аквареліст, майстер пейзажу і портрета, педагог.

Народний художник СРСР (4.1.1944). Дійсний член Академії мистецтв СРСР (від 1947 року).

Біографія[ред. | ред. код]

Мистецьку освіту здобув в Одеському художньому училищі (1908) і Петербурзькій академії мистецтв (1917).

Викладач Одеського політехнікуму образотворчих мистецтв (з 1926), Одеського художнього інституту (з 1929) і проф. Київського художнього інституту (1936—1965).

У 1913—1919 роках брав участь у виставках Товариства південноросійських художників.

Надгробок Олексія Шовкуненка

Помер 12 березня 1974 року. Похований на Байковому кладовищі в Києві (надгробок — бронза, граніт; скульптор О. П. Скобликов, архітектор А. Ф. Ігнащенко; встановлений у 1979 році)[1].

Серед його учнів — Ісак Тартаковський, Ростислав Сильвестров, Петро Сулименко, Ганна Юхно-Гуревич, Володимир Югай, Михайло Бароянц та інші.

Творчість[ред. | ред. код]

Шовкуненко — автор численних портретів письменників Юрія Яновського, Павла Тичини, Максима Рильського, Івана Ле, Леоніда Первомайського, акторів Марії Литвиненко-Вольгемут, Бели Руденко, Наталії Ужвій у ролі Раневської, архітекторів Євгена Катоніна, Володимира Заболотного, скульпторів Миколи Лисенка, Бориса Яковлева, академіка Олега Богомольця, генерала Сидора Ковпака тощо.

У середині 30-х років портретованими Шовкуненка стають робітники суднобудівного заводу та молдавські колгоспниці. На Одеському суднобудівному заводі художник створює такі картини як «Портрет бригадира ударної бригади ковалів Бєльцова» (1935), «Портрет стахановців-фрезерувальників Рудашевського та Гейдріха» (1935-1936). Особливістю цих портретів, зазначає Ігор Шаров є те, що вони, чи не найперші в українському мистецтві показують робітників у цехах, у трудовій обстановці. Це надає картинам певного напруження, відтворює художній ритм. Художник вдається до складного освітлення, побудувавши колорит на зіставленні теплих, червонувато-жовтих і холодних, сірувато-блакитних тонів.

Найкращим у циклі портретів молдавських колгоспниць є картина «Декіца Фрунзе», сповнена неприхованої національної своєрідності. Автор створив образ жінки-селянки, милуючись її вродою, підкресливши натхненність її обличчя.

Краєвиди України («Повінь. Конча Заспа», «Дуби» (1953), «Дуби на галявині» (1956)), Молдавії, Кавказу, Уралу, Кабардино-Балкарії, Башкирії; зокрема індустріальні серії з будов Одеси (1925—1935), «Дніпробуду» (1930—1935, понад 70 аркушів), Луганська та ін.

1937 року за акварелі із серії «Дніпробуд» здобув золоту медаль на паризькій міжнародній виставці «Мистецтво і техніка в сучасному житті».

Відомі також натюрморти Олексія Шовкуненка («Натюрморт з синім глечиком» (1930) та інші).

Ім'ям художника назван Херсонський художній музей, у колекції музею знаходиться 154 роботи художника.

Премії[ред. | ред. код]

1970 — Державна премія УРСР імені Тараса Шевченка.

Примітки[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]