Очікує на перевірку

Пхеньянський метрополітен

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Пхеньянський метрополитен)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Пхеньянський метрополітен
кор. 평양 지하철
Опис
КраїнаПівнічна Корея Північна Корея
МістоПхеньян
Дата відкриття6 вересня 1973
Щоденний пасажиропотік300000—700000
Річний пасажиропотік36 000 000 ± 500 000[1][1]
Маршрутна мережа
Кількість ліній2
Кількість станцій17
Довжина мережі22 км
Основні типи рухомого складуBVG Class Dd
Ширина коліїєвропейська колія
Електрифікаціяпостійний струм, 750 Вd
Схема маршрутів

CMNS: Пхеньянський метрополітен у Вікісховищі
Puhŭng station platforms
Станція Пухин
Puhŭng station
Станція Пухин
Kaeson station platforms
Станція Кесон
Puhŭng station entrance
Станція Пухин

Пхеньянське метро (кор. 평양 지하철 P'yŏngyang Chihach'ŏl) — система метрополітену у столиці Північної Кореї — місті Пхеньян. Складається з двох ліній: Чхолліма (кор. 천리마선), котра сполучає станції Кванбок (кор. 광복) на південному заході та Раґвон (кор. 락원) на північному сході, та Хьоксін (кор. 혁신선) котра проходить від станції Пухин (кор. 부흥) на березі річки Тедон до станції Пулькинбьоль (кор. 붉은별). Лінії перетинаються на станції Чону (кор. 전우). Щоденний пасажиропотік оцінюють від 300000 до 700000.[2][3]

Будівництво

[ред. | ред. код]

Будівництво метрополітену розпочалося у 1965 році, станції було відкрито в період між 1969 та 1972 рр. президентом Кім Ір Сеном.[4][5] У 1971 році під час будівництва тунелю під рікою Тедонг у напрямку станції Понхва (кор. 봉화) сталася катастрофа. Деякі джерела повідомляють, що тоді загинуло щонайменше 100 будівельників.[6] Цю ділянку тунелю було покинуто; мережа метро зараз цілковито розташована на західному березі річки.

Пхеньянське метро є найглибшим у світі — колія розташована на глибині близько 110 метрів під землею.[7] (Петербурзький метрополітен також претендує на звання найглибшого, виходячи із середньої глибини усіх його станцій. Проте станція Арсенальна на Святошинсько-броварській лінії київського метрополітену наразі є найглибшою станцією метро у світі 105,5 метрів).[8] У пхеньянському метро існує музей, присвячений історії будівництва цього метрополітену.

Мережа

[ред. | ред. код]

Пхеньянське метро складається з двох ліній:

  • Лінія Чхолліма, названа на честь дуже швидкого коня з давньої корейської міфології. Має протяжність близько 12 км. Будівництво розпочалося у 1968 році, а рух було відкрито 6 вересня 1973 року.
  • Лінія Хьоксін, що дослівно означає «оновлення», має довжину близько 10 км. Постійний рух поїздів розпочався 9 жовтня 1975 року.

У своїй більшості, назви станцій не мають прив'язки до місцевості; натомість станції названо на честь визначних подій та характеристик Революції. Проте станція Кесон («Тріумф») розташована поблизу Тріумфальної арки.

Метро повністю розташоване під землею. Принцип системи базується на метрополітенах інших комуністичних країн, особливо — московського метро.[9] Обидві системи метро характеризуються як вид міського швидкісного магістрального транспорту з відсутністю вилокового руху характерного для західних втілень метро, також подібна глибина залягання станцій (100 і більше метрів), і велика відстань між станціями. Іншою спільною рисою є мистецтво соціалістичного реалізму. Фресками та статуями цього стилю оформленні станції.[10] Також цікавою особливістю є те, що усі працівники метро носять форму військового типу.

Під час війни станції метро можуть служити бомбосховищами.[11] Задля цього станції обладнано великими сталевими шлюзами.[12] Декотрі джерела заявляють, що станції сполучені з військовими установками,[13] а також що існують таємні лінії метро виключно для правлячої верхівки.[2][14]

Повідомляють, що одну станцію — Кванмьон (кор. 광명) — було закрито від 1995 року, оскільки над нею розташовано мавзолей Кім Ір Сена. Поїзди на цій станції не зупиняються.

Також повідомляють, що на лінії Хьоксін буде введено в експлуатацію дві нові станції: Йонґун (кор. 영웅) та Чхільґок (кор. 칠곡). Ці станції вже позначено на схемі лінії Хьоксін після станції Кванбок.

На схемі лінії Чхолліма з кожного кінця позначено по дві станції: Рьонмот (кор. 련못), Сопхо (кор. 서포), Чхончхун (кор. 청춘) та Манґьонде (кор. 만경대), усі плануються або у стадії будівництва.

На кожній станції працює безкоштовний туалет. Також на станціях транслюють передачі державного радіо, а також є стенди із газетами Родон Сінмун.

Цікава деталь: багато вікон у вагонах метро мають сліди німецьких графіті. Це через те, що більшість вагонів було закуплено з Берліна, Німеччина.

Лінія Чхолліма

[ред. | ред. код]
Станції пхеньянського метро
#1 Чхолліма 천리마선
Станція Значення назви Перехід Відкрито
Пулькинбьоль 붉은별 Червона зірка 6 вересня 1973
Чону 전우 Товариш #2 Чонсин
Кесон 개선 Тріумф
Тхонґіль 통일 Возз'єднання
Сингрі 승리 Перемога
Понхва 봉화 Ліхтар/Маяк
Йонґґван 영광 Слава 10 квітня 1987
Пухин 부흥 Відродження

Лінія Хьоксін

[ред. | ред. код]
Станції пхеньянського метро
#2 Хьоксін 혁신선
Станція Значення назви Перехід Відкрито
Кванбок 광복 Відновлення/Незалежність 9 вересня 1978
Конґук 건국 Народна основа
Хванґимболь 황금벌 Золотий ґрунт 6 вересня 1978
Консоль 건설 Будівництво
Хьоксін 혁신 Інновація 9 вересня 1975
Чонсин 전승 Остаточна перемога (у битві) #1 Чону
Самхин 삼흥 Три оновлення
Кванмьон 광명 Світло/Сяйво
Раквон 락원 Рай

Робота метро

[ред. | ред. код]

Пхеньянське метро розраховане на навантаження у один поїзд кожні дві хвилини. Під час годин пік поїзди ходять з мінімальним інтервалом у 2 хвилини. Донедавна більшість іноземних туристів не пускали далі станцій Пухин та Йонґґван. Проте іноземні студенти могли користуватися усіма станціями метро. Будівництво цих двох станцій було завершено у 1987 році, в той час як інші було завершено у 1973, їх вважають недостатньо сучасними. Також вважають, що іноземців обмежували станціями Пухин та Йонґґван через те, що вони зазвичай є менш навантаженими (оскільки розташовані в кінці лінії), і таким чином можна зменшити ризик контакту іноземців з місцевими.[15] Помітно, що зараз туристам, котрі подорожують через Тури Юних Піонерів[16] або Коріо-туром, можна проїхати п'ятьма станціями.[17] Студенти, котрі приїжджали через Пхеньянський Проект, повідомляють, що могли користуватися шістьма станціями.

Також це метро є найдешевшим у світі, лише 5 KP₩ (близько 25 копійок) за квиток.[18] Раніше в метро користувалися алюмінієвими жетонами, з викарбуваним логотипом метро та написом «지». Проте зараз користуються квитками, також із написом 지. Куріння та вживання їжі в метро заборонено та карається великими штрафами.

Рухомий склад

[ред. | ред. код]

Коли у 1970‑х метро було відкрито, користувалися новими поїздами. Хоча Північна Корея наполягає на тому, що їх було збудовано у Кореї, чотиривагонні зчеплення, відомі як DK4, було у 1972 році сконструйовано у Китаї компанією Чангчун. Було вироблено 345 одиниць, проте насправді ж користувалися лише 112 вагонами. У 1998 р. деякі поїзди було продано пекінському метрополітену, де вони служили у тривагонних зчепленнях на лінії 13 (згодом їх було замінено на більш сучасні поїзди DKZ5 та DKZ6; невідомо, чи поїзди DK4 було повернено до Пхеньяну).

Від 1998 року пхеньянське метро користується німецькими поїздами, котрі до цього працювали у берлінському метрополітені. Існує два типи поїздів:

  • GI («Ґізела»), поїзди Східного Берліна, котрі випускали між 1978 та 1982 рр.
  • D («Дора»), поїзди Західного Берліна, котрі випускали між 1957 та 1965 рр.

У Пхеньяні поїзди отримали нові червоні та кремові лівреї. Усю рекламу було знято, на її місце розмістили портрети, Кім Ір Сена та Кім Чен Іра.

Туристи, котрі нещодавно відвідували КНДР, повідомляють, що бачили лише поїзди типу D; поїзди типу GI було замінено на моделі Dora. Поїзди типу GI використовують на залізниці навколо Пхеньяну.[19]

Іноземці можуть потрапити до пхеньянського метро лише під час екскурсії. Проте, журналіст Бі-бі-сі, котрий освітлював візит держсекретаря США Мадлен Олбрайт у 2000 році, мав можливість пересуватися містом без переслідування, і бачив «старі східнонімецькі поїзди, на котрих навіть було видно німецьке графіті».[20] Нові фотографії, котрі робили туристи, показують ті самі поїзди типу D, тому можливо, що кілька поїздів типу D було пофарбовано, і саме їх бачать туристи під час екскурсій.[21]

Музей

[ред. | ред. код]

Пхеньянське метро має власний музей. Значна частина колекції пов'язана із лідером Кім Ір Сеном, котрий «давав вказівки на місці» метробудівникам. Серед експонатів є спеціальний фунікулероподібний вагон, котрим президент діставався станції під час будівництва (він рухався ухильним тунелем, у котрий по завершенню будівництва встановлювали ескалатор), а також рейковий автобус, котрим він пересувався між станціями.[22]

Див. також

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б Metrobits — 2004.
  2. ↑ а б Harris, Mark Edward; Cumings, Bruce (2007). Inside North Korea. Chronicle Books. с. 41. ISBN 978-0-8118-5751-2.
  3. ↑ CNN Special Investigations Unit: Notes from North Korea. CNN. 11 травня 2008. Архів оригіналу за 2 вересня 2008. Процитовано 23 лютого 2013.
  4. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 20 січня 2012. Процитовано 23 лютого 2013.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  5. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 10 липня 2012. Процитовано 23 лютого 2013.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  6. ↑ Станция "ПОНГВА" - "Путеводный Огонь". Архів оригіналу за 19 вересня 2020. Процитовано 23 лютого 2013.
  7. ↑ 平壤的表情：你不知道的朝鲜 (Chinese) . Netease. 31 липня 2007. Архів оригіналу за травня 19, 2011. Процитовано лютого 23, 2013.
  8. ↑ Официальный сайт киевского метрополитена. Kiev Metro.
  9. ↑ Korea: North-South nuclear issues : hearing before the Subcommittee on Asian and Pacific Affairs of the Committee on Foreign Relations, House of Representatives, One Hundred First Congress, second session, July 25, 1990. U.S. G.P.O. 1991. с. 85.
  10. ↑ Ishikawa, Shō (1988). The country aglow with Juche: North Korea as seen by a journalist. Foreign languages Pub. House. с. 65.
  11. ↑ Robinson, Martin; Bartlett, Ray; Whyte Rob (2007). Korea. Lonely Planet. с. 364. ISBN 978-1-74104-558-1.
  12. ↑ Springer, Chris (2003). Pyongyang: the hidden history of the North Korean capital. Entente Bt. с. 125. ISBN 978-963-00-8104-7.
  13. ↑ Min, Park Hyun (20 серпня 2007). Pyongyang Subway Submerged in Water. Daily NK. Архів оригіналу за 11 грудня 2017. Процитовано 23 лютого 2013.
  14. ↑ Kim Jong-il 'Has Secret Underground Escape Route'. The Chosun Ilbo. 1 березня 2011. Архів оригіналу за 11 березня 2011. Процитовано 23 лютого 2013.
  15. ↑ Burdick, Eddie (2010). Three Days in the Hermit Kingdom: An American Visits North Korea. McFarland. с. 57. ISBN 978-0-7864-4898-2.
  16. ↑ Young Pioneer Tour, itinerary for April 2012 Tour,. Архів оригіналу за 30 червня 2012. Процитовано 23 лютого 2013.
  17. ↑ North Korea with Koryo photos,. Архів оригіналу за 7 січня 2012. Процитовано 23 лютого 2013.
  18. ↑ Hooi, Ng Si (6 вересня 2008). A world of its own. The Star (Malaysia). Архів оригіналу за 14 жовтня 2012. Процитовано 25 березня 2022.
  19. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 22 лютого 2012. Процитовано 23 лютого 2013.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  20. ↑ Lister, Richard (8 жовтня 2000). Life in Pyongyang. BBC News. Архів оригіналу за 7 листопада 2006. Процитовано 23 лютого 2013.
  21. ↑ Metro News. pyongyangmetro.com. 2006. Архів оригіналу за 28 вересня 2007. Процитовано 23 лютого 2013.
  22. ↑ The forbidden railway: Vienna — Pyongyang 윈 — 모스크바 — 두만강 — 평양. Tuesday, September 23, 2008. The Demilitarized Zone. Архів оригіналу за 21 січня 2013. Процитовано 23 лютого 2013.

Джерела

[ред. | ред. код]
  • Pyongyang Metro, Pyongyang: Foreign Languages Publishing House, 1980
  • Пхеньянский метрополитен. Путеводитель. — КНДР: Издательство «Корея», 1988.

Посилання

[ред. | ред. код]
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Pyongyang Metro
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Пхеньянський_метрополітен&oldid=43446637