Підводні човни типу «Лафаєт»

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
ПЧАРБ типу Лафаєт
SSBN633.svg
Woodrow Wilson sub.jpg
Woodrow Wilson (SSBN-624) на фоні мосту
Під прапором Flag of the United States.svg США
Спуск на воду 1962—1964 рр (9 човнів)
Виведений зі складу флоту 1992—1995 рр
Основні характеристики
Тип корабля Підводні човни атомні з ракетами балістичними (ПЧАРБ)
Класифікація НАТО Lafayette
Швидкість (надводна) 16-20 вузлів (30-37 км/год)
Швидкість (підводна) 20-25 вузлів (38-47 км/год)
Робоча глибина занурення 400 м
Гранична глибина занурення 500 м
Автономність плавания 45-90 діб
Екіпаж 143 осіб
Вартість 110 млн.$ /човен
Розміри
Водотоннажність надводна 6650 т.
Водотоннажність підводна 8250 т
Довжина найбільша (по КВЛ) 129 м
Ширина корпусу найб. 10,06 м
Середня осадка (по КВЛ) 9 −9,6 м
Озброєння
Торпедно-
мінне озброєння
Носові: 4 ТА калібру 533-мм, торпед (6 в ТА).
Ракетне озброєння 16 шахтних установок «Поларіс А2», пізніше «Посейдон С-3»
Commons-logo.svg Зображення на Вікісховищі

«Лафаєт» (англ. Lafayette) — тип ПЧАРБ ВМС США. Було побудовано і передано флоту 9 човнів. Це був розвиток типу «Етен Аллен». Човни належали до другого покоління ПЧАРБ ВМС США. Безпосереднім розвитком човнів цього типу були типи ПЧАРБ США «Джеймс Медісон» і «Бенджамін Франклін».

Історія[ред. | ред. код]

Побудова ПЧ серії велася на трьох верфях у 19621964-их роках. Човни проектувалися для встановлення нових типів балістичних ракет, котрі розроблялися в США, тобто, найперше, з більшими розмірами ракетних шахт.

Конструкція[ред. | ред. код]

Схема човнів типу «Лафаєт»

Корпус човна

За конструкцією тип відносяться до човнів з корпусом комбінованого типу. Легкий корпус присутній в районі першого, п'ятого відсіків і в краях. ПЧ має розвинену надбудову, що займає 2/3 довжини корпусу. На рубці човна розташовані носові горизонтальні рулі. Таке розташування носових рулів зменшує перешкоди бортовому ГАК і є традиційним для американських ПЧА. У хвостовій частині розташовані вертикальні і горизонтальні рулі і один семилопатевий гвинт діаметром 5 метрів.

Човни мали 129,5 м в довжину і 10,1 м в ширину, глибина становила 9,6 м. Підводна водотоннажність становила 8250 тон. За рубкою було встановлено 16 шахт для міжконтинентальних балістичних ракет у вигляді так званого «горба». Спереду рубки були закріплені гідролітаки, тільки на човні «Daniel Webster» вони були закріплені в носовій частині. Через це оснащення знижувалася швидкість, тому воно було вилучене через кілька років. Міцний корпус човнів поділявся на водонепроникні відсіки і був виготовлений зі сталі HY-80, що мала велику межу плинності. В носовій частині було розміщене торпедне озброєння, далі приміщення для розміщення екіпажу, головний пост, ракетний відсік (так званий «Шервудський ліс»), а в кормовій частині реактор, а потім машинне відділення.

Підвищена увага при конструюванні ПЧ «Лафаєт» приділялася зниженню власних шумів човна, збільшенню тривалості бойового патрулювання і реалізації здатності активно протидіяти протичовновим силам ймовірного супротивника. Особливістю конструкції підводних човнів проекту «Лафаєт» було те, що другий, третій, четвертий і шостий відсіки мали однокорпусну конструкцію, а легкий корпус мався в районі першого і п'ятого відсіків і в краях ПЧ У кормовому краю ПЧАРБ були розташовані вертикальний і горизонтальний рулі, семилопатевий гребний гвинт діаметром близько 5 м. ПЧАРБ проекту «Лафайєт» мали розвинену надбудову.

Озброєння[ред. | ред. код]

Човен типу з відкритими люками ракетних шахт

Човни типу «Лафаєт» початково були розроблені, щоб нести міжконтинентальні ракети UGM-27B Поларіс А2, тоді як наступні його модифікації (типи «Джеймс Медісон» і «Бенджамін Франклін») вже були озброєні ракетами UGM-27S Поларіс А3, де були покращені ТТХ в порівнянні з A2 більш ніж на 50 %, зокрема дальність була збільшена до 2500 морських миль (4500 км).

У 1970 і 1977 роках усі човни були переозброєні на ракети UGM-73 Посейдон, котрі мали дальність до 3300 морських миль (6000 км). Переозброєння в 1970 році коштувало близько 2,3 млн доларів США, а вже у 1974 році більше, ніж 31 мільйон доларів.

З 1976 року ВМФ США вирішило розробити новий тип балістичних ракет UGM-93А Trident I (C4) для нового типу ПЧАРБ «Огайо». Ця ракета була прийнята на озброєння у 1979 році, але розробка нового типу ПЧАРБ була значно затримана, він почав передаватися флоту з кінця 1981 року. Тому тими ракетами почали озброювати човни типу «Лафаєт», на котрих власне ці ракети і випробовувалися. 20 жовтня 1979 року човен USS Francis Scott Key (SSBN-657) типу «Лафаєт» вийшов у бойове патрулювання з новими ракетами «Трайдент».

Ракети «Трайдент», будучи прямими спадкоємцями ракет типу «Посейдон», були близькими за розмірами, але мали більшу дальність, близько 4000 морських миль (7200 км). На перших п'яти човнах проекту ракети вистрілювалися за допомогою акумульованого високого повітряного тиску, як на ПЧАРБ Джордж Вашингтон. На наступних човнах — парогазовим способом.[1]

Для самооборони усі човни типу були оснащені 4 торпедними апаратами калібру 533-мм для чотирьох основних моделей торпед типу Марк-48 або восьми менших моделей типу Mark-46.

Енергетичне обладнання[ред. | ред. код]

Головна енергетична установка човнів типу «Лафаєт» складалася з водо-водяних реакторів типу S5W. Де S значить що для використання на підводних човнах (субмаринах), 5 — номер покоління реактора, W — позначення виробника, в цьому типі Westinghouse Electric Corporation. Цей реактор був спочатку розроблений для невеликих багатоцільових підводних човнів типу «Скіпджек», мав потужність близько 15000 к.с.. Максимальна швидкість підводного ходу була більш, ніж 20 вузлів, але це не було суттєвим недоліком для тихого ходу при патрулюванні ПЧАРБ.

Радіоелектронне і гідроакустичне обладнання[ред. | ред. код]

На човнах даного типу було кілька гідроакустичних систем, за допомогою яких вони могли виявляти й ідентифікувати ворожі підводні човни та надводні кораблі. Основною системою була AN/BQS-4. Вона могла працювати в активному і пасивному режимах, і мала можливість працювати разом з суто пасивним гідролокатором AN/BQR-7 в легкому корпусі човна. Крім того, кожен човен мав активний гідролокатор AN/BQR-19, котрий використовувався для навігації. Для прослуховування на великих відстанях використовувалася буксирована гідроакустична система AN/BQR-15.

Експлуатація[ред. | ред. код]

Човни типу були передані флоту в 19631964 роках. Виведення човнів типу з флоту відбувалося починаючи з 1986 року і закінчилося у 1994 році. Проектний мінімальний термін експлуатації тих підводних човнів становив 30 років, але тільки кілька човнів у використані досягли цього віку, найперше через завершення Холодної війни і через їх заміну новими ПЧАРБ типу «Огайо».

Спочатку усі човни були розміщені в Європі, звідти виходили в Північний Льодовитий океан . Причина вибору цього району патрулювання полягала в тому, що ядерні ракети, запущені звідти, швидко могли досягати Москви й більшість міст європейської частини СРСР База човнів була в Холі-Лох у Шотландії. З середини 1970-х років човни були переведені в Рота (Rota) у Іспанії. Тут, як райони бойового патрулювання, була вибрана акваторія Середземного моря і цілями для цих ПЧАРБ були міста Європейської частини (найперше України) і Середньої Азії СРСР.

Сучасний статус[ред. | ред. код]

Усі човни проекту були виведені з флоту у 19861994-их роках й утилізовані.

Оцінка проекту[ред. | ред. код]

Тип підводних човнів «Лафаєт» цілком відповідав військовим потребам США у 1960-ті, 1970-ті і 1980-ті роки.

Порівняльна таблиця ПЧАРБ другого покоління.
Країна Flag of the United States.svg США Flag of the United States.svg США СРСР СРСР СРСР СРСР СРСР СРСР Велика Британія Велика Британія Франція Франція
ПЧАРБ Лафаєт Джеймс Медісон
Бенджамін Франклін
667А Навага 667Б Мурена 667БД Мурена-М Резолюшен Редутабль
Побуловано 19611964 19621967 19641974 19711977 19731975 19641969 19641985
Експлуатація 19631994 19641995 19671995? 19731999? 19751999 19661996 19692008
Кількість 9 10+12 34 18 4 4 6
Водозаміщення (т)
надводне
підводне
7 250
8 250
7 250
8 250
7 760
11 500
8 900
13 700
10 500
15 750
7 500
8 500
8 100
8 900
Число ракет 16 «Поларіс» А-3 потім «Посейдон» С-3 16 «Посейдон» С-3 або «Трайдент I» С-4 16 Р-27 12 Р-29 16 Р-29Д 16 «Поларіс» А-3ТК 16 M1 потім М2
потім М20 потім M4
ГЧ: блоків* потужністю 3*600Кт
10*50Кт
10*50Кт
8*100Кт
1*1Мт 1*1Мт 1*800Кт 3*600Кт 1*500Кт
1*500Кт
1*1,2Мт
6*150Кт
Вага ГЧ (кг) 760кг
2000кг
2000кг
1360кг
650кг 1100кг 1100кг 760кг 1360кг
1360кг
1000кг
 ?
Дальність (км) 4300км
4600км
4600км
8* 7400км
2400км 7800км 9100км 4300км 3000км
3200км
3200км
5000км


Представники[ред. | ред. код]

Назва Походження назви Ілюстрація Завод Закладний Спущений на воду Переданий флоту Виведений з флоту
USS Lafayette (SSBN-616) Лафаєт USS Lafayette SSBN-616.jpg Electric Boat 17 січня 1961 8 травня 1962 23 квітня 1963 12 серпня 1991
USS Alexander Hamilton (SSBN-617) Олександр Гамільтон USS Alexander Hamilton SSBN-617.jpg Electric Boat 26 червня 1961 18 серпня 1962 27 червня 1963 23 лютого 1993
USS Andrew Jackson (SSBN-619) Ендрю Джексон USS Andrew Jackson SSBN-619.jpg Mare Island Naval Shipyard 26 квітня 1961 15 вересня 1962 3 липня 1963 31 серпня 1989
USS John Adams (SSBN-620) Джон Адамс USS John Adams (SSBN-620).jpg Портсмут NSY 19 травня 1961 12 січня 1963 12 травня 1964 24 березня 1989
USS James Monroe (SSBN-622) Джеймс Монро USS James Monroe SSBN-622.jpg Newport News 31 липня 1961 4 серпня 1962 7 грудня 1963 25 вересня 1990
USS Nathan Hale (SSBN-623) Натан Хейл USS Nathan Hale (SSBN-623).jpg Electric Boat 2 листопада 1962 12 січня 1963 23 листопада 1963 31 січня 1987
USS USS Woodrow Wilson (SSBN-624) Вудро Вільсон Woodrow Wilson sub.jpg Mare Island Naval Shipyard 13 вересня 1961 22 лютого 1963 27 грудня 1963 1 вересня 1994
USS Henry Clay (SSBN-625) Генрі Клей USSHenryClay.jpg Newport News 23 жовтня 1961 30 листопада 1962 20 лютого 1964 5 листопада 1990
USS Daniel Webster (SSBN-626) Даніель Вебстер Websterbowplanes.jpg Electric Boat 28 грудня 1961 27 квітня 1963 9 квітня 1964 30 серпня 1990

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

  • Dale Schoepflin: 41 for Freedom: The FBM Experience. PublishAmerica, 2006; ISBN 1-4137-6734-6

Посилання[ред. | ред. код]