Підводні човни типу «Вірджинія»

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Підводні човни типу «Вірджинія»
SSN774.svg
USS Virginia (SSN-774) bravo sea trials.jpg
Під прапором США США
Спуск на воду з 2004 р. (9 човнів, 8 будується і 14 замовлено)
Сучасний статус в експлуатації
Основні характеристики
Тип корабля Підводний човен атомний багатоцільовий з ракетами крилатими
Швидкість (надводна) вузлів (км/год)
Швидкість (підводна) 25-34 вузлів (46- 62км/год)
Робоча глибина занурення 240 м
Гранична глибина занурення 500 м
Автономність плавания діб
Екіпаж 100—120 осіб
Вартість $1,8−2,5 млрд.
Розміри
Водотоннажність надводна 7800 т
Довжина найбільша (по КВЛ) 114,9 м
Ширина корпусу найб. 10,5 м
Озброєння
Торпедно-
мінне озброєння
Носові: 4 ТА калібру 533-мм, (27 торпед Mk-48)
Ракетне озброєння 12 вертикальних ПУ ракет «Томагавк»

Підводні човни типу «Вірджинія» — тип багатоцільових атомних підводних човнів четвертого покоління, призначений для боротьби з підводними човнами у віддалених частинах світового океану та у прибережних зонах, а також для нанесення ракетних ударів (в тому числі і ядерних) по наземних цілях. Окрім стандартного озброєння, човни також мають устаткування для спеціальних операцій — безпілотні підводні апарати, шлюзову камеру для водолазів, палубне кріплення для контейнера або надмалого підводного човна. «Вірджинія» є спрощеною та дешевшою альтернативою субмаринам типу «Сівулф».

Історія[ред. | ред. код]

Наприкінці 80-х років XX століття, американські розвідслужби були стурбовані радянським прогресом в сфері технології побудови атомних підводних човнів, особливо рівнем будівництва радянських підводних кораблів третього покоління. Це було спричинене інформацією розвідувальної агентури США в СРСР, що радянський підводний човен проєкту «Барракуда» зі штатним озброєнням (у тому числі і ядерним) три місяці автономно плавав біля берегів США залишаючись невиявленим гідролокаційною системою ВМС США, очевидно проводячи ходові випробовування, бо тоді на борту цього човна був і його головний конструктор, наш земляк з Кіровоградщини М. Й. Кваша. У відповідь на занепокоєння розвідслужб, тодішній голова Комісії Збройних Палати Представників Лес Еспін, на 1988—1989 роки скликав консультативну нараду, з метою оцінки американських підводних і протичовнових сил через зникання традиційно високого рівня шумів, що мали раніше радянські підводні човни. Оскільки Радянський Союз розпочав процес пониження шумів, що виробляються їх човнами. Палата рекомендувала Конгресу забезпечити постійне фінансування будівництва технологічно вдосконалених підводних човнів а також програм, спрямованих на розвиток технології виявлення безшумних підводних човнів ймовірного ворога. Було також констатовано, що навіть найкращі американські пасивні радари не забезпечать проблему виявлення найновіших радянських підводних човнів.

У відповідь на рапорт Палати, в 1988 році, Конгрес затвердив програму розвитку нових підводних технологій. У рамках цієї програми розробляють технологію нового ядерного реактора, охолоджуваного рідким гелієм, що створює перспективу конструкції реактора із співвідношенням маси до сили в пропорції 11,3 кг/1 кВт, а також реактора, охолоджуваного рідким металом з взаєминами 15,9 кг/1 кВт, тоді як донині наявні в американських підводних кораблях реактори, мали співвідношення 90 кг ваги на кожен 1 кВт потужності. Подібні розробки (навіть випробовування на бойових човнах і навіть такі реактори стояли на серійних човна проєкту 705, 705К «Ліра») проводилися і в СРСР ще у 60-ті, зокрема реакторів з рідиннометалічним охолоджувачем, але такі реактори дуже погано зарекомендували себе на флоті. І про успіхи американців у цьому напрямку також нічого ще не відомо.

Що стосується системи виявлення підводних човнів на нових технологічних принципах, то до цієї ідеї командування ВМС США поставилося з недовірою і виділення Конгресом великих коштів приватній фірмі на розробку опротестувало й ці кошти були повернуті установам і підприємствам флоту для продовження традиційних розробок. Однією з яких і був тип човнів «Вірджинія»

Проектування цього типу човнів розпочалося наприкінці 1980-х років, головний човен — «Вірджинія» увійшов до складу флоту в 2004 році. Передбачається, що протягом найближчих 20 років ВМС США отримає 31 човен типу «Вірджинія», які змінять у складі флоту ПЧА типу «Лос-Анджелес», що будувалися з 1976 року по 1996 рік. Спочатку планувалося їх заміна на АПЛ типу «Сівульф-2» («Морський вовк»), але через дуже високу вартість цього типу і зміну стратегічних пріоритетів було віддано перевагу дешевшому ПЧА типу «Вірджинія». 5 травня 2007 року, під час урочистої церемонії з приводу введення ПЧА SSN 776 «Гаваї» в бойовий склад флоту, міністр ВМС Дональд Вінтер заявив:

« Вступ підводного човна «Гаваї» в ряди ВМФ США дає необхідні можливості для боротьби з викликами майбутнього. Малопомітність, дальність плавання без поповнення запасів, маневреність (при виконанні різних завдань) і потужність озброєння укупі з високопрофесійним і боєготовим екіпажем робить цей підводний човен найсильнішим на підводному театрі військових дій.[1] »

.

Спуск на воду човна «Техас», тип «Вірджинія»

Планується, що човен «Гаваї» нестиме службу в Азіатсько-тихоокеанському регіоне[1]. 3 травня 2008 року в Уїлмінгтоні (штат Північна Кароліна) урочисто введений в склад ВМС США четвертий АПЧ SSN 777 «Північна Кароліна»[2][3]. У червні 2008 року завершено будівництво п'ятого підводного човна.[4][5] Ним став «Нью-Гемпшир». Прийняття на озброєння відбулося 28 серпня 2008 року.[6] 28-29 серпня 2008 року в Мексиканській затоці були проведені випробування в ході яких з вертикальних пускових установок були запущені дві ракети «Томагавк» модифікації Block III і Block IV, також з торпедного апарату була запущена ракета модифікації Block III[7]. В ході випробувань в реальному масштабі часу відпрацьовувалося перепрограмування цілей[7].

У 2010 році повідомлялося, що звукопоглинальне покриття на підводних човнах виявилося нестійким до води, бо відбувалося відшаровування від корпусу підводних човнів матеріалу, що знижує звукопоглинання. До того ще й при неповному відшаровуванні листи покриття самі ставали джерелом шуму[8].

31 липня 2010 ріка в Гротоне була спущена на воду «Міссурі»[9]. 7 серпня 2010 року в місті Ньюпорт відбувся спуск на воду восьмого підводного човна цього типу SSN781 California . Включення до складу флоту відбулося у жовтні 2010 року[10].

Конструкція[ред. | ред. код]

Схема АПЧ типу «Вірджинія»
Човен «Вірджинія» в морі

Рівень шумів АПЧ класу «Вірджинія» знаходиться на рівні АПЧ «Сивулф», і нижчий як в російських АПЧ 3-го покоління проекту 971 «Щука-Б». Для досягнення цього рівня в конструкції «Вірджинія» використовуються нові покриття, що «глушать», система ізольованих палуб і нова конструкція енергетичної установки[11].

Для зменшення рівня шуму грібний гвинт встановлений в кільцевому обтічнику (фенестроні), завглибшки приблизно відповідному діаметру гвинта. За іншими джерелами на човнах цього типу встановлені не гребні гвинти, а водометні рушії.[12]

Вперше у світовій практиці на човні відсутній традиційний перископ. Замість нього використовується багатофункціональна телескопічна щогла, котра не проникає (не опускається) в міцний корпус (а складається в декілька труб різного діаметра, котрі не перевищують довжиною висоту рубки човна.) на якій встановлена телекамера, передаюча по волоконно-оптичному кабелю зображення на екран до центрального поста, антени радіоелектронної розвідки і зв'язку, датчик інфрачервоного (нічного) спостереження[13]. Інфрачервоний лазер використовується як далекомір. Для виявлення мін використовується незаселені автоматичні апарати з часом автономної роботи до 18 годин і роздільною здатністю сонара 10 див. За рубкою знаходиться шлюзова камера, через яку можуть вийти на поверхню 9 бойових плавців.

Корпус[ред. | ред. код]

Пуск торпеди з човна «Вірджинія»

Корпус має 115 метрів в довжину і 10,4 метри в ширину. Водозаміщення близько 8000 тон. Весь корпус ззовні покритий гумовим покриттям для мінімізації ймовірності виявлення гідрорадарами супротивника. Кормові рулі висувні і розташовані у внутрішньому просторі легкого корпуса, хоча самі рулі і їх механізми кріпляться ззовні до міцного корпусу. Легкий корпус виготовлений з спеціального склопластику, за прикладом сучасних ПЧ ФРН

Енергетичне обладнання[ред. | ред. код]

Ядерний реактор S9G, де S — значить для підводних човнів (Submarine), 9 — є дев'ятого покоління чи моделі, G — літерне позначення виробника General Electric. Потужність реактора 30 мегават або 40 000 к.с. Дві турбіни з окремими валами. І водометний рушій, аналогічний встановленому на підводних човна типу «Трафальгар» Великої Британії. Зміна швидкостей відбувається аналогічно як і на автомобілях, перемиканням з'єднань на редукторах. Максимальна швидкість човнів є ймовірно засекреченою, хоча Флот США подає понад 25 вузлів[14]. Але є думки фахівців, котрі подають швидкість не менше 30 вузлів.

Радіоелектронне і гідроакустичне обладнання[ред. | ред. код]

Верхня частина перископа BVS-1
Радари, перископи і комунікативні антени на рубці човна «Нью-Гемпшир»

В носовій частині легкого корпусу човна розміщений активний гідроакустичний комплекс (ГАК), котрий здатен відстежувати інші судна, зокрема за шумами від кавітації спричиненої їх гребними гвинтами. Човни також можуть буксирувати один з двох наявних на човні пасивний ГАК на канаті довжиною 1000 м. На огородженні рубки розміщені решітки активного радара для виявлення надводних об'єктів. Усі дані з радарів і ГАК обробляються електронною системою управління BQQ-10(V4).

Для надводної навігації є на щоглі рубки радар типу BPS-16, котрий входить в єдину систему навігації ВМФ США. Мікрохвильовий передавач працює в діапазоні 8-10 Ghz і забезпечує супутниковий зв'язок. Замість традиційного оптичного перископа вперше встановлено два перископи BVS-1 оснащені сенсорами і відеокамерами.

Озброєння[ред. | ред. код]

Пункт управління торпедним озброєнням на човні «Вірджинія»

Човни цього типу є придатними до виконання наступних завдань:

  • Непомітного підходу до берегів ворога і нанесення ракетних ударів по континентальних цілях на глибину у сотні кілометрів (в тому числі і ядерних).
  • Ведення боротьби з підводними човнами супротивника.
  • Нанесення торпедних і ракетних ударів по надводних цілях.
  • Радіолокаційної й інформаційної підтримки підводних, надводних і наземних бойових груп.
  • Радіо-електронної розвідки, відеонагляду комунікацій і руху кораблів.
  • Виставлення мін (очевидно через торпедні апарати).
  • Спецоперацій: розвідувальні, рятувальні, наведення на цілі, висадки розвідувальних і диверсійних груп тощо.

Човни цього проекту відрізняються від своїх «старших» і дорожчих «братів» з проекту «Сівульф-2» найперше меншим боєкомплектом (зокрема торпед, відповідно й мін), меншою глибиною занурення і малою здатністю вести бойові дії під льодами Північного Льодовитого океану.

Човни мають чотири торпедних апарати (ТА) калібру 533-ти мм для стрільби стандартними торпедами 48-Mark і торпедоракетами BGM-109 Tomahawk або протикорабельних AGM-84 Harpoon. Окрім того через торпедні апарати можуть виставлятися міни різних модифікацій. Є ще місце для зберігання 24 запасних торпед, торпедоракет або мін. Також є на тих човнах 12 вертикальних труб для запуску крилатих ракет сімейства Томагавк для нанесення ударів на значні відстані. Перезарядження котрих може відбуватися тільки біля плавбази чи в порту. Є 14 установок (TorpedoAngriffs) для імітації фальшивих цілей при відбитті торпедних атак.

Експлуатація[ред. | ред. код]

Ремонти і модернізації[ред. | ред. код]

Враховуючи те що вже перший човен проекту експлуатується тільки 8 років капітальних ремонтів ще не було, принаймні повідомлень про це немає. Перезавантаження палива в реакторі відбувається раз на 8-14 років. Відомо тільки про ремонти пов'язані із зовнішнім гумовим покриттям зовнішньої поверхні корпусу, листи котрого почали відклеюватися. Так на перших човнах було загублено від 5 до 7 % цієї поверхні. І з цього приводу відбувалися ремонти човнів в сухому доку.

Інциденти[ред. | ред. код]

Бойове використання[ред. | ред. код]

Ймовірним є використання ракетного озброєння човнів в деяких локальних конфліктах, типу війни в Лівії і в розвідувальних операціях США

Сучасний статус і перспективи[ред. | ред. код]

Оцінка проекту[ред. | ред. код]

Аналогами човнів типу «Вірджинія» є близькі за основними бойовими показниками і швидкості ходу АПЧ проектів 885 «Ясень» (тип «Сєвєродвінськ») РФ[15], Барракуда Франції і «Астют» Великої Британії.

Порівняльна таблиця сучасних багатоцільових ПЧА
США США Сивульф Росія Росія Ясень США США Вірджинія Франція Франція Барракуда Велика Британія Велика Британія Астьют
ТА (торпед) / ПУ (ракет) 8 (до 50) / —(до 50) 10 () / 8 (32) 4 () / 12 (12) 4 () / — 6 () / —
Побудовано 3 1 (10 план) 9 (31 план) 0 (6 план) 2 (7 план)
Вигляд SSN21.svg Graney class SSN.svg SSN774.svg Barracuda-Suffren.svg Astute class SSN.svg
Роки побудови 19892004 1993—н.ч. 1999—н.ч. 2007—н.ч. 2001—н.ч.
Служба 1997—н.ч. 2004—н.ч.
Водозам. надводне 7460 т 8600 т 7800 т 4755 т 6500 т
Водозам. підводне 9130 т 13800 т 5300 т 7800 т


Представники[ред. | ред. код]

Човни будуються в п'яти серіях. Перша серія складалася з 4 човнів. Друга серія (6 човнів) вирізнялася зменшенням кількості заводських секцій з десяти до чотирьох, що дозволило зекономити 300 млн.$ на кожному човні. У третій серії (8 човнів) були змінені обтічні форми носа й задіяні технології з підводних човнів класу «Огайо SSGN». Четверта серія (10 човнів) і п'ята серія (3 човни) ще не будуються, тільки укладений договір-замовлення.

Назва Місце будівництва Закладений Спущений на воду Прийнятий флотом Порт приписки
Серія I
1 «Вірджинія» GDEB 2 вересня 1999 16 серпня 2003 23 жовтня 2004 Гротон
2. «Техас» NNSB 12 липня 2002 9 квітня 2005 9 вересня 2006 Перл-Гарбор
3. «Гаваї» GDEB 27 серпня 2004 17 червня 2006 5 травня 2007 Перл-Гарбор
4. «Північна Кароліна» NNSB 22 травня 2004 5 травня 2007 3 травня 2008 Перл-Гарбор
Серія II
5. «Нью-Гемпшир» GDEB 30 квітня 2007 21 лютого 2008 25 жовтня 2008 Гротон
6. «Нью-Мексико» NNSB 12 квітня 2008 18 січня 2009 27 березня 2010 Гротон
7. «Міссурі» GDEB 27 вересня 2008 20 листопада 2009 31 липня 2010 Гротон
8. «Каліфорнія» NNSB 1 травня 2009 14 листопада 2010 29 жовтня 2011 Гротон
9. «Міссіссіппі» GDEB 9 червня 2010 3 грудня 2011 1 червня 2012 Перл-Гарбор
10. «Міннесота» NNSB 20 травня 2011 10 листопада 2012 7 вересня 2013 Гротон
Серія III
11. «Північна Дакота» GDEB 11 травня 2012 15 вересня 2013 29 серпня 2014 Гротон
12. «Джон Ворнер» NNSB 16 березня 2013 10 вересня 2014 1 серпня 2015 Норфолк
13. «Іллінойс» GDEB 2 червня 2014 8 серпня 2015 29 жовтня 2016 Гротон
14. «Вашингтон» NNSB 22 листопада 2014 25 березня 2016 7 жовтня 2017 Норфолк
15. «Колорадо» GDEB 7 березня 2015 29 грудня 2016 17 березня 2018 Гротон
16. «Індіана» NNSB 16 травня 2015 9 червня 2017 29 вересня 2018 Норфолк
17. «Південна Дакота» GDEB 4 квітня 2016 14 жовтня 2017 2 лютого 2019 Гротон
18. «Делавер» NNSB 30 квітня 2016 17 грудня 2018 4 квітня 2020 Норфолк
Серія IV
19. «Вермонт» GDEB лютий 2017 20 жовтня 2018 18 квітня 2020 Гротон
20. «Орегон» GDEB 8 липня 2017 5 жовтня 2019 Гротон
21. «Монтана» NNSB 16 травня 2018 Норфолк
22. «Хайман Ріковер» GDEB 11 травня 2018 Гротон
23. «Нью-Джерсі» NNSB 25 березня 2019 Норфолк
24. «Айова» GDEB 20 серпня 2019 Гротон
25. «Массачусетс»
26. «Айдахо»
27. «Арканзас»
28. «Юта»
Серія V
29. «Оклахома»
30. «Аризона»
31. SSN-804
32. SSN-805
33. SSN-806
34. SSN-807
35. SSN-808
36. SSN-809
37. SSN-810
38. SSN-811

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б Березин, Алексей (05.05.2007). ВМС США получили новую подлодку класса «Вирджиния». РИА Новости. Архів оригіналу за 29.02.2012. Процитовано 29 сентября 2007. 
  2. В США введена в строй новейшая боевая подлодка, strana.ru, 3 мая 2008. Архів оригіналу за 9 травень 2008. Процитовано 7 грудень 2012. 
  3. ВМС США приняли на вооружение четвертую подлодку класса Virginia, lenta.ru, 25.02.2008
  4. В США построена новейшая ударная подводная лодка, 22 июня 2008. Архів оригіналу за 19 січень 2012. Процитовано 7 грудень 2012. 
  5. В США построена новейшая боевая подлодка с атомной силовой установкой, 22 июня 2008
  6. ВМС США досрочно получили атомную подлодку «Нью-Гэмпшир», lenta.ru, 29.08.2008
  7. а б Подлодка «Вирджиния» ВМС США запустила первые «Томагавки», lenta.ru, 05.09.2008
  8. АПЛ Virginia расклеились. warcyb.org.ru. 25.09.2010. Процитовано 2011-08-12. 
  9. В США спустили на воду новую ударную подлодку. 01.08.2010. Архів оригіналу за 29.02.2012. Процитовано 2010-08-01. 
  10. ВМС США получили ударную подводную лодку California
  11. «Атомные подводные лодки типа „Вирджиния“», vorkuta.ru. Архів оригіналу за 27 жовтень 2007. Процитовано 7 грудень 2012. 
  12. Hool, Jack; Nutter, Keith (2003). Damned Un-English Machines, a history of Barrow-built submarines. Tempus. с. 180. ISBN 0-7524-2781-4. 
  13. «„Морские волки“ и надводные „хорьки“», nvo.ng.ru, 21.01.2000
  14. Offizielles Fact-Sheet auf navy.mil (engl.)
  15. «Россия и США продолжают атомную подводную гонку», lenta.ru, 23.05.2006

Посилання[ред. | ред. код]