Пічі Алонсо

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ф
Пічі Алонсо
Особисті дані
Повне ім'я Анхель Алонсо Еррера
Народження 17 грудня 1954(1954-12-17)[1][2] (67 років)
  Бенікарло
Громадянство Flag of Spain.svg Іспанія
Позиція нападник
Юнацькі клуби
Іспанія «Бенікарло»
Іспанія «Кастельйон»
Професіональні клуби*
Роки Клуб І (г)
1975–1977 Іспанія «Кастельйон» 57 (20)
1977–1982 Іспанія «Реал Сарагоса» 160 (92)
1982–1986 Іспанія «Барселона» 54 (13)
1986–1989 Іспанія «Еспаньйол» 79 (25)
Національна збірна
Роки Збірна І (г)
1978–1980 Іспанія Іспанія 3 (0)
Тренерська діяльність**
Роки Команда Посада
1992–1993 Іспанія «Фігерас»
1995–2005 Каталонія Каталонія
2006 Україна «Металург» (Донецьк)
Звання, нагороди
Нагороди

* Ігри та голи за професіональні клуби
враховуються лише в національному чемпіонаті.

** Тільки на посаді головного тренера.

Анхель Алонсо Еррера (ісп. Àngel Alonso Herrera нар. 17 грудня 1954, Бенікарло), більш відомий як Пічі Алонсо (ісп. Pichi Alonso) — іспанський футболіст, що грав на позиції нападника. По завершенні ігрової кар'єри — футбольний тренер та телеведучий.

Виступав на батьківщині за клуби «Кастельйон», «Реал Сарагоса», «Барселона» та «Еспаньйол», а також національну збірну Іспанії. У складі «Барселони» ставав чемпіоном Іспанії, володарем Кубка Іспанії, Кубка іспанської ліги та Суперкубка Іспанії.

Клубна кар'єра[ред. | ред. код]

Народився 17 грудня 1954 року в місті Бенікарло. Вихованець юнацьких команд футбольних клубів «Бенікарло» та «Кастельйон».

У дорослому футболі дебютував 1975 року виступами за «Кастельйон», в якому провів два сезони у Сегунді, взявши участь у 57 матчах чемпіонату.

Влітку 1977 року перейшов в «Сарагосу», з якою в першому ж сезоні виграв Сегунду та вийшов до вищого іспанського дивізіону. Всього відіграв за клуб з Сарагоси наступні п'ять сезонів своєї ігрової кар'єри. Більшість часу, проведеного у складі сарагоського «Реала», був основним гравцем атакувальної ланки команди і одним з головних бомбардирів команди, забивши 92 м'ячі в 160 матчах чемпіонату.

Висока результативність Пічі стала причиною зацікавленості грандів іспанського футболу і влітку 1982 року він перебрався в «Барселону». Пічі Алонсо став в «Барсі» лідером атак, але після покупки Стіва Арчибальда перемістився на лавку запасних[3]. Тим не менш, в Кубку чемпіонів 1985/86 Пічі став одним з героїв католонців. Після виїзної поразки 0:3 з «Гетеборгом» у півфіналі, Пічі у матчі-відповіді зробив хет-трик, завдяки якому «Барселона» перевела матч в серію пенальті, яку і виграла 5:4. Проте у фіналі Алонсо став одним з гравців, що не реалізував післяматчевий пенальті у ворота «Стяуа», через що каталонці так і не змогли здобути трофей[4].

У тому ж 1986 році Пічі перейшов в «Еспаньйол», в якому і завершив кар'єру футболіста в 1989 році.

Всього у вищій лізі чемпіонату Іспанії провів 265 матчів і забив 107 м'ячів[5].

Виступи за збірну[ред. | ред. код]

1978 року дебютував в офіційних матчах у складі національної збірної Іспанії. Протягом кар'єри у національній команді, яка тривала усього 3 роки, провів у формі головної команди країни лише 3 матчі (по одному виході на заміну кожного року).

Кар'єра тренера[ред. | ред. код]

Розпочав тренерську кар'єру невдовзі по завершенні кар'єри гравця, 1992 року, очоливши тренерський штаб клубу «Фігерас», після чого допомагав Віктору Муньйосу в «Мальорці»[6].

З 1995 по 2005 рік очолював невизнану ФІФА та УЄФА збірну Каталонії, яка проводила лише по кілька матчів за рік.

В травні 2006 року став тренером донецького «Металурга»[7], ставши першим іспанським тренером в українському чемпіонаті[8]. Відразу по приходу Пічі розпочав кадрові зміни, зокрема запросивши до клубу колишнього гравця «Барселони» та «Манчестер Юнайтеда» Йорді Кройфа[9]. За підсумками першої половини сезону «Металург» здобув лише п'ять перемог у 16 матчах і займав восьме місце в чемпіонаті[10]. Після цього у грудні того ж року Алонсо був звільнений з посади головного тренера[11].

Також працював в телекоментатором на каналі TV3 протягом 20 років з 20 вересня 1992 по 2 вересня 2012 року[12][13].

Титули і досягнення[ред. | ред. код]

«Барселона»: 1984-85
«Барселона»: 1982-83
«Барселона»: 1983
«Барселона»: 1983, 1986

Примітки[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]