Боротьба УПА проти німецьких окупантів

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Боротьба УПА проти німецьких окупантів
Друга світова війна
Бої УПА
Дата: жовтень 1942 — серпень 1944
Місце: Західна Україна (Галичина, Волинь, Полісся), Закарпаття, Північна Буковина, Поділля
Результат: відхід німців з України, подальша боротьба з СРСР
Сторони
Flag of Ukraine.svg Українська Повстанська Армія Flag of the NSDAP (1920–1945).svg Німеччина
Командувачі
Flag of Ukraine.svg Дмитро Клячківський
Flag of Ukraine.svg Роман Шухевич
Flag of Ukraine.svg Василь Івахів
Flag of Ukraine.svg Григорій Перегіняк
Flag of Ukraine.svg Микола Лебідь
Flag of Ukraine.svg Василь Кук
Flag of Ukraine.svg Іван Литвинчук
Flag of Ukraine.svg Іван Климів
Flag of Ukraine.svg Сергій Качинський
Flag of the NSDAP (1920–1945).svg Еріх фон дем Бах
Втрати
2252 вбито [1] 12 427 вбито[2]
Листівка «За що борються українські повстанці?»

Ні за Сталіна,
Ні за Суворова,
Ні за Гітлера,
На розум хворого,
За Україну,
За безмежную,
Ні від Йоськи, ні від Фріца
Незалежную!

Звернення із закликом покинути лави німецької армії і вступити в УПА

Боротьба УПА проти німецьких окупантів тривала від жовтня 1942 року, коли німецькі війська та військова адміністрація вперше зіткнулися з організованими українськими військовими підрозділами, які діяли насамперед на Волині, і до кінця перебування німців на землях України. УПА завдала низку ударів німецьким окупантам відразу ж після утворення. Нижче подаються окремі бої і фрагменти цієї боротьби, а також німецькі й радянські звіти.

Зміст

Підрив лінії зв'язку Вінниця—Берлін (осінь 1942)

Було здійснено тричі силами боївки УПА, що дислокувалася на хуторі Кобилище (нині село Оржів, Рівненського району).[3]

Телефонний кабель, що зв'язував ставку Гітлера у Вінниці з Берліном, бійці УПА підривали біля автошляху Рівне — Луцьк, неподалік селища Клевань — (Рівненського району). Вперше підрив здійснили навпроти хуторів Сморжевських, а другий та третій раз — біля хутора Адамків.

Усі підриви проводились з інтервалом у кілька тижнів. Німецькі військові зв'язківці днями сиділи у ямах від вибухів відновлюючи важливий для 3-го Рейху зв'язок.

У цих акціях участь брали уродженці села Оржів Гомон Лонгін, що власноруч виготовляв вибухівку, та Колосюк Антон.[3]

Бій біля с. Городець (20 січня 1943)

Відбувся 20 січня 1943 р. між бійцями УПА загону «Коробки-Довбенка» з німецьким військовим загоном, до складу якого окрім німців входили власовці.[3]

На той час німецьке військове командування використовувало власовців для несення служби на теренах рівненського Полісся. Цей бій входить до числа перших боїв УПА з військовими частинами німецької армії на Волині. В результаті бою німецький загін знищено, а біля 30 власовців втекли. В бою знищено гебітскомісара Сарненського району.[4]

Бій біля м. Володимирця (7 лютого 1943)

Відбувся 7 лютого 1943 року між загоном Коробки (УПА Північ) та німецьким гарнізоном містечка Володимирець Рівненської області.[3] Того дня перша сотня УПА (загін Коробки) здійснила успішний напад на німецький гарнізон, що дислокувався у Володимирці. Окрім 30 німців, до складу гарнізону входило до 70 узбеків та 200 осіб поліції. Бій тривав цілу ніч й завершився розгромом німецького гарнізону. Було розбито станицю німецької жандармерії й здобуто значну кількість зброї та амуніції.[3][5][6]

За даними УПА, загинули 7 супротивників, в тому числі німецький командир жандармерії[7]. УПА втратила одного убитого та двох поранених. За словами одного з учасників бою, Федора Кіндрата втрати німців досягли 63 вбитими та 19 потрапило у полон, включно з комендантом жандармерії.[3][8]

Бій біля с. Висоцьк (22 лютого 1943)

Повстанці з Острозького відділу в Суразьких лісах. Грудень 1943 р.

Бій УПА біля села Висоцьк з переважаючими за чисельністю частинами німецької армії відбувся 22 лютого 1943 року.[3]

Після постою неподалік від с. Висоцьк Дубровицького району Рівненської області загін УПА під проводом Коробки здійснив напад на німецький гарнізон у селі. На початку бою підрозділ німців нараховував близько 200 вояків. Бійці УПА вогнем почали тіснити ворога. Згодом на допомогу німцям прибув підрозділ з близько 350 вояків. Відділ УПА змушений був відступити у ліс, завдаючи значних втрат німецьким підрозділам.[9][10]

В результаті бою німецькі підрозділи загубили близько 20 вояків убитими. Серед упівців загинуло двоє. Одним з загиблих був командир загону Григорій Перегійняк (Довбенко-Коробка).[3][10]

Звільнення в'язнів з німецької тюрми у м. Дубно (лютий 1943)

Було здійснено боївкою УПА під проводом «Орлика» (Цивак Олексій Прокопович) у лютому 1943 р.[3]. Боївка «Орлика», що входила до відділу УПА «Білого» (командир відділу походив з Київщини) у лютому 1943 р. вчинила відчайдушний напад на німецьку тюрму у місті Дубно. В результаті акції було звільнено від німецького полону близько 200 в'язнів й двох німецьких вояків було убито.[3][11]

Підрив німецького потягу біля с. Каменуха (лютий 1943)

Сьогодні це село носить назву Кам'яна Гора Костопільського району. Акцію було здійснено у лютому 1943 р.[3] підрозділами УПА у складі сотні «Лиса» (сотенний Юрченко Григорій Васильович) та сотні «Вихора» (сотенний Керентопф Роман Карлович), які поблизу села Каменуха підірвали німецький потяг, що саме перевозив зброю. Які наслідки мала ця акція невідомо. Після акції бійці УПА відійшли у ліс.[3]

Акція проти німецьких карателів біля с. Майків (7 березня 1943)

Здійснена загоном УПА 7 березня 1943 р. на Рівенщині.[3] Загін німецьких військових провів каральну операцію проти населення у с. Майків Гощанського району. Про це згодом було повідомлено загін УПА, що дислокувався у лісі й відразу кинувся навперейми. Бійці УПА наздогнали німців вже за селом й зав'язали бій, який тривав біля чотирьох годин, і в ході якого було знищено близько 50 німецьких карателів. Про жертви упівців даних не збереглося.[3]

За іншими даними ці події відбулися 7 липня 1943 р. , коли німецькі вояки разом зі власовцями та поляками спалили село Майків. При поверненні після цієї «спецоперації» на німецьку вантажівку напала місцева боївка УПА під командуванням «Перця» (Пристопчук Федір Васильович). В ході нападу було знищено 14 німецьких військових, декількох поранено і двох взято у полон. Решті німецьких вояків вдалося втекти у напрямку на село Русивель. З боку УПА у цьому бою загинуло двоє бійців і декілька було поранено.[3]

Звільнення в'язнів концтабору Осада Креховецька (24 березня 1943)

Було здійснено 24 березня 1943 року об'єднаною групою УПА у складі сотень «Недолі», «Жука», «Очмани» та «Клена».[3]. 24 березня 1943 року чотири сотні УПА: сотня «Недолі» (сотенний Трохимчук Степан Клементійович), «Жука» (сотенний Бричко Йосип), «Очмани» (сотенний Шевчук Дмитро Несторович) та «Клена» (сотенний Новак Григорій Онисимович, він же «Гаєнко»), всього чисельністю близько 200 бійців УПА, здійснили відчайдушний напад на німецький концтабір Осада Креховецька. Концтабір знаходився у селі Нова Українка (сучасна назва) Рівненського району й охоронявся німцями та поляками.[3]

В результаті запеклого бою охорона концтабору понесла великі втрати. Було знищено близько 50 солдатів 3-го Рейху разом з комендантом концтабору. Серед упівців загинуло двоє: Верещук Михайло Васильович та Токарець Феодосій, обидва уродженці села Воронів Гощанського району. В наслідок цієї акції УПА було звільнено 176 в'язнів концтабору Осада Креховецька, частина з яких пішла у лави УПА. Бійці УПА здобули також в результаті бою близько 180 одиниць вогнепальної зброї.[3]

Бій з німецькою армією під Костополем (28 березня 1943)

.

Бій підрозділів УПА з німецькою армією відбувся 28 березня 1943 р. й закінчився перемогою УПА. З німецького боку в бою брали участь близько 1500 солдат та офіцерів, включаючи піхоту, батарею гармат та батарею мінометів, в той час як з боку УПА були відділ «Шавули» (Рудик Адам Микитович) та сотня «Скирди» (Довгалець Андрій Маркович).[3]

Три рази німецька піхота йшла у наступ при підтримці артилерії, але всі ці наступи зазнали невдачі внаслідок відчайдушного опору бійців УПА.[3][6] Цей бій показує, що в тилу німецької армії завдяки успішним діям УПА від німецької окупації були звільнені цілі райони. Намагання німецького командування військовою силою відновити свій порядок на цій території натикався на рішучий збройний спротив УПА. Навіть застосовуючи артилерію та міномети підрозділи німецької армії не могли опанувати ситуацію на територіях контрольованих УПА у 1942—1944 рр.

Бій біля с. Постійне (4 квітня 1943)

Відбувся 4 квітня 1943 р. між сотнею УПА «Чайки» (Войцешко Дмитро Олексійович) та загоном німців і поляків, що пограбували та спалили цей населений пункт.[3] Загін з трьохсот добре озброєних німців та поляків увірвався 4 квітня 1943 р. на територію села Постійне Костопільського району з метою пограбувати місцеве населення. В результаті господарства села були пограбовані й багато хат було спалено.[3]

У цьому районі діяв невеликий відділ УПА під командуванням «Чайки» (Войцешко Дмитро Олексійович) який довідавшись про звірства німців, перестрів команду грабіжників в урочищі «Пожарки» й дав там їм бій. В результаті бою німецький загін втратив близько 30 бійців загиблими й багато пораненими, що попали в полон до УПА. Решта німецьких вояків відступило, залишаючи поранених та вбитих разом зі зброєю та награбованим майном. З боку упівців троє бійців отримали поранення, серед яких сотенний «Чайка» та Ващук Антон Олександрович (уродженець села Берестовець Костопільського району).[6][12]

У результаті цього бою загін УПА здобув два важкі кулемети та іншу зброю, радіостанцію, два вози амуніції та польову аптеку.[3][6]

Цей бій показує, що захистом мирного українського населення від німецького та польського свавілля в роки німецької окупації були загони УПА. Часто люди самі організовували загони самозахисту, які згодом вливалися в загони УПА. Відповідно УПА користувалося значною народною підтримкою в період Другої світової війни й після в після неї, у період боротьби з радянською владою.

Бій з німецьким каральним загоном поблизу с. Велика Любаша (14 травня 1943)

Відбувся 14 травня 1943 р. З боку УПА задіяні сотні «Цигана» (сотник Цинко Павло Максимович) та «Бурі» (сотник Регеза Олександр Петрович).[3] 14 травня 1943 р. німецький каральний загін оточив село Велика Любаша з метою його знищення. Німецькі карателі почали палити хати й розстрілювати населення села.[3] Проте, несподівано для німців на них напали дві сотні УПА, сотня «Цигана» під проводом сотника Цинко Павла Максимовича та сотня «Бурі» під проводом сотника Регези Олександра Петровича, що дислокувалися на той час в навколишніх лісах. Зав'язався запеклий бій в якому упівці спалили близько 11 німецьких авто та знищили 35 карателів. У цьому бою особливо відзначились Трохимчук Іван Андрійович та Мельник Анастасій Садкович, що внесли найбільший вклад у знищення живої сили противника.[6]

В результаті бою відділи УПА заволоділи великою кількістю зброї, але найголовніше, вони врятували населення села Велика Любаша від повного знищення німецьким каральним загоном.[3]

Захоплення німецької військової колони на автошляху Рівне-Київ (червень 1943)

У червні 1943 силами підрозділу УПА під командуванням «Верещаки» (Воробець Федір) поблизу села Чорні Лози Монастириського району Тернопільської області на автошляху Рівне — Київ було влаштовано засідку на німецьку військову колону. По дорозі з м. Рівного німецька колона у складі 10 грузових авто, що везли боєприпаси та продукти на східний фронт, та легкового авто з німецьким офіцером була обстріляна бійцями УПА. Незважаючи на наявність доброї охорони німецької військової колони вміло організована бійцями УПА засідка дала їм можливість з боєм заволодіти колоною, включаючи вцілілі авто, боєприпаси та продовольство (з підбитих машин продовольство та боєприпаси перегружали на неушкоджені авто).

Подібну засідку даний підрозділ провів ще два рази на цьому ж автошляху з інтервалом в два тижні.

Докладніше: Бій на горі Лопата

Німецькі документи про антинацистську діяльніть ОУН-УПА

У німецьких архівах (Федеральний військовий архів у Фрайбурзі, федеральний архів в Кобленці) є документи, що засвідчують боротьбу ОУН і УПА проти СД, Гестапо і Вермахту. Вони публікувалися зокрема в збірниках Володимира Косика і декількох томах «УПА в світлі німецьких документів».

Звіт начальника Поліції безпеки і СД Nr 11, 10.07.1942

«У Володимирці керівник філії біржі праці спробував підпалити шафу, щоб знищити матеріали які знаходяться в ньому про український рух опору. Пожежу вдалося вчасно загасити… В районі Здолбунова останнім часом банда бандерівців з п'яти чоловік скоює вбивства поляків. Можливо, та сама група відповідальна за акт саботажу на залізниці Лемберг — Київ. У зв'язку з цим на даний момент заарештовано 29 осіб»[13].

Звіт начальника Поліції безпеки і СД Nr 12, 17.07.1942

«З захоплених документів випливає, що члени бандерівського проводу планували замах на німецького коменданта Чернівців Еріха Райценштайна»[14].

Звіт начальника Поліції безпеки і СД Nr 31, 27.11.1942

«21.11.1942 раннім вечором під час акції проти провідних функціонерів групи Бандери одним з них був убитий пострілом в голову СС-штурмшарфюрер Шарфф. Інший криміналіст був поранений в стегно і плече»[15].

Звіт начальника Поліції безпеки і СД Nr 46, 19.03.1943

«В районі Сарни/Костопіль діє бандерівська банда під керівництвом українця Боровця, який відповідає за партизанську діяльність в ОУН-Б. Банда чисельністю приблизно в 1000 чоловік не чіпає місцеве населення, а спрямовує свої дії проти німецьких установ і об'єктів. […] Останнім часом в районі Кременця бандитські групи, що належать до однієї з гілок ОУН-Б, здійснюють збройні напади на господарські об'єкти»[16].

Звіт Еріха Коха про сільскогосподарчі втрати, 04.04.1943

«…Особливо небезпечні виступи національно-українських банд в районах Кременець-Дубно-Костопіль-Рівне. В ніч з 20 на 21 березня національно-українські банди захопили в Кременецькій області всі районні сільськогосподарські пункти і повністю знищили один службовий пункт. При цьому загинуло 12 німців-господарників, лісників, солдат і поліцейських. Хоча сили поліції і вермахту були негайно надані в розпорядження, до цього дня відвойовано тільки 2 райони…»[17].

Звіт начальника Поліції безпеки і СД Nr 49, 09.04.1943

«У ніч на 27.03.1943 в районі Ковеля шуцмани-перебіжчики звільнили в'язнів, які знаходилися в трудовому виховному таборі»[18].

Генеральний комісар Волині та Поділля V—I Луцьк, 30.04.1943

«Майже всі державні господарства перебувають у руках банд. Залізниці підривають, по шляхах можна їздити лише с конвоєм. Наші сили не можуть взяти верх над бандами. Тому і населення більше з нами не співпрацює»[19].

Звіт начальника Поліції безпеки і СД Nr 53, 07.05.1943

«Дії радянських банд на Волині пішли на спад, за напади на господарські об'єкти, лісопилки і польські населені пункти відповідальні національно-українські банди. На з'єднання вермахту під час розвідувальної операції було скоєно напад більшої за силами національно-української банди. Два німецьких юнаки потрапили в полон, один з них був поранений. Пораненому була надана медична допомога. Ватажок банди відправив полонених під конвоєм в розташування німецьких військ»[20].

Звіт Еріха Коха в адресу Альфреду Розенбергу, 25.06.1943

«Об'єктами для нападу банд є важливі для освоєння території і постачання фронту ж/д і автодороги, мости, господарські об'єкти, молочні ферми, зерносховища і підприємства. Зрозуміло, здійснюються напади і на німців, що знаходяться на контрольованій бандами території. Втрати в районі Луцька тільки за один тиждень між 9 і 15 червня склали 25 солдат, 3 представників адміністрації, 1 представник О. Т. Останнім часом національно-українські банди лише роззброюють солдатів вермахту і відпускають їх з поясненням, що воюють тільки проти коричневих грабіжників і поліції»[21].

Телеграмма обергрупенфюрера СС Ганса Прюцмана на адресу Головнокомандувача території групи армій «Південь», 25.08.1943

Телеграма вищого керівника СС і поліції в рейхскомісаріаті «Україна» обер-групенфюрера СС Ганса Прюцманна з приводу придушення «українського національного повстання» на Волині.

«У зв'язку з тим, що райхсфюрер СС віддав сильні загони доручених мені військових частин у розпорядження фронту, я вимушений обмежитися залишками цих частин для придушення українського національного повстання на Волині. Оскільки на півночі України виникають через це великі неконтрольовані райони, то в найближчому майбутньому треба розраховувати на посилений тиск банд у південному напрямку»[22].

Звіт командуючего 13-го армійського корпусу вермахту Артура Хауффе, 29.01.1944

«Вже досить давно стало ясно, що дії УПА проти німців пішли на спад, і що німецькі солдати, що потрапляють в полон до УПА — найчастіше після роззброєння і обміну форми на цивільний одяг — повертаються до своїх частин. В останні дні нац-укр. банди неодноразово намагалися вступити в контакт з німецькими військами»[23].

Звіт командуючего 4 танкової армії Вермахту, 31.05.1944

«Не зменшується кількість нападів на німецьких солдатів. Службовці вермахту відпускаються УПА на волю, але при цьому у них відбирається зброя і форма»[24].

Уривок зі спогадів генерал-фельдмаршала Еріха фон Манштейна про партизанську війну на Західній Україні, 1944

«Взагалі існувало три види партизанських загонів: радянські партизани, які боролися з нами і тероризували місцеве населення; українські, які боролися з радянськими партизанами, але, як правило, відпускали на свободу потраплених їм в руки німців, відібравши у них зброю; нарешті, польські партизанські банди, які боролися з німцями і українцями»[25].

Звіти радянських партизан про антинімецьку діяльність УПА

У дослідженні українського історика Сергійчука В. І. відображені свідоцтва радянських партизан про зіткнення частин УПА з німецькими збройними формуваннями.

Див. також

Примітки

  1. Олександр Денищук «Боротьба УПА проти німецьких окупантів», Т.1 «Волинь», 2008
  2. Олександр Денищук «Боротьба УПА проти німецьких окупантів», Т.1 «Волинь», 2008
  3. а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф х ц ш щ ю я аа аб Олександр Денищук «Боротьба УПА проти німецьких окупантів», Т.1 «Волинь», 2008
  4. Степан Бакупець. Усе почалося на Покрову // Волинь, 2005.
  5. Тиктор Іван. «Історія українського війська», Вінніпег, 1953
  6. а б в г д Мірчук Петро. «Українська Повстанська Армія 1942 — 1952 рр.» — Мюнхен, 1953
  7. У Володимирці відзначили перший бій УПА
  8. Кіндрат Ф. «Ми стали волі на сторожі», 2002.
  9. «Літопис УПА», Львів-Торонто, 1997
  10. а б Мірчук Петро, «Українська Повстанська Армія 1942—1952 рр.», Мюнхен 1953
  11. Косик В. «Україна і Німеччина у Другій світовій війні», Париж — Нью-Йорк — Львів, 1993
  12. Гурій Бухало «Чи воювала Українська Повстанська Армія з німецькими фашистами?», Волинь, 2005 р. 9 вересня
  13. (Der Chef der Sicherheitspolizei und des SD) Meldungen aus den besetzten Ostgebieten Nr 11, 10.07.1942 — УПА в свiтлi нiмецьких документiв" (кн.1, Торонто 1983, кн.3, Торонто 1991)
  14. (Der Chef der Sicherheitspolizei und des SD) Meldungen aus den besetzten Ostgebieten 12, 17.07.1942 — УПА в свiтлi нiмецьких документiв" (кн.1, Торонто 1983, кн.3, Торонто 1991)
  15. (Der Chef der Sicherheitspolizei und des SD) Meldungen aus den besetzten Ostgebieten 31, 27.11.1942 — УПА в свiтлi нiмецьких документiв" (кн.1, Торонто 1983, кн.3, Торонто 1991)
  16. (Der Chef der Sicherheitspolizei und des SD) Meldungen aus den besetzten Ostgebieten 46, 19.03.1943 — УПА в свiтлi нiмецьких документiв" (кн.1, Торонто 1983, кн.3, Торонто 1991)
  17. Україна в ДСВ у документах, 1999, Т. 3. — C. 155
  18. (Der Chef der Sicherheitspolizei und des SD) Meldungen aus den besetzten Ostgebieten 49, 09.04.1943 — УПА в свiтлi нiмецьких документiв" (кн.1, Торонто 1983, кн.3, Торонто 1991)
  19. НІМЕЦЬКІ ДОКУМЕНТИ ПРО УПА — В. Косик
  20. (Der Chef der Sicherheitspolizei und des SD) Meldungen aus den besetzten Ostgebieten 53, 07.05.1943 — УПА в свiтлi нiмецьких документiв" (кн.1, Торонто 1983, кн.3, Торонто 1991)
  21. (Der Reichskomissar für die Ukraine an den Herrn Reichsminister Rosenberg) Описание нынешней ситуации с бандами, 25.06.43. — УПА в свiтлi нiмецьких документiв" (кн.1, Торонто 1983, кн.3, Торонто 1991)
  22. Федеральний військовий архів у Фрайбурзі. — Ф.RH2. — Спр. 144. Арк. 67.
  23. (Generalkommando XIII A.K) Отношение к силам нац-укр повстанческой армии УПА, 29.01.1944. — УПА в свiтлi нiмецьких документiв" (кн.1, Торонто 1983, кн.3, Торонто 1991)
  24. Oberkommando der 4 Panzerarmee Ситуация с бандами в мае 1944, 31.05.1944 — УПА в свiтлi нiмецьких документiв" (кн.1, Торонто 1983, кн.3, Торонто 1991)
  25. Эрих фон Манштейн. Утерянные победы. — Ч. 3. — Гл. 15: Прим. 76.

Джерела і література