Боротьба УПА проти німецьких окупантів

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Листівка «За що борються українські повстанці?»

Ні за Сталіна,
Ні за Суворова,
Ні за Гітлера,
На розум хворого,
За Україну,
За безмежную,
Ні від Йоськи, ні від Фріца
Незалежную!

Звернення із закликом покинути лави німецької армії і вступити в УПА

Боротьба УПА проти німецьких окупантів тривала від жовтня 1942 року, коли німецькі каральні органи та адміністрація вперше зіткнулися з організованими українськими військовими підрозділами, які діяли насамперед на Волині, і до кінця перебування німців на землях України. УПА завдала низку ударів німецьким окупантам відразу ж після свого утворення. Нижче подаються окремі бої і фрагменти цієї боротьби, а також німецькі і радянські звіти.

Зміст

Підрив лінії зв'язку Вінниця—Берлін (осінь 1942)

Було здійснено тричі силами боївки УПА, що дислокувалася на хуторі Кобилище (нині село Оржів, Рівненського району, Рівненської області).[1]

Телефонний кабель, що зв'язував ставку Гітлера у Вінниці з Берліном, бійці УПА підривали біля автошляху Рівне — Луцьк, неподалік селища Клевань — (Рівненського району). Перший раз підрив здійснили навпроти хуторів Сморжевських, а другий та третій раз — біля хутора Адамків. Усі підриви проводились з інтервалом y декілька тижнів. Німецькі військові зв'язківці цілими днями сиділи у ямах від вибухів відновлюючи важливий для 3-го Рейху зв'язок.

У цих акціях активну участь брали уродженці села Оржів Гомон Лонгін, що власноруч виготовляв вибухівку, та Колосюк Антон.[1]

Бій біля с. Городець (20 січня 1943)

Відбувся 20 січня 1943 р. між бійцями УПА загону «Коробки-Довбенка» з німецьким військовим загоном, до складу якого окрім німців входили також власовці.[1]

На той час німецьке військове командування використовувало власовців для несення служби на теренах рівненського Полісся. Цей бій входить до числа перших боїв УПА з військовими частинами німецької армії на Волині. В результаті бою німецький загін було знищено, а біля 30-ти власовців розбіглося в паніці. В ході бою також було знищено гебітскомісара Сарненського району.[2]

Бій біля м. Володимирця (7 лютого 1943)

Бій біля Володимирця відбувся 7 лютого 1943 року між загоном Коробки (УПА Північ) та німецьким гарнізоном у містечку Володимирець Рівненської області.[1] Того дня перша сотня УПА (загін Коробки) здійснила успішний напад на німецький гарнізон, що дислокувався у Володимирці. Окрім 30 німців, до складу гарнізону входило до 70 узбеків та 200 осіб поліції. Бій тривав цілу ніч й завершився розгромом німецького гарнізону. Було розбито станицю німецької жандармерії й здобуто бійцями УПА значну кількість зброї та амуніції.[1][3][4]

У цьому бою особливо відзначився сотенний загону Довбенко-Коробка. Втрати бійців УПА склали один убитий та двоє поранених, в той час як у німців (за словами одного з учасників бою, Ф. Кіндрата) втрати досягли 63 вбитими та 19 потрапило у полон, включно з комендантом жандармерії.[1][5]

Бій біля с. Висоцьк (22 лютого 1943)

Повстанці з Острозького відділу в Суразьких лісах. Грудень 1943 р.

Бій УПА біля села Висоцьк з переважаючими за чисельністю частинами німецької армії відбувся 22 лютого 1943 року.[1]

Після постою неподалік від с. Висоцьк Дубровицького району Рівненської області загін УПА під проводом Коробки здійснив напад на німецький гарнізон у самому селі. На початку бою підрозділ німців нараховував близько 200 вояків. Бійці УПА шаленим вогнем почали тіснити ворога. Згодом на допомогу німцям прибув ще один підрозділ в кількості близько 350 вояків. Відповідно відділ УПА змушений був відступити у ліс, завдаючи значних втрат німецьким підрозділам.[6][7]

В результаті бою німецькі підрозділи загубили близько 20 вояків убитими. Серед упівців загинуло двоє. Одним з загиблих був командир загону Григорій Перегійняк (Довбенко-Коробка).[1][7]

Звільнення в'язнів з німецької тюрми у м. Дубно (лютий 1943)

Було здійснено боївкою УПА під проводом «Орлика» (Цивак Олексій Прокопович) у лютому 1943 р.[1]. Боївка «Орлика», що входила до відділу УПА «Білого» (командир відділу походив з Київщини) у лютому 1943 р. вчинила відчайдушний напад на німецьку тюрму у місті Дубно. В результаті акції було звільнено від німецького полону близько 200 в'язнів й двох німецьких вояків було убито.[1][8]

Підрив німецького потягу біля с. Каменуха (лютий 1943)

Сьогодні це село носить назву Кам'яна Гора Костопільського району. Акцію було здійснено у лютому 1943 р.[1] підрозділами УПА у складі сотні «Лиса» (сотенний Юрченко Григорій Васильович) та сотні «Вихора» (сотенний Керентопф Роман Карлович), які поблизу села Каменуха підірвали німецький потяг, що саме перевозив зброю. Які наслідки мала ця акція невідомо. Після акції бійці УПА відійшли у ліс.[1]

Акція проти німецьких карателів біля с. Майків (7 березня 1943)

Здійснена загоном УПА 7 березня 1943 р. на Рівенщині.[1] Того дня загін німецьких військових провів каральну операцію проти мирного населення у селі Майків Гощанського району Рівненської області. Про це згодом було повідомлено загін УПА, що дислокувався у лісі й відразу кинувся навперейми німецьким карателям. Бійці УПА наздогнали німців вже за селом й зав'язали бій, який тривав біля чотирьох годин, і в ході якого було знищено близько 50 німецьких карателів. Про жертви упівців даних не збереглося.[1]

За іншими даними ці події відбулися 7 липня 1943 р. , коли німецькі вояки разом зі власовцями та поляками спалили село Майків. При поверненні після цієї «спецоперації» на німецьку вантажівку напала місцева боївка УПА під командуванням «Перця» (Пристопчук Федір Васильович). В ході нападу було знищено 14 німецьких військових, декількох поранено і двох взято у полон. Решті німецьких вояків вдалося втекти у напрямку на село Русивель. З боку УПА у цьому бою загинуло двоє бійців і декілька було поранено.[1]

Звільнення в'язнів концтабору Осада Креховецька (24 березня 1943)

Було здійснено 24 березня 1943 року об'єднаною групою УПА у складі сотень «Недолі», «Жука», «Очмани» та «Клена».[1]. 24 березня 1943 року чотири сотні УПА: сотня «Недолі» (сотенний Трохимчук Степан Клементійович), «Жука» (сотенний Бричко Йосип), «Очмани» (сотенний Шевчук Дмитро Несторович) та «Клена» (сотенний Новак Григорій Онисимович, він же «Гаєнко»), всього чисельністю близько 200 бійців УПА, здійснили відчайдушний напад на німецький концтабір Осада Креховецька. Концтабір знаходився у селі Нова Українка (сучасна назва) Рівненського району й охоронявся німцями та поляками.[1]

В результаті запеклого бою охорона концтабору понесла великі втрати. Було знищено близько 50 солдатів 3-го Рейху разом з комендантом концтабору. Серед упівців загинуло двоє: Верещук Михайло Васильович та Токарець Феодосій, обидва уродженці села Воронів Гощанського району. В наслідок цієї акції УПА було звільнено 176 в'язнів концтабору Осада Креховецька, частина з яких пішла у лави УПА. Бійці УПА здобули також в результаті бою близько 180 одиниць вогнепальної зброї.[1]

Бій з німецькою армією під Костополем (28 березня 1943)

.

Бій підрозділів УПА з німецькою армією відбувся 28 березня 1943 р. й закінчився перемогою УПА. З німецького боку в бою брали участь близько 1500 солдат та офіцерів, включаючи піхоту, батарею гармат та батарею мінометів, в той час як з боку УПА були відділ «Шавули» (Рудик Адам Микитович) та сотня «Скирди» (Довгалець Андрій Маркович).[1]

Три рази німецька піхота йшла у наступ при підтримці артилерії, але всі ці наступи зазнали невдачі внаслідок відчайдушного опору бійців УПА.[1][4] Цей бій показує, що в тилу німецької армії завдяки успішним діям УПА від німецької окупації були звільнені цілі райони. Намагання німецького командування військовою силою відновити свій порядок на цій території натикався на рішучий збройний спротив УПА. Навіть застосовуючи артилерію та міномети підрозділи німецької армії не могли опанувати ситуацію на територіях контрольованих УПА у 1942—1944 рр.

Бій біля с. Постійне (4 квітня 1943)

Відбувся 4 квітня 1943 р. між сотнею УПА «Чайки» (Войцешко Дмитро Олексійович) та загоном німців і поляків, що пограбували та спалили цей населений пункт.[1] Загін з трьохсот добре озброєних німців та поляків увірвався 4 квітня 1943 р. на територію села Постійне Костопільського району з метою пограбувати місцеве населення. В результаті господарства села були пограбовані й багато хат було спалено.[1]

У цьому районі діяв невеликий відділ УПА під командуванням «Чайки» (Войцешко Дмитро Олексійович) який довідавшись про звірства німців, перестрів команду грабіжників в урочищі «Пожарки» й дав там їм бій. В результаті бою німецький загін втратив близько 30 бійців загиблими й багато пораненими, що попали в полон до УПА. Решта німецьких вояків відступило, залишаючи поранених та вбитих разом зі зброєю та награбованим майном. З боку упівців троє бійців отримали поранення, серед яких сотенний «Чайка» та Ващук Антон Олександрович (уродженець села Берестовець Костопільського району).[4][9]

У результаті цього бою загін УПА здобув два важкі кулемети та іншу зброю, радіостанцію, два вози амуніції та польову аптеку.[1][4]

Цей бій показує, що захистом мирного українського населення від німецького та польського свавілля в роки німецької окупації були загони УПА. Часто люди самі організовували загони самозахисту, які згодом вливалися в загони УПА. Відповідно УПА користувалося значною народною підтримкою в період Другої світової війни й після в після неї, у період боротьби з радянською владою.

Бій з німецьким каральним загоном поблизу с. Велика Любаша (14 травня 1943)

Відбувся 14 травня 1943 р. З боку УПА задіяні сотні «Цигана» (сотник Цинко Павло Максимович) та «Бурі» (сотник Регеза Олександр Петрович).[1] 14 травня 1943 р. німецький каральний загін оточив село Велика Любаша з метою його знищення. Німецькі карателі почали палити хати й розстрілювати населення села.[1] Проте, несподівано для німців на них напали дві сотні УПА, сотня «Цигана» під проводом сотника Цинко Павла Максимовича та сотня «Бурі» під проводом сотника Регези Олександра Петровича, що дислокувалися на той час в навколишніх лісах. Зав'язався запеклий бій в якому упівці спалили близько 11 німецьких авто та знищили 35 карателів. У цьому бою особливо відзначились Трохимчук Іван Андрійович та Мельник Анастасій Садкович, що внесли найбільший вклад у знищення живої сили противника.[4]

В результаті бою відділи УПА заволоділи великою кількістю зброї, але найголовніше, вони врятували населення села Велика Любаша від повного знищення німецьким каральним загоном.[1]

Захоплення німецької військової колони на автошляху Рівне-Київ (червень 1943)

У червні 1943 силами підрозділу УПА під командуванням «Верещаки» (Воробець Федір) поблизу села Чорні Лози Монастириського району Тернопільської області на автошляху Рівне — Київ було влаштовано засідку на німецьку військову колону. По дорозі з м. Рівного німецька колона у складі 10 грузових авто, що везли боєприпаси та продукти на східний фронт, та легкового авто з німецьким офіцером була обстріляна бійцями УПА. Незважаючи на наявність доброї охорони німецької військової колони вміло організована бійцями УПА засідка дала їм можливість з боєм заволодіти колоною, включаючи вцілілі авто, боєприпаси та продовольство (з підбитих машин продовольство та боєприпаси перегружали на неушкоджені авто).

Подібну засідку даний підрозділ провів ще два рази на цьому ж автошляху з інтервалом в два тижні.

Німецькі документи про антинацистську діяльніть ОУН-УПА

У німецьких архівах (Федеральний військовий архів у Фрайбурзі, федеральний архів в Кобленці) є документи, що засвідчують боротьбу ОУН і УПА проти СД, Гестапо і Вермахту. Вони публікувалися зокрема в збірниках Володимира Косика і декількох томах «УПА в світлі німецьких документів».

Уривок із донесення про події у СРСР № 47 Берлін, 9 серпня 1941 p.

«І. Політичний огляд. (...) Арештовано керівника пропаганди групи Бандери, професора Ленкавського...»

«II. Загальний настрій у Галичині. (..) Сільське українське населення, як лише попадає під сильний вплив групи Бандери, стає надзвичайно невдоволеним новим порядком. (...) Носієм усіх ворожих течій серед українців залишається, як і раніше, група Бандери. Поширюється листівка, що закликає членів ОУН розгорнути підпільну діяльність і протестує проти аншлюсу Галичини Генеральним губернаторством. Члени керівництва групи Бандери вже переховуються від німецьких органів влади»[10]

Уривок з донесення про події в СРСР № 56 Берлін, 20 серпня 1941, начальник Поліції безпеки і СД

«Рапорт айнзатцгруп і айнзатцкоманд. Триває, як і раніше, пропаганда за незалежність в Пінську і Брест-Литовську, хоча віра в незалежну Україну сильно похитнулася через приєднання Галичини до Генерального Губернаторства. Украніская банда хуліганить в районі Пінська. Вона сильно хвилює околиці міста, виступаючи з гаслом "Геть німецьку адміністрацію! Ми хочемо вільну Україну без німців, поляків, росіян". Рух опору розклеював оголошення в Тернополі. У Львові вдалося затримати дев'ятьох осіб за підробку паспорта»[11].

Уривок із рапорту про діяльність і стан айнзацгруп поліції безпеки і СД у СРСР № 4, 15 вересня 1941 pоку

«Діяльність західноукраїнської групи Бандери стає все більше шкідливою в інших районах України. Там пропагують національні політичні ідеї, для яких раніше не було практично ніякого сприятливого підґрунтя. Ці ідеї становлять гостру небезпеку для німецьких інтересів сьогодні і в майбутньому. Було вжито відповідних заходів»[12].

Наказ СД про страту членів ОУН Бандери, 25 листопада 1941

«Айнзатцкоманда Ц / 5 Поліції Безпеки П.н. в Журналі Команди: 12432/41 Зовнішнім постам:

«Діло: Точно встановлено, що рух Бандери готує повстання у Рейхскомісаріаті (Україна), мета якого - створення незалежної України. Всі активісти руху Бандери повинні бути негайно арештовані і після ґрунтовного допиту таємно знищені як грабіжники. Протоколи допитів слід направити айнзатцкоманде Ц / 5. Цей лист повинен бути знищено командофюрером після прочитання. підпис.. СС-оберштурмбанфюрер»[13].

Уривок із донесення про події у СРСР № 164 Берлін, 04.02.1942 p.

«..Перехоплені документи, як також зізнання нещодавно арештованих людей Бандери ще раз доводять, що привернути до якогось позитивного співробітництва прихильників руху Бандери неможливо. Так що залишається єдиний шлях - повне знищення цього руху»[14].

Звіт начальника Поліції безпеки і СД Nr 4, 22.05.1942

  • РУХ ОПОРУ НА УКРАЇНІ
    • а) РУХ БАНДЕРИ.

«Згідно з донесенням командуючого СП і СД на Україні, розслідування показали, що центр руху Бандери на Волині і на Поділлі був у Рівному. Його головою є так званий Остап Тимощук. Проведені арешти призвели до того, що Рівне перестало бути центром і базою. За певними ознаками керівництво організації відійшло в болотистий район між Сарнами і Пінськом». (...) «У Рівному група Бандери володіла багатьма заводськими будівлями та квартирами. Саме там навчалася українська міліція і провадилися збори. Нелегальне навчання міліції було припинено, а школа міліції у Рівному була розв'язана. Після того ця школа міліції продовжувала свою нелегальну діяльність у замку Клевані. Захоплені під час розв'язання школи міліції у Рівному матеріали безсумнівно свідчать про те, що ця міліція була задумана як бойова організація Бандери. Навчання у школі міліції відвідувало сорок осіб, які були попереджені про нелегальність їхньої майбутньої діяльності. Їм було сказано, що йдеться про визвольну боротьбу України протії Німеччини. У разі арешту вимагалося, щоб вони відмовилися давати будь-які свідчення. У разі зради учасникам навчання загрозили, що в такому випадку Рух ужиє ліквідації. Велика вага приділена навчанню курсантів поводитися зі зброєю, їх навчали, що незалежну й вільну Українську державу можна здобути тільки зі зброєю в руках. Гідним уваги є те, що згідно з уже раніше виданим таємним наказом, переданим керівникам міліції, трофейна зброя та боєприпаси не були повернуті німецькому вермахту, але були таємно заховані постами міліції. Євреї також зносили зброю» (...)

«Члени міліції отримували як військове, так і політичне навчання. Притому їх настроювали проти німців з допомогою перекручених фактів, зокрема казали, що німців чекали як визволителів, а вони виявилися гнобителями. Отже, проти них треба вести боротьбу. Дальше пояснювали, що боротьба буде вестися у тилу німецьких військ». (...) Встановлено, що кожна людина Бандери має один або кілька псевдонімів...

«Використавши довірочний пароль, удалося арештувати Канюку (псевдонім Богун), інструктора школи міліції у Клевані». (...)

«Фінансування руху Бандери йде у великій мірі з Галичини. Члени руху частково сплачують організації певні внески, або частково доставляють продовольство. Крім того, завідуючі кооперативів часто є прихильниками Бандери. Встановлено, що серед тих, хто вносить кошти, є і євреї; часто їх змушують давати гроші.» (...)

«У районі Костополя на складах зброї було захоплено і передано Вермахту: 600 рушниць, 12 кулеметів, 1200 протигазів. 254 тисячі рушничних патронів, 20 тисяч снарядів. 4 тисячі гранат, 2 тисячі мін, 500 кулеметних дисків та інше військове спорядження. Варто зазначити, що, скориставшись обставинами на початку війни, руху Бандери вдалося міцно вкорінитися на Волині та на Поділлі і завербувати значну кількість членів...»

    • б) РУХ МЕЛЬНИКА.

«Начальник поліції безпеки і СД по Україні повідомляє, що після арешту значного числа прихильників Мельника в Києві активність руху Мельника зовсім не зросла». (...)

    • в) ПОЛІСЬКА СІЧ.

«Поліська Січ - це своєрідний український партизанський .відділ; під командуванням Тараса Бульби (справжнє прізвище :Боровець). .За згодою німецьких властей: восени 1941 р. Бульба створив спеціальний відділ для боротьби з партизанами (радянськими). Хоча цей відділ було 1941 р. розпущено в листопаді, він мав би недавно потайки знову організуватися і вже назбирав значну кількість рушниць». (...)[15].

Звіт начальника Поліції безпеки і СД Nr 11, 10.07.1942

«У Володимирці керівник філії біржі праці спробував підпалити шафу, щоб знищити матеріали які знаходяться в ньому про український рух опору. Пожежу вдалося вчасно загасити… В районі Здолбунова останнім часом банда бандерівців з п'яти чоловік скоює вбивства поляків. Можливо, та сама група відповідальна за акт саботажу на залізниці Лемберг — Київ. У зв'язку з цим на даний момент заарештовано 29 осіб»[16].

Звіт начальника Поліції безпеки і СД Nr 12, 17.07.1942

«З захоплених документів випливає, що члени бандерівського проводу планували замах на німецького коменданта Чернівців Еріха Райценштайна»[17].

Звіт начальника Поліції безпеки і СД Nr 21, 18.09.1942

«Групу Бандери завжди треба розглядати як найбільш радикальний український незалежний рух. Тоді як у перші місяці ця група чинила вплив своєю пропагандою спочатку на Західній і Центральній Україні, то поступово ця робота поширилась на решту території України. Саме рух Бандери найбільш проявляє озлобленість до німців. Він неодноразово наполягав, що необхідно викинути німців геть».

«У середині серпня у Кам'янську було знайдені важливі пропагандистські матеріали руху опору, за цим рухом скоріш за все стоїть група Бандери. До сьогодні було здійснено 3 арешти її членів...»

«24-25 серпня 1942 року недалеко від Шанкова, Рівненської області, було знайдено кілька листівок із заголовком: «Звернення до Українських націоналістів з нагоди першої річниці проголошення незалежної Української держави у Львові 30 червня 1941 року».

«У листівці зокрема говориться: "...Ми ніколи не розміняємо нашу свободу на шмат хліба іноземного загарбника, на нову вищу культуру» чи на антилюдську ідею. Ми бажаємо мати свою власну культуру, свій власний хліб, ми хочемо бути вільними і щасливими... Що б не відбувалося на Україні, якими б не були ідеї та теорії, що намагатимуться нам нав'язати чужоземні загарбники, український народ ніколи не зіб'ється зі свого істинного шляху. Ще не вмерла Україна!.."

«У Миколаєві після довгих спостережень було арештовано чотирьох членів банди, що активно працювала проти німців і виготовляла різні письмові матеріали. Арештовані особи належали до служби порядку українського муніципалітету».

«У Києві було арештовано 5 членів української охоронної поліції з сильною підозрою, що вони є активістами руху Бандери. У одного з них було знайдено револьвер і письмові матеріали».

«У Ворочі було арештовано двох прибічників Бандери. У Херсоні 12 серпня 1942 року було арештовано вісім осіб, запідозрених у приналежності до українського руху опору. Серед них був один українець на ім'я Ярослав Гребенюк, який, вірогідно, виготовив печатку і фальшиві папери для емісара Бандери на ім'я «Піп», убитого при спробі втекти»[18].

Звіт начальника Поліції безпеки і СД Nr 31, 27.11.1942

«21.11.1942 раннім вечором під час акції проти провідних функціонерів групи Бандери одним з них був убитий пострілом в голову СС-штурмшарфюрер Шарфф. Інший криміналіст був поранений в стегно і плече»[19].

Звіт начальника Поліції безпеки і СД Nr 43, 26.02.1943

«Тюрма в Дубно стала об'єктом нападу, під час якого звільнено 60 ув'язнених після того, як було вбито поліцейських з охорони»[20].

Звіт начальника Поліції безпеки і СД Nr 46, 19.03.1943

«В районі Сарни/Костопіль діє бандерівська банда під керівництвом українця Боровця, який відповідає за партизанську діяльність в ОУН-Б. Банда чисельністю приблизно в 1000 чоловік не чіпає місцеве населення, а спрямовує свої дії проти німецьких установ і об'єктів».

«Останнім часом в районі Кременця бандитські групи, що належать до однієї з гілок ОУН-Б, здійснюють збройні напади на господарські об'єкти»[21].

Звіт начальника Поліції безпеки і СД Nr 48, 02.04.1943

«У районі Костополя відбулися зіткнення між радянськими бандами і національно-українською бандою Тараса Бульби (Боровця). Виною тому були, мабуть, радянські бандити, які зажадали від прихильників Бульби здати зброю»[22].

Звіт Еріха Коха про сільскогосподарчі втрати, 04.04.1943

«…Особливо небезпечні виступи національно-українських банд в районах Кременець-Дубно-Костопіль-Рівне. В ніч з 20 на 21 березня національно-українські банди захопили в Кременецькій області всі районні сільськогосподарські пункти і повністю знищили один службовий пункт. При цьому загинуло 12 німців-господарників, лісників, солдат і поліцейських. Хоча сили поліції і вермахту були негайно надані в розпорядження, до цього дня відвойовано тільки 2 райони…»[23].

Звіт начальника Поліції безпеки і СД Nr 49, 09.04.1943

«У ніч на 27.03.1943 в районі Ковеля шуцмани-перебіжчики звільнили в'язнів, які знаходилися в трудовому виховному таборі»[24].

Генеральний комісар Волині та Поділля, Луцьк, 30.04.1943

«Майже всі державні господарства перебувають у руках банд. Залізниці підривають, по шляхах можна їздити лише с конвоєм. Наші сили не можуть взяти верх над бандами. Тому і населення більше з нами не співпрацює»[25].

Звіт начальника Поліції безпеки і СД Nr 53, 07.05.1943

«Дії радянських банд на Волині пішли на спад, за напади на господарські об'єкти, лісопилки і польські населені пункти відповідальні національно-українські банди. На з'єднання вермахту під час розвідувальної операції було скоєно напад національно-української банди, яка перевершує по силам. Два німецьких юнаки потрапили в полон, один з них був поранений. Пораненому була надана медична допомога. Ватажок банди відправив полонених під конвоєм в розташування німецьких військ»[26].

Звіт Еріха Коха в адресу Альфреду Розенбергу, 25.06.1943

«Об'єктами для нападу банд є важливі для освоєння території і постачання фронту ж/д і автодороги, мости, господарські об'єкти, молочні ферми, зерносховища і підприємства. Зрозуміло, здійснюються напади і на німців, що знаходяться на контрольованій бандами території. Втрати в районі Луцька тільки за один тиждень між 9 і 15 червня склали 25 солдат, 3 представників адміністрації, 1 представник О. Т. Останнім часом національно-українські банди лише роззброюють солдатів вермахту і відпускають їх з поясненням, що воюють тільки проти коричневих грабіжників і поліції»[27].

Документ під назвою «Націонал-український бандитський рух», 17.07.1943

«Нальоти і напади відбуваються вже і в тому числі в районах дислокації військ. Господарські об'єкти систематично грабуються, викрадається худоба, спустошуються продовольчі склади. Наліт на будівельну фірму і знищення молочної ферми в останні дні можна також записати на рахунок націонал-українських бандитів».

«До лютого нальоти служили лише цілям власного постачання. Бої з радянськими бандами відбувалися часто, напади на німецькі з'єднання були рідкісні... В середині лютого нальоти для поповнення запасів зброї і продовольства почастішали. Метою нальотів на в'язниці в Кременці та Дубно було звільнення активістів руху... У березні поодинокі до того напади на польські поселення в районах Сарн і Костополю придбали набагато більшого розмаху... Численними нальотами на пости жандармерії і комунальні підприємства командували шуцмани, які дезертерували. У квітні в районі Людвиполя обстановка була стабілізована, зате почастішали напади на дороги і жандармські пости на південь. У травні активність банд ще більше зросла, що видно з нижченаведених цифр: у березні число серйозних нападів на госхози і комунальні підприємства в п'яти районах Любомль, Володимир-Волинський, Горохів, Дубно та Кременець дорівнювало 8, в квітні — 57, в травні — 70. Особливо чутливі були знищення важливих лісопилок, спалення численних госпоб'єктів і нальоти на залізницю. Напади на польські поселення прийняли в цьому місяці такі форми, що жителі поселень, ще не зазнали нападу, тисячами залишали села і йшли в міста, де добровільно вербувалися на роботи в Рейх. У червні, якщо не брати до уваги району Костополя, де були використані сили протидії, активність банд ще більше зросла. У Шепетівці велика банда знищила військовий склад, який досить непогано охоронявся. Горохів і Острог оточені бандитськими угрупованнями. Націлені напади на ратуші і церкви для знищення метричних книг, а також на транспорт, що перевозить відібране для трудової повинності населення, доводять, що дії координуються з єдиного центру».

«Загальне керівництво національно-українськими бандами поза всякими сумнівами в руках бандерівців. Колишнє припущення, що керівництво бандами візьме на себе Боровець, не підтвердилося. Різне ставлення окремих загонів до радянських банд і німецьким підрозділам показує, що у ватажків банд немає єдності з цього питання. Зате вони єдині як в спробах за допомогою нальотів на господарські об'єкти та центри водо- і енергопостачання паралізувати німецьку військову економіку, так і в глибокій ненависті до польського населення».

«До березня між радянськими і національно-українськими бандами не раз відбувалися збройні сутички. Серйозні бої відбулися в квітні між бандою Боровця і радянськими бандами в районі Людвиполя... Бої з радянськими бандами тривають в цьому районі до сьогодняшнього дня... У районі Горохова навпаки нац.укр. банди забезпечуються зброєю за допомогою радянської авіації».

«До квітня напади на німецькі з'єднання були поодинокі. Випадків, в яких німецькі солдати або поліцейські були б понівечені, зафіксовано не було. Надалі ставлення до німців погіршився і зараз звірства багатьох національних банд вже не сильно відрізняються від звірств радянських банд. В окремих випадках, однак, бандити навмисно бережуть життя німців. Так охорону військового складу в Шепетівці тримали під прицілом лише до тих пір, поки склад не згорів. Ватажок нападників підкреслив, що не воює з окремими солдатами, а хоче лише ускладнити постачання фронту. В іншому недавньому випадку два німецьких солдата, що потрапили в полон, були відпущені на волю, в той час як захоплених разом з ними козаків розстріляли. Відомий і випадок, коли тяжко поранений німецький солдат за наказом бандитів був доставлений в госпіталь, так як ватажок бандитів сказав, що вони фронтові товариші, а його банда бореться лише проти адміністрації і поліції»[28].

Телеграмма обергрупенфюрера СС Ганса Прюцмана на адресу Головнокомандувача території групи армій «Південь», 25.08.1943

«У зв'язку з тим, що райхсфюрер СС віддав сильні загони доручених мені військових частин у розпорядження фронту, я вимушений обмежитися залишками цих частин для придушення українського національного повстання на Волині. Оскільки на півночі України виникають через це великі неконтрольовані райони, то в найближчому майбутньому треба розраховувати на посилений тиск банд у південному напрямку»[29].

Звіт командуючего 13-го армійського корпусу вермахту Артура Хауффе, 29.01.1944

«Вже досить давно стало ясно, що дії УПА проти німців пішли на спад, і що німецькі солдати, що потрапляють в полон до УПА — найчастіше після роззброєння і обміну форми на цивільний одяг — повертаються до своїх частин. В останні дні нац-укр. банди неодноразово намагалися вступити в контакт з німецькими військами»[30].

Звіт командуючего 13-го армійського корпусу вермахту Артура Хауффе, 15.02.1944

«Щоб розвідувальні підрозділи УПА, які отримали від нас завдання, не піддавалися нападам німецьких з'єднань які могли б перещкодити виконанню завдань, УПА отримує в своє розпорядження кілька пропусків з підписом «Гауптман Фелікс»»[31].

Звіт командуючего 4 танкової армії Вермахту, 31.05.1944

«Не зменшується кількість нападів на німецьких солдатів. Службовці вермахту відпускаються УПА на волю, але при цьому у них відбирається зброя і форма»[32].

Документ «Ситуація з ворогом» (банди) № 469, 26 червня 1944

«У ході сутички з бандою УПА на північ від Миколаєва 29 бандитів убито, захоплено 250 полонених, 2 гармати, боєприпаси, радіопередавач, 5 вантажних автомобілів, вози і коней. Решта банди відступила на північний схід. Близько 300 бандитів у німецькій і російській формі пройшли з південного сходу від Кам’янки-Струмилової у напрямку на захід»[33].

Документ «Ситуація з ворогом» (банди) № 484, 1 липня 1944 року

«Близько 100–200 українських національних бандитів (УПА) за 10 км на південний захід від Грубешова вчинили напад на пошукову команду поліції безпеки і СД. Багатьох бандитів убито. Згідно з донесенням одного з наших агентів, у районі Красностава–Холма обєдналася банда силою 12000 чоловік»[34].

Звіт командуючего 4 танкової армії Вермахту, 2.07.1944

«Відступ радянських банд і часткове згасання боротьби проти польської меншини спричинило зміну завдань УПА. При поновленні наступу радянських військ заплановано проникнення загонів УПА на територію Червоної Армії, возз'єднання з головними силами в районі Сарни-Коростень і виведення з ладу шляхів постачання фронту».

«Через часті напади на німецьких солдатів, у яких відбирають зброю, відносини між вермахтом і УПА постійно загострюються»[35].

Уривок зі спогадів генерал-фельдмаршала Еріха фон Манштейна про партизанську війну на Західній Україні, 1944

«Взагалі існувало три види партизанських загонів: радянські партизани, які боролися з нами і тероризували місцеве населення; українські, які боролися з радянськими партизанами, але, як правило, відпускали на свободу потраплених їм в руки німців, відібравши у них зброю; нарешті, польські партизанські банди, які боролися з німцями і українцями»[36].

Звіти радянських партизан про антинімецьку діяльність УПА

У дослідженні українського історика Сергійчука В. І. відображені свідоцтва радянських партизан про зіткнення частин УПА з німецькими збройними формуваннями.

Виписка з розвідсводки штабу з'єднання партизанських загонів Кам'янець-Подільської області № 7, 1 червня 1943 року

«У лісах Острозького, Шумського та Мізочський районів націоналісти активізують свої дії проти німців. По 60-70 возів виїжджають на засідки і різні операції. Конфісковують майно населення і спалюють села. обстрілюють партизан і влаштовують засідки. Проходить навчання мобілізованих українців військовій справі навіть з піснями. У великих селах проводять мітинги і агітацію, спрямовані до боротьби проти німців і Радянської влади, зобов'язують організовувати перев'язувальні пункти. Польська поліція, яка перебуває на службі у німців, спровокована виступити проти націоналістів. У селах Хорів, Верхів, Розваж спостерігається просування на схід, були нальоти на райцентр Ляхівці і обстріляли Плужне. Націоналісти проникають в Славутські ліси. У р-ні Острога (на старій радянській прикордонній території) дислокуються 2-3 групи (курені) націоналістів. У селах Дорогоща, Ялвонін Плужского району, а також в Стригани та інших селах Славутського району розклеєно націоналістичні листівки»[37].

Розвідувальне зведення Українського штабу партизанського руху № 57, 12 червня 1943 року

«За даними на 5.6.43 р, Кременецький округ 6 квітня 43 року був оголошений на надзвичайний стан з огляду на те, що німці в цьому окрузі піддавалися нападу українських націоналістів «бандерівців». Німці з багатьох населених пунктів були витіснені, і їм вдалося відновити становище за допомогою великих каральних загонів». (В. о. начальника Українського штабу партизанського руху полковник СОКОЛОВ)[38].

Виписка з развідзводки штабу партизанського загону Житомирської області, 30 червня, 1943 року

«Ковель. 6.4.43. У містечку відбувся бій німців з поліцією (націоналістами). Поліція вбила 18 німців, випустила заарештованих з в'язниці і розпустила табори трудової повинності. Після бою гарнізон німців збільшився до 4000 чоловік (дані штабу т. Шитова)»[39].

Повідомлення Василя Бєгми № 5387/109, 9 липня 1943 року

«26.6.43 р в с. Хараїмовка Деражнянського р-ну (на карті немає) німці вели бій з націоналістами, в результаті вбито 4 німця і 19 націоналістів. При виїзді німців з Хараїмовки націоналісти послали проти них засідку і вбили 7 німців»[40].

Повідомлення Василя Бєгми № 6074/264, 27 липня 1943 року

«У містечку Олика (32 км. на схід Луцька) Волинської області прибуло 2500 гітлерівців, знятих зі Східного фронту, нібито для боротьби з націоналістами. Поліція відмобілізована»[41].

Розвідувальне зведення Українського штабу партизанського руху № 28, 1 березня 1944 року

«За даними командира з'єднання Рудич на 19.2.44 р, в районі Камінь-Каширського (50 км на північний схід від Ковеля) по селах розташовуються збройні загони націоналістів загальною чисельністю до 400 осіб. Після зіткнення з партизанами на північний схід від Камінь-Каширський націоналісти були розсіяні і дрібними групами пішли в напрямку на захід від Камінь-Каширського. За даними командира з'єднання Шукаєва на 27.2.44 р, БАНДЕРІВЦІ, ЯКІ ПЕРЕБУВАЮТЬ У РАЙОНІ КРЕМЕНЕЦЬ, ПРОДОВЖУЮТЬ ЗБРОЙНІ ЗІТКНЕННЯ З НІМЦЯМИ. У мадярів націоналісти, в обмін на продукти харчування, набувають зброю і боєприпаси. Збройні загони націоналістів-мельниківців продовжують нести службу у німців, діючи в повній згоді з німецько-фашистськими загарбниками»[42].

Див. також

Примітки

  1. а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф х ц ш щ ю я аа аб Олександр Денищук «Боротьба УПА проти німецьких окупантів», Т.1 «Волинь», 2008
  2. Степан Бакупець. Усе почалося на Покрову // Волинь, 2005.
  3. Тиктор Іван. «Історія українського війська», Вінніпег, 1953
  4. а б в г д Мірчук Петро. «Українська Повстанська Армія 1942 — 1952 рр.» — Мюнхен, 1953
  5. Кіндрат Ф. «Ми стали волі на сторожі», 2002.
  6. «Літопис УПА», Львів-Торонто, 1997
  7. а б Мірчук Петро, «Українська Повстанська Армія 1942—1952 рр.», Мюнхен 1953
  8. Косик В. «Україна і Німеччина у Другій світовій війні», Париж — Нью-Йорк — Львів, 1993
  9. Гурій Бухало «Чи воювала Українська Повстанська Армія з німецькими фашистами?», Волинь, 2005 р. 9 вересня
  10. Bundesarchiv (BA).- Koblenz / R 58/215, f. 225-226.
  11. Bundesarchiv (BA).- Koblenz / R 58/216 f. 97, 98.
  12. Auswartiges Amt (AA).-Bonn / Inland II g. 431, f. 131.
  13. International Military Tribunal (IMT) Der Prozess gegen die Hauptkriegsverbrecher vor dem Internationalen Militargerichtshof.- Nurnberg, 1945-1946, 42 томи. /014-USSR (№ 7)
  14. Bundesarchiv (BA).- Koblenz / R 58/220 ff. 292, 295-298.
  15. Der Chef der Sicherheitspolizei R58/697 und des SD Berlin, den 22. Mai 1942. — Kommandostab — Geheim! Meldungen aus den besetzten Ostgebieten, Nr. 4 - Літопис УПА  —Том 6. УПА в світлі німецьких документів, 1942–1945. Книга 1: 1942 – липень 1944
  16. (Der Chef der Sicherheitspolizei und des SD) Meldungen aus den besetzten Ostgebieten Nr 11, 10.07.1942 — УПА в свiтлi нiмецьких документiв" (кн.1, Торонто 1983, кн.3, Торонто 1991)
  17. (Der Chef der Sicherheitspolizei und des SD) Meldungen aus den besetzten Ostgebieten 12, 17.07.1942 — УПА в свiтлi нiмецьких документiв" (кн.1, Торонто 1983, кн.3, Торонто 1991)
  18. Der Chef der Sicherheitspolizei Berlin, den 18. IX. 1942 und des SD Kommandostab Meldungen aus den besetzten Ostgebieten Nr. 21 A. Gegner und Exekutivfragen. Bandera-Bewegung. pp. 89 (Full text). nbsp;— Літопис УПА Том 21. УПА в світлі німецьких документів, 1941–1943. Книга 3: червень 1941 – травень 1943
  19. (Der Chef der Sicherheitspolizei und des SD) Meldungen aus den besetzten Ostgebieten 31, 27.11.1942 — УПА в свiтлi нiмецьких документiв" (кн.1, Торонто 1983, кн.3, Торонто 1991)
  20. Bundesarchiv (BA).- Koblenz / R 58/223 f. 243 RS
  21. (Der Chef der Sicherheitspolizei und des SD) Meldungen aus den besetzten Ostgebieten 46, 19.03.1943 — УПА в свiтлi нiмецьких документiв" (кн.1, Торонто 1983, кн.3, Торонто 1991)
  22. (Der Chef der Sicherheitspolizei und des SD) Meldungen aus den besetzten Ostgebieten 48, 02.04.1943 — УПА в свiтлi нiмецьких документiв" (кн.1, Торонто 1983, кн.3, Торонто 1991)
  23. Україна в ДСВ у документах, 1999, Т. 3. — C. 155
  24. (Der Chef der Sicherheitspolizei und des SD) Meldungen aus den besetzten Ostgebieten 49, 09.04.1943 — УПА в свiтлi нiмецьких документiв" (кн.1, Торонто 1983, кн.3, Торонто 1991)
  25. НІМЕЦЬКІ ДОКУМЕНТИ ПРО УПА — В. Косик
  26. (Der Chef der Sicherheitspolizei und des SD) Meldungen aus den besetzten Ostgebieten 53, 07.05.1943 — УПА в свiтлi нiмецьких документiв" (кн.1, Торонто 1983, кн.3, Торонто 1991)
  27. (Der Reichskomissar für die Ukraine an den Herrn Reichsminister Rosenberg) Описание нынешней ситуации с бандами, 25.06.43. — УПА в свiтлi нiмецьких документiв" (кн.1, Торонто 1983, кн.3, Торонто 1991)
  28. (Bfh. H. Geb. Süd) Национал-украинское бандитское движение, 17.07.1943 — УПА в свiтлi нiмецьких документiв" (кн.1, Торонто 1983, кн.3, Торонто 1991)
  29. Федеральний військовий архів у Фрайбурзі. — Ф.RH2. — Спр. 144. Арк. 67.
  30. (Generalkommando XIII A.K) Отношение к силам нац-укр повстанческой армии УПА, 29.01.1944. — УПА в свiтлi нiмецьких документiв" (кн.1, Торонто 1983, кн.3, Торонто 1991)
  31. (Generalkommando XIII A.K) Отношение к силам нац-укр повстанческой армии УПА, , 15.02.1944. — УПА в свiтлi нiмецьких документiв" (кн.1, Торонто 1983, кн.3, Торонто 1991)
  32. Oberkommando der 4 Panzerarmee Ситуация с бандами в мае 1944, 31.05.1944 — УПА в свiтлi нiмецьких документiв" (кн.1, Торонто 1983, кн.3, Торонто 1991)
  33. Bundesarchiv-Militararchiv, Freiburg. RH 2 / V 1944, p. 146.
  34. Bundesarchiv-Militararchiv, Freiburg. RH 2 / V 1945, f. 63.
  35. Oberkommando der 4 Panzerarmee Ситуация с бандами в июне 1944, 2.07.1944 — УПА в свiтлi нiмецьких документiв" (кн.1, Торонто 1983, кн.3, Торонто 1991)
  36. Эрих фон Манштейн. Утерянные победы. — Ч. 3. — Гл. 15: Прим. 76.
  37. ЦДАГОУ: Ф. 62.- Оп. 1.- Спр. 253.-Арк. 73.
  38. ЦДАГОУ: Ф. І.- Оп. 22.- Спр. 41.-Арк. 25.
  39. ЦДАГОУ: Ф. 62.- Оп. 1.- Спр. 253.-Арк. 61.
  40. ЦДАГОУ: Ф. 62.— Оп. 1.— Спр. 263.—Арк. 101
  41. ЦДАГОУ: Ф. 62.- Оп. 1.- Спр. 253.-Арк. 115.
  42. ЦДАГОУ: Ф. 1.- Оп. 22.- Спр. 41.-Арк. 149.

Джерела і література

Бої з німецькими військами Боротьба УПА проти німецьких окупантів
Шепетівська операція УПА (19.08.1942) • Бій під Костополем (28.03.1943) • Бій біля Великої Любаші (14.05.1943) •
Наступ УПА на Янову Долину (22.06.1943) • Бій біля села Новий Загорів (8-11.09.1943) • Бій на горі Лопата (6-16.07.1944)
Reichsadler der Deutsches Reich (1933–1945).svg

Бої з польськими військами Атака на ГаначівБої в Бірчі та околицях (22.10.1945 • 30.11.1945 • 7.01.1946) • Ліквідація генерала Сверчевського (28.03.1947)
Coat of arms of Poland-official3.png

Бої з радянськими військами Бій під Гурбами (21-25.04.1944) • Бій під Стриганами (13.05.1944) • Бій під Уневом (30.09.1944) • Битва під Лещавою-Горішньою (28.10.1944) • Бій під Жовквою (22.03.1945) • Бій під Радеховом (27.04.1945) • Грубешівська операція (28.05.1946) • Останній бій УПА на Житомирщині (9.07.1955)
State Emblem of the Soviet Union.svg