Савинці (Миргородський район)
| село Савинці | |
|---|---|
| Країна |  Україна
|
| Область | Полтавська область |
| Район | Миргородський район |
| Громада | Великосорочинська сільська громада |
| Основні дані | |
| Населення | 1114 |
| Поштовий індекс | 37642 |
| Телефонний код | +380 5355 |
| Географічні дані | |
| Географічні координати | 50°05′15″ пн. ш. 33°56′17″ сх. д. / 50.08750° пн. ш. 33.93806° сх. д.Координати: 50°05′15″ пн. ш. 33°56′17″ сх. д. / 50.08750° пн. ш. 33.93806° сх. д. |
| Середня висота над рівнем моря |
95 м |
| Місцева влада | |
| Адреса ради | 37642, Полтавська обл., Миргородський р-н, с.Савинці, вул. Миру, 86 |
| Карта | |
  Савинці | |
 Савинці | |
| Мапа | |
| |
|
| |
Савинці — село в Україні, в Великосорочинській сільській громаді Миргородського району Полтавської області. Населення становить 1114 осіб. Колишній орган місцевого самоврядування — Савинцівська сільська рада.
Географічне розташування[ред. | ред. код]
Село Савинці знаходиться на правому березі річки Псел, вище за течією на відстані 4 км розташоване село Велика Обухівка, нижче за течією на відстані 1,5 км розташоване село Великі Сорочинці, на протилежному березі — села Олефірівка та Панасівка. Річка в цьому місці звивиста, утворює лимани, стариці та заболочені озера.
Історія[ред. | ред. код]
Є декілька версій про походження назви села, одна з них про козака Саву, що ніби-то заснував село.
Село було центром Савинської волості Миргородського повіту.
Нині в селі є школа (Савинцівська ЗОШ І-ІІІ ст.), яка випустила чимало відомих людей. Зокрема поетесу Віру Казидуб (архітектор в м. Полтава). Директор школи Єщенко Ольга Василівна.
Село особливо постраждало внаслідок геноциду українського народу, проведеного урядом СРСР 1932—1933 та 1946—1947. Зафіксовано імена 166 осіб, замучених комуністами голодом.
Економіка[ред. | ред. код]
- Молочно-товарна ферма.
- «Савинці», ТОВ.
Соціальна сфера[ред. | ред. код]
- Школа.
- Будинок культури.
- ФК «Олімпія» — аматорський футбольний клуб. Команда бере участь в Чемпіонаті Полтавської області серед аматорів, Кубку Полтавської області з футболу та Кубку України з футболу серед аматорів.
Цікаві факти[ред. | ред. код]
- У селі Савинці знімалися фільми «Максим Перепелиця», «Лимаревна», «Щедре літо», та «Народження Шевченка»[1].
Персоналії[ред. | ред. код]
- Ворожбит Наталка Анатоліївна — українська драматургиня та режисерка, лауреатка Премії Women In Arts у 2020 році і Шевченківської премії у 2022. Була народжена в Києві, однак провела дитинство та підлітковий вік в Савинцях і досі навідує рідне село. П'єси Ворожбит ставилися в театрах України (Максим Голенко та Анна Александрович на сцені Дикого театру, Тамара Трунова на сценах київського Молодого театр та Театру драми і комедії на лівому березі Дніпра, Андрій Бакіров на сцені Чернігівського обласного академічного українського музично-драматичного театру ім. Тараса Шевченка), Росії, Великої Британії, Польщі, США та Латвії.
- Віра Іванівна Казидуб — українська поетеса, член Національної cпілки письменників України (від 17.02.1998).
- Никитченко Володимир Васильович (1933—2014) — український художник декоративно-ужиткового мистецтва, гончар.
- Павленко Овксентій Костянтинович, 1884 р. н., с. Савинці Миргородського р-ну Полтавської обл., українець, із селян, освіта початкова. Проживав у с. Савинці. Колгоспник. Заарештований 3 листопада 1937 р. Засуджений Особливою трійкою при УНКВС Полтавської обл. 19 листопада 1937 р. за ст. 54-10 ч. 1 КК УРСР до 10 років позбавлення волі. Реабілітований Полтавською обласною прокуратурою 10 січня 1990 р.
- Павленко Параска Гнатівна, 1892 р. н., c. Савинці Миргородського р-ну Полтавської обл., українка, із селян, неписьменна. Проживала у с. Савинці. Колгоспниця. Перебувала на підписці про невиїзд з 16 лютого 1944 р. Засуджена Особливою нарадою при НКВС СРСР 6 січня 1945 р. (стаття КК не вказана) як член сім'ї зрадника Батьківщини до 5 років заслання у Джамбульську обл. (Казахстан). Реабілітована Полтавською обласною прокуратурою 21 серпня 1989 р.[2]
Усередині 1950-х у селі відбувались зйомки сільських сцен культової радянської стрічки Максим Перепелиця (1955), навіть наприкінці 2010-х є свідки тих зйомок, що діляться спогадами з журналістами[3].
Також[ред. | ред. код]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Комсомольська правда ". Фільму «Максим Перепелиця» — 55![недоступне посилання]
- ↑ Реабілітовані жертви комуністичного терору на Полтавщині. Архів оригіналу за 29 жовтня 2013. Процитовано 13 травня 2011.
- ↑ Бабенко Ірина, Скриль Денис Биков поспорив, що зможе надоїти молока. Дівчата підсунули йому корову в запуск // стаття в Газета по-українськи ч. 63 (2128) за 21 серпня 2018 року. — С. 4
Посилання[ред. | ред. код]
|
Це незавершена стаття з географії України. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
| ||||||||
