Салтикова Дівиця

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Салтикова Дівиця
Saltykov devica gerb.gif
Герб
Країна Україна Україна
Область Чернігівська область
Район/міськрада Куликівський
Рада/громада Салтиково-Дівицька сільська рада
Код КОАТУУ 7422786501
Облікова картка Салтикова Дівиця 
Основні дані
Засноване 1625
Населення 1 196 (2015 рік)
Площа 2,802 км²
Густота населення 521,06 осіб/км²
Поштовий індекс 16322
Телефонний код +380 4643
Географічні дані
Географічні координати 51°23′42″ пн. ш. 31°48′09″ сх. д. / 51.39500° пн. ш. 31.80250° сх. д. / 51.39500; 31.80250Координати: 51°23′42″ пн. ш. 31°48′09″ сх. д. / 51.39500° пн. ш. 31.80250° сх. д. / 51.39500; 31.80250
Середня висота
над рівнем моря
114 м
Водойми р. Десна
Місцева влада
Адреса ради 16322, с. Салтикова Дівиця, вул. Шевченка, 100а; тел. 2-72-85
Карта
Салтикова Дівиця. Карта розташування: Україна
Салтикова Дівиця
Салтикова Дівиця
Салтикова Дівиця. Карта розташування: Чернігівська область
Салтикова Дівиця
Салтикова Дівиця

Салтикова Дівиця у Вікісховищі?

Салтико́ва Діви́ця — село в Україні, в Куликівському районі Чернігівської області. Населення становить 1196 осіб (на 2015 рік). Орган місцевого самоврядування — Салтиково-Дівицька сільська рада.

Географія[ред. | ред. код]

Село розташоване на лівому березі р. Десна, у двох кілометрах на захід від якого збереглися залишки городища 10 — 12 ст, його етнічне походження дискусійне.

Неподалік від села розташовані заказники: Задеснянський і Янчево-Козарівщина.

Історія[ред. | ред. код]

Річ Посполита[ред. | ред. код]

Село засновано на території Чернігівського воєводства Речі Посполитої не пізніше 1630 року. Заснували село Василь та Павло Солтики,[1] шляхтичі, що перейшли на службу до короля Речі Посполитої Владислава IV Вази з Московії, маючи там боярський титул. Заснуванню села передувало будівництво 1625 року нової магістралі воєводського значення — Ніжин-Чернігів.

Село отримало назву від урочища Дівиця та його власників-шляхтичів — Солтиків (по-московськи — Салтикови).

Народна етимологія традиційно ігнорує польську історію заснування Салтикової Дівиці, пропонуючі такі містифікації:

Село належало Чернігівському козацькому ватажку Салтику. В нього була красива дочка, яка під час купання утопилася в озері. За місцевою легенду на спомин утворена сучасна назва села та назва озера — Дівиця. Населений пункт був обнесений земляним валом і глибоким ровом. Це було сотенне козацьке містечко з центральною вулицею «Хворостянка». На цій вулиці була церква і початкова школа, тут був маєток поміщика Салтика.

Гетьманат[ред. | ред. код]

З 1648 року населення села покозачилося і несло військово-охоронну службу. Інша частина поступово перетворилася на залежних селян.

З 1654 року — центр Салтиково-Дівицької сотні Ніжинського полку.

Значних руйнувань населений пункт зазнав 1663 року, коли польський король Ян II Казимир здійснив похід на території Гетьманщини, яка була розташована на колишніх землях Чернігівського воєводства Речі Посполитої[2].

Як згадує Літопис Самовидця:

«и пришовши до Солтиковой Дівиці, над Десною рікою, которая не хотіла ся здати и поклонити, приступом доставали, где немало жолнірской піхоти легло, килка дній достаючи. А же напотом люде в осаді сидячіе видят, же трудно видержати, бо юже місто доставали, тилко в самом замочку, — просили о милосердя. А любо обецали показати над ними милость, еднак же не додержали: бо упавши в замок, многих постинали, а иних в полон татаре побрали і внівец обернули.». Головним організатором і керівником захисту фортеці був Дівицький сотник Трокач.

З 1782 року полково-сотенний устрій ліквідовано.

Російська імперія[ред. | ред. код]

Рід сотників Селецьких зберіг свої маєтки та вплив. Родині належало понад 1000 га орної землі та луків. Один з них Селецький Михайло Вікторович в 1907-15рр. був віце-губернатором Люблінської губернії. Інші представники колишньої сотенної старшини та їх нащадки також перетворились на поміщиків. Зокрема Шендюх та Лепський мали землі до 1000 га і лише третина земельних угідь належала селянам, з яких багато зовсім не мали земельних наділів. Населення займалося вирощуванням тютюну, який закупляли купці і відправляли на фабрики.

1859 року у козацькому та власницькому містечку Чернігівського повіту Чернігівської губернії, мешкало 1480 осіб (709 чоловічої статі та 771 — жіночої), налічувалось 177 дворових господарств, існували 2 православні церкви, базари 2 ярмарки на рік[3].

Станом на 1885 рік у колишньому козацькому та власницькому містечку Салтиково-Дівицької волості мешкало 2175 осіб, налічувалось 353 дворових господарства, існували православна церква, школа, 4 постоялих двори, 4 лавки, 13 вітряних млинів, 2 маслобійних заводи, відбувались базари по понеділках і 2 щорічних ярмарки[4].

За переписом 1897 року кількість мешканців зросла до 2510 осіб (1246 чоловічої статі та 1264 — жіночої), з яких 2380 — православної віри[5].

З 1917 — у складі УНР.

2 листопада 1918 р. Салтиково-Дівицькій вищій початковій школі присвоєно ім'я Тараса Шевченка[6].

Персоналії[ред. | ред. код]

Див. також[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Петро Кулаковський. Чернігово-Сіверщина у складі Речі Посполитої 1618—1648. Київ, «Темпора», 2006. С. 83
  2. Є. М. Луняк Криваве Різдво Салтикової Дівиці 1664-го року Монографія — Ніжин: НДУ ім. М. Гоголя, 2013. — 72 с. : іл. ISBN 978-617-527-097-4
  3. рос. дореф. Черниговская губернія. Списокъ населенныхъ мѣстъ по свѣдѣніямъ 1864 года, томъ XLIII. Изданъ Центральнымъ статистическимъ комитетомъ Министерства Внутренних Дѣлъ. СанктПетербургъ. 1866 — LXI + 196 с., (код 115)
  4. Волости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. По даннымъ обслѣдованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутреннихъ Дѣлъ, по порученію Статистическаго Совѣта. Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Выпускъ III. Губерніи Малороссійскія и Юго-Западныя / Составилъ старшій редактор В. В. Зверинскій — СанктПетербургъ, 1885. (рос. дореф.)
  5. рос. дореф. Населенныя мѣста Россійской Имперіи в 500 и болѣе жителей съ указаніем всего наличнаго въ них населенія и числа жителей преобладающихъ вѣроисповѣданій по даннымъ первой всеобщей переписи 1897 г. С-Петербург. 1905. — IX + 270 + 120 с., (стор. 1-266)
  6. Черниговская земская газета, 1918, № 95-100, С. 3