Михайло-Коцюбинське

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
смт Михайло-Коцюбинське
Myhailo kotsiubynske gerb.png Myhailo-Kotsyubynske flag.svg
Герб Михайло-Коцюбинського Прапор Михайло-Коцюбинського
Михайло-Коцюбинське, Чернігівський район. Двоповерхівка.JPG
Країна Україна Україна
Область Чернігівська область
Район/міськрада Чернігівський
Рада Михайло-Коцюбинська селищна рада
Код КОАТУУ: 7425555400
Основні дані
Засноване 1666
Статус із 1960 року
Площа 5.5[1] км²
Населення 2913 (01.01.2020)[2]
Поштовий індекс 15552-53
Телефонний код +380 462
Географічні координати 51°27′18″ пн. ш. 31°04′38″ сх. д. / 51.45500° пн. ш. 31.07722° сх. д. / 51.45500; 31.07722Координати: 51°27′18″ пн. ш. 31°04′38″ сх. д. / 51.45500° пн. ш. 31.07722° сх. д. / 51.45500; 31.07722
Водойма р. Вереб
Відстань
Найближча залізнична станція: Чернігів
До станції: 20 км
До райцентру:
 - автошляхами: 17,3 км
До обл. центру:
 - залізницею: 17,3 км
Селищна влада
Адреса 15552, смт Михайло-Коцюбинське, вул. Шевченка, 50
Карта
Михайло-Коцюбинське. Карта розташування: Україна
Михайло-Коцюбинське
Михайло-Коцюбинське
Михайло-Коцюбинське. Карта розташування: Чернігівська область
Михайло-Коцюбинське
Михайло-Коцюбинське

Commons-logo.svg Михайло-Коцюбинське у Вікісховищі

Миха́йло-Коцюби́нське (до 1935 року — Козел)  — селище міського типу в Україні, Чернігівському районі Чернігівської області. Центр селищної ради. Розташоване за 20 км від залізничної станції Чернігів. Статус селища міського типу — з 1960 року.

Географія[ред. | ред. код]

Селищем протікає річка Вереб, що впадає в Десну.

Історія[ред. | ред. код]

Назва[ред. | ред. код]

Стела на в'їзді

Існує три легенди походження назви селища «Козел». У О. Русова є згадка про річку Козел, яка протікала в густих лісах на захід від Чернігова.

Зберігся місцевий переказ про якусь матір-княгиню . У річці Вереп утопився син знатної пані-княгині. Мати прокляла річку. Там же потонула і сама княгиня. Утопила своє горе в болоті. З її сліз утворилося болото і виріс очерет. Цікаво що люди намагалися врятувати свою улюблену річку. Це черговий варіант легенди часів неоліту про Золоту очеретину.

Серед старожилів збереглася легенда, що ніби то першим поселенцем села була людина з «козлиною борідкою», яка припливла по течії давньої річки Вереп.

Походження назви селища деякі дослідники пов'язують з прізвищем Козел, оскільки в документах зустрічається прізвище польського шляхтича Козел.

Першопоселенцем і засновником городка називають любецького боярина роду Козел. Типово сіверянсько- словенський топонім. З цього язичницького сіверського роду походив і засновник Козельця. Городок Козел більш давній град, ніж Козелець. Козел- це тотемне язичницьке прізвище давнього балканського сіверського роду. Один з найбільших сіверських прародів- вони заснували с. Козли, Козилівка, Козелець, Козел, Козелужци (Брагин), Козероги. Сіверяни густо оселилися в районі Любеча- Чернігова, цьому є багато топонімічних свідчень. Відбулося це в 2-3 ст. нашої доби. Топонім Козел шанований у всіх західних і південних словян. Логічним буде повернення тисячолітньої історичної назви поселенню.

У книзі (Філарета Гумілевського) знаходимо пояснення виникнення поселення:

« По самому названию поселение древнее, не гетманское, которому известен кацап, а не козел; и как древнее имение епископской кафедры, поселение дотатарское. Потому оно конечно было в числе сел опустошеных в 1148г…. Пустым оно было в это время от того, что при Брюховецком опустошеный были многия села около Чернигова, как и самый Чернигов «

Рання історія[ред. | ред. код]

Вперше згадується в Чернігівській переписній книзі 1666 року. Поблизу селища виявлені поселення періоду Київської Русі (X—XIII ст.).

Острів (земля) Красна гряда відомий до 1571 р. і визначає кордони і територію маєтності Козел. За польського часу село належало домініканам. Річка Козел згадується 1619 р. і названа від імені поселення. Таке явище часто спостерігається. В переписних книгах 1667 р. згадується монастирське пусте село Козел Борисоглібського монастиря. Пусте- тут означає, що воно не мало власника, було покинуте домініканами. Називалося воно Булахівкою- бо рід Булах за домінікан був відомою родиною гутників. Знайдений скарб 460 европейських срібних монет 17 ст. свідчить про давнину і заможність поселення і заперечує твердження про «пусте поселення».

Належало чернігівському Борисоглібському монастиреві. У XVIII ст. входило до Любецької сотні Чернігівського полку.

З 1782 року — центр Козлянської волості Чернігівського повіту Чернігівської губернії. Уже 1739 р. налічувалося 2 храми, 2 тис. прихожан. Петропавлівський храм належав козакам Козлянського куреня і мав у 1770 р. — 882 прихожан. Дмитрівський храм об'єднував 1327 посполитих селян. У 1782 р. — приїзжий монастирський дім на 6 покоїв, винокурня на 5 котлів, 70 козацьких хат, 94 монастирські хати, 5 хат священників. 1801 р. — 940 ревізьких душ. 1886 р. — 442 двори, 3029 жителів, 2 церкви, троє могилок, школа, лікарня, 44 вітряки. За переписом 1897 р. — 3891 житель, 724 двори, церква, земська школа, бібліотека. Волосний центр з хуторами Круглий (13 дворів, 82 жителі), Лихачов, Луговий, Неаполітановщина (4 двори), Палей (35 жителів). 1924 р. — 843 двори і 3962 жителі.

За даними на 1859 рік у казенному, козацькому й власницькому селі мешкала 2750 осіб (1359 чоловічої статі та 1391 — жіночої), налічувалось 448 дворових господарства, існували 2 православні церкви, приходське училище, волосне правління, сільська розправа[3].

Станом на 1886 у колишньому державному й власницькому селі мешкало 3029 осіб, налічувалось 442 дворових господарства, існували 2 православні церкви, школа, лікарня, 3 постоялих будинки, лавка, 44 вітряних млини, 2 маслобійних заводи[4].

За переписом 1897 року кількість мешканців зросла до 3470 осіб (1644 чоловічої статі та 1826 — жіночої), з яких 3417 — православної віри[5].

Радянський час[ред. | ред. код]

Колишній будинок побуту
Аптека

У 1923 році створено Козлянський район. У 1926 р. у районі проживало 36 тисяч жителів.

Під час організованого радянською владою Голодомору 1932—1933 років померло щонайменше 354 жителі селища[6].

У 1935 році село було перейменовано на честь класика української літератури М. М. Коцюбинського і з того часу і район називається Михайло Коцюбинський.

У період Німецько-радянської війни в районі працював підпільний райком на чолі з колишнім секретарем РК КПУ Новиковим П. С.

Радянські війська звільнили Михайло-Коцюбинське 20 вересня 1943 року.

Після окупації під керівництвом Погорілого І. П., Ященка Д. Н., Лисенка Г. Ф., Мироновича Д. П. досить швидко став відбудовуватися райцентр, були заново побудовані приміщення райкому, райвиконкому, лікарні, школи, банку, пошти, бібліотеки, Будинок Культури на 300 місць. В грудні 1962 році М.Коцюбинський район ліквідовано.

У 1886 році було 448 дворів, 2750 жителів, волосне правління, сільська управа. У 1897 році було 724 двори, 3991 житель, земська школа, бібліотека, дві церкви. Радянську владу встановлено в січні 1918 року. У 1921 році відкрито колбуд, аптеку, бібліотеку, у 1927 році — семирічну школу, у 1935 — середню. У 1931 році організовано три колгоспи, відкрито будинок культури. У 1935 — 1962 рр. М.Коцюбинське — райцентр.

На території селищної Ради розташовані такі організації: колгосп ім. Войкова, ватиновий цех, міжколгоспний лісгосп, міжколгоспний комбікормовий завод, відділення зв'язку, АТС, будинок побуту, музична школа, лікарня, аптека, ветлікарня, ясла — садок, будинок культури, дві бібліотеки, історичний музей, два комунгоспи.

Урочища — Княгиня, Лиса гора, річка Верепет (Вереб).

Населення[ред. | ред. код]

Етнічний склад: переважно українці[1].

Чисельність населення[ред. | ред. код]

1959 1979 1989 2001 2016
2904 3456 3529 3051 2929

Розподіл населення за рідною мовою (2001)[ред. | ред. код]

українська мова російська
95,90 % 3,53 %

ЗМІ[ред. | ред. код]

У різний час видавалися газети «Колгоспний комсомол», «Колгоспний шлях», «Колгоспна правда».

Персоналії[ред. | ред. код]

  • Баран-Бутович Степан Гаврилович  (1877—1944 розстріляний) — український вчений, відомий чернігівський історик-краєзнавець, український націоналіст. Під час війни завідувач відділу освіти і культури управи м. Чернігова[7]. Брешинський Володимир Олегович — військовослужбовець 13-го батальйону територіальної оборони Чернігівської області. Помер в Київському шпиталі від поранень, отриманих під час боїв в Луганській області.
  • Дуз-Хотимирський Федір Іванович — український шаховий майстер, учасник багатьох турнірів першої половини ХХ сторіччя, один з організаторів Київського Шахового Товариства.
  • Гаврило Левченко (1879-?)- письменник «розстріляного відродження»[8].
  • Василь Еллан-Блакитний (1892—1925) — український письменник. Походив з відомої старовинної родини священників Елланських. Поет, боротьбист, романтик революції, «перші хоробрі». Нарком пропаганди УРСР. При цьому його твори комуністами були оголошені націоналістичними. Пам'ятник поету в Харькові було знято. Загривний Максим — український поет, сатирик, військовий і політичний діяч, учасники 1-го Конгресу ОУН.
  • Томилко Іван Миколайович (1986—2015) — сержант Збройних сил України, учасник російсько-української війни.

Галерея[ред. | ред. код]


Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б Завальний М. В. (2018). Михайло-Коцюбинське. Енциклопедія Сучасної України. Процитовано 27.06.2020. 
  2. Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України» на 1 січня 2020 року (PDF)
  3. рос. дореф. Черниговская губернія. Списокъ населенныхъ мѣстъ по свѣдѣніямъ 1864 года, томъ XLIII. Изданъ Центральнымъ статистическимъ комитетомъ Министерства Внутренних Дѣлъ. СанктПетербургъ. 1866 — LXI + 196 с., (код 133)
  4. Волости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. По данным обслѣдованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутренних Дѣл, по порученію Статистическаго Совѣта. Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Выпуск VIII. Губерніи Новороссійской группы. СанктПетербургъ. 1886. — VI + 157 с. (рос. дореф.)
  5. рос. дореф. Населенныя мѣста Россійской Имперіи в 500 и болѣе жителей съ указаніем всего наличнаго въ них населенія и числа жителей преобладающихъ вѣроисповѣданій по даннымъ первой всеобщей переписи 1897 г. С-Петербург. 1905. — IX + 270 + 120 с., (стор. 1-263)
  6. Михайло-Коцюбинське. Геоінформаційна система місць «Голодомор 1932—1933 років в Україні». Український інститут національної пам'яті. Процитовано 18 червня 2020. 
  7. Баран-Бутович Степан Гаврилович. Вікіпедія (uk). 2020-03-15. Процитовано 2020-06-01. 
  8. Левченко Гаврило | Енциклопедія Сучасної України. esu.com.ua. Процитовано 2020-06-01. 

Джерела[ред. | ред. код]