Сантіяна-дель-Мар
| Сантіяна-дель-Мар ісп. Santillana del Mar | |||
|---|---|---|---|
| |||
| Муніципалітет | |||
| Країна |
 Іспанія | ||
| Автономна спільнота | Кантабрія | ||
| Провінція | Кантабрія | ||
| Комарка | Коста-Оксіденталь | ||
| Координати | 43°23′35″ пн. ш. 4°06′18″ зх. д. / 43.393° пн. ш. 4.105° зх. д.Координати: 43°23′35″ пн. ш. 4°06′18″ зх. д. / 43.393° пн. ш. 4.105° зх. д. | ||
| Площа | 28,46 км² | ||
| Населення | 4250 (2022) | ||
| Густота | 141,29 ос./км² | ||
| Висота | 82 (0 - 275) м.н.р.м. | ||
| Код INE | 39076 | ||
| Поштові індекси | 39330 | ||
| Розташування | |||
  | |||
| Влада | |||
| Мер | Ангел Родрігес Усквеса (з 2019) | ||
| - | |||
.svg)
Сантіяна-дель-Мар (ісп. Santillana del Mar, вимовляється іспанською мовою як «Сантіяна дель Мар») — муніципалітет в Іспанії, у складі автономної спільноти Кантабрія. Населення — 4250 осіб (2022).
Муніципалітет розташований на відстані[1] близько 330 км на північ від Мадрида, 25 км на захід від Сантандера.
На території муніципалітету розташовані такі населені пункти: Арройо (Arroyo[es]), Кампленго (Camplengo[es]), Ерран (Herrán[es]), Міхарес (Mijares[es]), Кеведа (Queveda[es]), Сантіяна-дель-Мар (адміністративний центр), Убіарко (Ubiarco[es]), Вісп'єрес (Vispieres[es]), Віведа, Юсо, Ріаньо.
У народі воно відоме під прізвиськом «міста трьох побрехеньок», оскільки за народним висловом ісп. ni es santa, ni llana, ni tiene mar — «воно ні святе, ні рівне, ні моря не має» (у самого адміністративного центру немає моря, хоча його муніципалітет має вихід до моря).
З липня 2013 року Сантіяна-дель-Мар є частиною асоціації «Найкрасивіші містечка Іспанії» (Los Pueblos Más Bonitos de España[es]).
Демографія[ред. | ред. код]
Динаміка населення (INE[2][3] ):
Етимологія[ред. | ред. код]
Місце, яке сьогодні займає Сантіяна-дель-Мар, називалося Планес із часів римського завоювання, про що свідчить латинський документ 980 року: baseleca Sancta Iuliana locum qui dicitur Planes. Площини могли походити від латинського planum — чисте місце між горами. З цього моменту важливість релігійного комплексу перевершила важливість самого місця, і, як наслідок, його належності до Астурійського королівства. У 1228 році він отримав назву ісп. Villa de Sancta Illana — Війя-де-Санкта-Іяна (Юліана). Вважається, що поточний топонім є похідним від цього, до якого було додано дель Мар просто через його близькість до Біскайської затоки.
Таким чином, оригінальна назва Санкта Іяна зустрічається разом у формі Сантаіяна в документі від 1326 року. В іншому від 1338 року воно читається як Санктіяна.
Історичні факти[ред. | ред. код]
Муніципалітет був заселений з доісторичних часів, про що свідчать кілька археологічних залишків. Серед усіх них особливо виділяється печера Альтаміра, відкрита Модесто Кубільясом у 1868 році та внесена до списку світової спадщини Юнеско. Її називають Сикстинською капелою палеолитичного мистецтва за висловом археолога та історика Анрі Брейля.
У Сантіяна-дель-Мар невідомо жодного стародавнього поселення, хоча керамічні докази були знайдені в районі Вісп'єра та надгробки в Еррані, усі з римських часів, тому було зроблено висновок про існування римського поселення поблизу нинішнього центру Сантіяни.
У 2014 році археологи Хав'єр Маркос Мартінес і Ліно Мантекон Кайехо повідомили урядовій раді Кантабрії про Кастро-де-ель-Сінчо (район Юсо), відомий лише місцевим жителям. Відтоді було проведено кілька археологічних кампаній, під час яких було виявлено комплекс стін; а також археологічних матеріалів, які хронологічно відносять до залізного віку.
Місто бере свій початок у Середньовіччі, створювалось навколо абатства Санта-Хуліана (Collegiate church and cloister of St Juliana[en]). У некрополі цієї місцевості знайдено середньовічні людські кістки. Дата заснування монастиря невідома. Легенда це приписує деяким ченцям VIII або IX століття, які перенесли мощі святої Юліани Віфінської (Juliana of Nicomedia[en]), замученої в Туреччині, сюди, заснувавши монастир у місці під назвою Планес. Заснування монастиря сучасні історики пов'язують з відновленням населення, якому сприяли наступники астурійського короля Альфонсо I. З 980 року монастир був зміцнений завдяки безперервним пожертвам вірян і став місцем проходження гілки шляху Сантьяго. Він встановлював територіальні та юрисдикційні домени, особливо в області, відомій як Меріндад-де-лас-Астуріас-де-Сантіяна, столицею якої він майже напевно був. Зазначена область Меріндад була однією із тринадцяти, які тоді утворили королівство Кастилія.
У 1045 році Фернандо I надав йому хартію, тому абатство, ймовірно, стало колегіальною церквою. Відтоді воно отримувало послідовні привілеї та пожертви від королів Кастилії. З 1175 року завдяки підтримці знаті абатству вдалося стати найважливішим абатством середньовічної Кантабрії. У 1209 році Альфонсо VIII видав йому нову грамоту, надавши місту статус міста. Монастир уже був колегіальною церквою, факт, який, ймовірно, можна підтвердити в документах після 1107 року, коли Сантіяна стала столицею Астурії де Сантіяна, а абат — його лордом.
У XII столітті абатство Санта-Юліана занепало, оскільки воно стало залежним від єпархії Бургоса, але почався розвиток міста, організований навколо Пласа-Майор або Меркадо (сьогодні Пласа-де-Рамон Пелайо) і Меріносової вежі. Як вираження цивільної влади, деякі з найбільших палаців і веж у місті були побудовані протягом XIV—XV століть членами сім'ї Мендоса, створивши таким чином маркізат Сантіяна.
Втрата королівського статусу означала припинення бути столицею корегідорства (corregimiento[es]), що поклало початок занепаду міста. У сучасну епоху Астурія-де-Сантіяна була включена до юрисдикції корегідорства Куатро Біяс (Hermandad de las Cuatro Villas[es]), області, яка тоді очолювалася Ларедо.
У 1509 році абат визнав главенство маркіза Сантіяни, але лише після жорстоких військових зіткнень, намагаючись відновити релігійну владу над містом.
Міський та економічний розвиток міста стагнував упродовж XVI століття, коли місто не брало участі в судовому процесі Дев'яти долин, важливому в історії інституцій, які дали початок Кантабрії. Внаслідок цього Сантіяна була адміністративно маргіналізована. Однак місто знову здобуло значний статус у XVII столітті завдяки багатству, пов'язаному з його участю в іспанській експансії в Європі та Америці.
Наприкінці XVI-го століття та протягом XVII-го століття більшість будинків, які збереглися сьогодні в Сантіяна-дель-Мар, були побудовані до центру міста, як це спостерігається донині. Майже всі вони дотримуються тієї ж типології, з двома поверхами, передній відкритий простір і більший задній, який спочатку містив двори, сонячні кімнати або ковані залізні чи дерев'яні балкони. Будинки часто мали дворянські герби, яких багато в місті. Таким чином, Сантіяна є по суті бароковим, хоча процес урбанізації його залишається невідомим.
За межами міста були споруджені будівлі релігійних орденів. Це були домініканські монастирі Регіни Коелі та Сан-Ільдефонсо, пансіон де Перегрінос і Педестріанс, госпіталі де ля Місерікордіа і де Сан Лазаро де Мортера. Наприкінці XVII століття колегіат церкви Санта-Юліана конкурував з колегіатом церкви Святих Тіл (яка була у Сантандері) за отримання права власності на собор міста Сантіяна-дель-Мар.
У 1833 році була заснована ратуша Сантіяни, яка також мала свій власний судовий округ до 1840 року, коли частина його перейшла до району Торрелабега, а інша частина до Сан-Вісенте-де-ла-Баркера. Незважаючи на занепад Сантіяни, вибірковий туризм почав формуватися завдяки тому, що різні політики, письменники та мандрівники писали про місто того часу.
У 1868 році була відкрита печера Альтаміра, одна з перлин світового наскального мистецтва. Відкриття печери привернуло увагу великої кількості науковців та інтелектуалів, які створили низку мистецьких та авангардних асоціацій у Сантіяні, з яких найважливішою була школа Альтаміра (Escuela de Altamira[es]), заснована в 1948 році, яка брала участь у відновленні печерного мистецтва.
Починаючи з 1849 року, через поширення пандемій холери на країну Басків, іспанський аристократичний туризм міцно вкоренився в провінції Сантандер. Саме тоді Сантіяна-дель-Мар став модним місцем. Романтичне мислення та бажання зберегти місто призвели до того, що в 1889 році його було оголошено історико-мистецькою пам’яткою. У 1927 році, за вказівкою графа Гуель, почалися перші реставраційні роботи в місті.
Галерея зображень[ред. | ред. код]
Розташування муніципалітету
Вулиця містечка Сантіяна-дель-Мар
Одна з історичних будівель
Колегіальна церква Сантіяна-дель-Мар
Палац де Беларде на Пласа-де-лас-Аренас в адміністративному центрі муніципалітету.
Будинки типової архітектури міста
Одна з площ міста
Монастир колегіальної церкви Сантіяна-дель-Мар
Вид на узбережжя муніципалітету Сантіяна-дель-Мар. Фото зроблено біля руїн Мортео
Вид на центр міста із заходу
Пляж де Санта Хуста на північ від Сантіяна-дель-Мар, місце відпочинку містян. Видно залишки маяка на скелі та вбудований в неї будинок нижче. На березі розташовані місця для пікніків
Мальовничий маяк де Суанчес, місце відпочинку жителів Сантіяна-дель-Мар
_Mapa.svg)
.jpg)
_near_the_confluence_of_the_Arroyo_River_with_the_sea.jpg)
Посилання[ред. | ред. код]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Фізичні відстані розраховані за координатами муніципалітетів
- ↑ Poblaciones de hecho desde 1900 hasta 1991. Cifras oficiales de los Censos respectivos. (іспанською). Національний інститут статистики Іспанії (INE). Процитовано 29 листопада 2010.
- ↑ Series de población desde 1996. Cifras oficiales de la Revisión anual del Padrón municipal a 1 de enero de cada año. (іспанською). Національний інститут статистики Іспанії (INE). Процитовано 29 листопада 2010.
|
.svg){kind=small}