Кастро-Урдіалес

Кастро-Урдіалес; ісп. Castro Urdiales
Герб {{{official_name}}}; Герб	Flag of {{{official_name}}}; Прапор
Муніципалітет
Країна	Іспанія
Автономна спільнота	Кантабрія
Провінція	Кантабрія
Комарка	Коста-Орієнталь
Координати	43°23′02″ пн. ш. 3°12′54″ зх. д. / 43.384° пн. ш. 3.215° зх. д.Координати: 43°23′02″ пн. ш. 3°12′54″ зх. д. / 43.384° пн. ш. 3.215° зх. д.
Площа	96,72 км²
Населення	33 109 (2022)
Густота	327,44 ос./км²
Висота	19 м.н.р.м.
Код INE	39020
Поштові індекси	39700
Розташування
Влада
Мер	Сюзанна Ерран Мартін (з 2019)
	Офіційна сторінка

Ка́стро-Урдіа́лес (ісп. Castro Urdiales) — місто і прибережний муніципалітет на півночі Іспанії, у складі автономної спільноти Кантабрія. Населення — 33 109 осіб (2022). Дані про населення відносяться до його чисельності згідно із законом, тому слід зазначити, що влітку населення муніципалітету значно збільшується, перевищуючи фактичне населення за цей час.

Місто розташоване на відстані^[1] близько 330 км на північ від Мадрида. На заході та південному заході муніципалітет межує з кантабрійським муніципалітетом Льєндо; на сході та південному сході з біскайськими муніципалітетами Мускіс, Сопуерта, Трусіос і Арценталес; на південь — з кантабрійським муніципалітетом Гур'єсо. Місто розташоване в 75 км від Сантандера і в 35 км від Більбао. Маючи площу близько 96 км², це один із найбільш густонаселених прибережних муніципалітетів на кантабрійському узбережжі. У Кантабрії лише Сантандер і Торрелавега мають більше населення. Сьогодні це туристичне та житлове місто. Кастро-Урдіалес є дев'ятим за площею муніципалітетом Кантабрії.

На території муніципалітету розташовані такі населені пункти: Аєнделагва (Allendelagua^[es]), Бальтесана, Кастро-Урдіалес (адміністративний центр), Сердіго (Cerdigo^[es]), Ісларес (Islares^[es]), Луса (Lusa^[es]), Міоньо (Mioño^[es]), Онтон (Ontón^[es]), Оріньйон, Отаньєс, Самано, Сантульян, Сонабія, Тальєдо.

Історичні відомості[ред. | ред. код]

Печерні малюнки, знайдені в печерах Ля-Пенья-дель-Куко, Урдіалес, Ля-Ластрілья, Ля-Дарсена і Масісо-де-Хуан Гомес, показують, що ця територія була заселена ще в кам'яну добу. Там виявлені також численні археологічні матеріали та залишки.

Доримські городища (ісп. castros) були знайдені на скелі Сантуйян, Котоліно, Монте Куето і на верхівці Ребаналю.

Діяльність людини могла початися в першому тисячолітті до н. е., в містечку Пенья-де-Самано, де була заснована римська колонія Портус Аманум, яка була перетворена імператором Веспасіаном на місто під назвою Флавіобріга в 74 році.

Пліній Старший у своїй «Природничій історії» написав про існування Portus Amanum, який є частиною Castrum Vardulies. Це корінне поселення було населено доримською племінною групою самано, від якої походить назва долини Самано та річки. Вважається, що це місто мало високий культурний рівень, про що свідчить бронзова скульптура «Нептун Кантабро» заввишки 14 см, яка, ймовірно, являла собою місцеве божество, яке тримає дельфіна в одній руці та, можливо, тризуб в іншій. Ця група була присвячена рибальству, сільському господарству та скотарству, оскільки територія була сприятливою для цих практик. Було знайдено кілька залишків бронзової кераміки, заліза та залишки пшениці, раковин та екскрементів.

Клавдій Птолемей писав, що ця частина узбережжя належала до земель автригонів. Флавіобріга була законною колонією та монастирем з юрисдикцією над дев'ятьма містами: Уксама, Сегісамункуло, Антекуха, Деобріга, Вінделія, Саліоніка, Трітіум, Метайюм і Біруеска. Пізніше, у X столітті Флавіобріга була столицею аманських народів, які входять до складу автригонів. Колонія зберігала своє значення протягом II—III століть, про що свідчить будівництво стіни в 140 році та ремонт дороги, яка з'єднувала її з внутрішніми районами, в 237 році, останньому році імператора Максиміна.

З III століття до початку XII століття була глибока криза через війни з вестготами і норманами. Як і багато інших міст на кантабрійському узбережжі, Кастро-Урдіалес, ймовірно, був спустошений герулами або вестготами в V столітті. Згідно з хронікою Ідація, де згадується 426 рік, це сталося ймовірно тоді, коли Теодоріх I переміг герулів або свевів на річці Орбіго. Ймовірно місто було відремонтоване або перебудоване кантабрійцями в 585 році.

Можливо, воно зазнало нападу норманів, які в 846 році перетнули Біскайську затоку, і достовірні історичні новини не появлялися, поки в 1037 році він не було інтегроване до королівства Памплона. 28 травня 1040 року Гарсіа Санчес III з Памплони передав своїй дружину Естефанії місто серед інших територій разом з їхніми лордами. У 1102 році з нагоди візиту єпископа Бургоса місто з'являється в документі під назвою Castrum Ordiales, саме цьому поселенню Альфонсо VIII Кастильський надав у 1163 році привілей поселення зі своєю юрисдикцією, за зразком Логроньо, щоб підтримувати морське сполучення Кастилії з Англією та Францією, ставши першим кастильським приморським містом. Схоже, що людиною, яка запропонувала це рішення монарху, був Лопе Діас I де Аро, колишній володар Біскайї та лейтенант Кастро-Урдіалеса і Меріндадес Старої Кастилії.

Основною діяльністю міста в середні віки було переважно морське судноплавство. Відбувалося будівництво кораблів на верфях Самано, на річці Бразомар. Кастро-Урдіалес брав участь в Реконкісті шляхом надання кораблів і людей до кастильського флоту. Процвітала риболовля, китобійний промисел і морська торгівля.

У 1163 році в місті Бургос Альфонсо VIII надав Кастро-Урдіалесу титул міста через хартію Fuero de Logroño. Варто відзначити важливість міста в той час і послуг, наданих короні, оскільки воно було першим на кантабрійському узбережжі, яке отримало його. Сантандер отримав його лише в 1187 році, Ларедо в 1201 році, Бермео в 1236 році, Більбао в 1300 році.

За часів Фернандо III кораблі з Кастро-Урдіалеса брали участь у завоюванні Севільї.

У 1262 році, за часів Альфонсо X, місто взяло участь у відновленні населення Кадіса, відвойованого тоді в арабів.

У 1296 році в Кастро-Урдіалес було створено Братство ВМС Кастилії (ісп. Hermandad de la Marina de Castilla) або Братство марізмів (ісп. Hermandad de las Marismas), в якому брали участь Сан-Вісенте-де-ла-Баркера, Сантандер, Ларедо, Кастро-Урдіалес, Бермео, Гетарія, Сан-Себастьян і Віторія-Гастейс. Основною метою братства був захист морської торгівлі та союз із королем для збереження привілеїв і запобігання зловживанням з боку знаті. Це братство підтримувало постійну конфронтацію з англійцями, особливо з тими, хто оселився в Байонні.

У XIII столітті була побудована церква Санта-Марія-де-ла-Асунсьон (Iglesia de Santa María de la Asunción (Castro-Urdiales)^[es]).

Тоді виникла грошова одиниця міста «кастро», якою користувалися містяни між 1394 і 1471 роками.

У 1360 році Едуард Чорний Принц прийшов на допомогу королю Педро I Жорстокому в його боротьбі проти Енріке де Трастамара, брата Педро I і союзника Карла V. Педро I зобов'язався покрити всі витрати військ Чорного Принца на кампанію, право рятувати будь-яких полонених, яких захопили його війська, і поступитися йому містами Бермео, Кастро-Урдіалес і Більбао та простором між двома останніми, які простягаються на дві ліги від узбережжя до внутрішніх районів. Чорний Принц з потужною армією, яка складалася з англійських військ і французьких підданих, у супроводі свого брата, герцога Ланкастерського, розгромив армію Енріке де Трастамара в битві при Наєрі в 1367 році. Король Педро I відмовився виплатити йому домовлені гроші за допомогу, тому Чорний принц залишив Кастилію, кинувши Педро I, що в довгостроковій перспективі принесло йому поразку.

У 1394 році Кастро-Урдіалес приєднався до Біскайської сеньйорії, шукаючи таким чином захисту від міжусобиць. 26 серпня 1463 року представники міста підписали Старий закон Біскаї (ісп. Fuero Viejo de Vizcaya) 1452 року в Будинку зібрань у Герніці. Місто належало Біскайській сеньйорії до 1471 року, коли попрохало і домоглося свого відділення через сертифікат, виданий Педро Фернандесом де Веласко, лордом Дому покоїв, графом Аро і головним камергером Хуана II Кастильського.

«Дворянська рада морських навігаторів Святого Андрія» (ісп. Noble Cabildo de Navegantes y Mareantes del Señor Santo Andrés) була заснована за привілеєм Енріке III у 1395 році та підтверджена Феліпе II у 1548 році.

З відкриттям Америки відбулося комерційне відродження Кастро-Урдіалес, який присвятив себе майже виключно комерційній діяльності із заморськими колоніями та практично відмовився від торгівлі з Атлантичною Європою.

Наприкінці XVI століття чума, яка спустошила місто, разом із безперервними штормами призвели до значного скорочення населення міста. Ось чому Кастро-Урдіалес поступово почав втрачати значення, і разом із містами Ларедо, Сан-Вісенте-де-ла-Баркера та Сантандером утворив корегідорство чотирьох морських портів Кастилії, чий корегідор знаходився у Ларедо.

У 1588 році місто брало участь у плаванні Непереможної Армади з 15 кораблями та приблизно 400 вояками, якими командував Антоніо Уртадо де Мендоса (Antonio Hurtado de Mendoza^[es]).

У 1676 році були вжиті кроки до відокремлення від коррегідорства та повторної інтеграції до Біскайської сеньйорії, кроки, які провалилися через спротив міста Більбао, яке використовувало свої переваги для торгівлі. У 1738 році в обмін на пожертву в 140 000 ескудо Кастро-Урдіалес отримав дозвіл від Філіпа V приєднатися до Біскайської сеньйорії. Проте у 1741 році місто повернулася до коррегідорства. З 1745 по 1763 рік місто залишалося в аномальній адміністративній ситуації, поза юрисдикцією Кастилії та Біскайї, після безуспішної спроби повернутися до домініону. У 1763 році Карл III реінтегрував місто у коррегідорство. Остання сесія міської ради, на якій обговорювалося приєднання до Біскаї, відбулася 30 жовтня 1774 року.

У 1796 році Кастро-Урдіалес та деякі інші східні території були включені до складу провінції Кантабрія. З 1799 по 1801 рік місто входило до складу морської провінції Сантандер (Provincia marítima de Santander^[es]). У 1833 році стало частиною провінції Сантандер (Provincia de Santander^[es]).

11 травня 1813 року після сильного опору його захопили франко-італійські наполеонівські війська генерала Фуа. Місто практично було зруйновано, а частині захисників вдалося втекти на англійських кораблях.

У середині XIX століття відбулося відродження міста завдяки гірничій діяльності, зростанню значення рибальства та рибоконсервних заводів. Це зростаюче значення стало очевидним, коли 18 грудня 1909 року король Альфонсо XIII надав тодішньому місту Кастро-Урдіалес статус повноцінного міста.

Жахлива пандемія іспанського грипу в 1918 році залишило регіон Кастро забутим. Муніципалітет отримав допомогу від влади Біскайї, і саме ця ситуація змусила місцеве населення вимагати його приєднання до країни Басків. Наступна муніципальна корпорація відхилила це прохання колишньої корпорації Кастро.

Демографія[ред. | ред. код]

Динаміка населення (INE^[2]^[3] ):

Орографія[ред. | ред. код]

Сьєрра-де-Оз — це гірський масив, який розташований на заході, утворюючи природну межу з долиною Агуера, найвищою точкою якої є Альто-де-Серредо (643 метри). Інші гори піднімаються на південь між долинами Самано та Отаньєс, досягаючи 731 метра на вершині Вентосо. На південному кінці найвища точка муніципалітету досягається на вершині Бетайо (749 метрів), розташованій на кордоні з провінцією Віскайя. Історичний центр підноситься над рівнем моря на 7 метрів.

Гідрографія[ред. | ред. код]

Головною річкою в регіоні є Агуера (Río Agüera^[es]), яка впадає в гирло Оріньйона (Ría de Oriñón^[es]), нижня течія якої проходить через долину Гур'єсо, утворюючи природну зону Ріо-Агуера (Zona Especial de Conservación Río Agüera^[es]), яка має значення для громади. Зазначений естуарій ділить муніципалітет Кастреньо на дві частини, залишаючи міста Сонабія (Sonabia^[es]) та сам Оріньйон (Oriñón^[es]) як ексклав на заході, а більшу частину — на сході. Інші річки, які протікають через муніципалітет, — це Міоньо та Сабіоте, а також численні потоки, такі як Самано (Río Sámano^[eS]), Табернільяс або Бразомар.

Довжина берегової лінії муніципалітету становить майже 20 км, що робить Кастро-Урдіалес найдовшим на кантабрійському узбережжі.

Пляжи міста[ред. | ред. код]

Є 6 пляжів: Оріньйон (Playa de Oriñón^[es]), Аренійяс (Arenillas), Остенде (Ostende), Брасомар (Brazomar), Дісідо (Dícido), Ель Беррон (El Berrón).

Пляж Оріньйон[ред. | ред. код]

Розташований у невеликому однойменному прибережному містечку. Пляж укладений між двома скелями (ліворуч величезна скеляста стіна вкриває місто Оріньйон; праворуч гора, на якій розташований серповий тунель A-8). Приплив і відплив дуже яскраво виражені, різниця перевищує 500 метрів. Цей пляж є частиною лиману Оріньйон, гирла річки Агуера.

Галерея зображень[ред. | ред. код]

Церква Санта-Марія-де-ла-Асунсьйон і маяк замку Санта-Ана
Залишки стіни XII століття поблизу церкви Санта-Марія-де-ла-Асунсьйон і маяка замку Санта-Ана
Муніципальна рада
Пляж Брасомар, Кастро-Урдіалес
Узбережжя Кастро-Урдіалес
Пам'ятник на березі моря в Кастро Урдіалес
Маяк, церква та Сан-Гійєн
Маяк замку Санта-Ана, розташований поруч із церквою Санта-Марія, вперше засвітився під час правління Ізабели II.
Лікарня округу Ларедо
Вид на госпіталь Крусес