Семюел Джонсон

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Портрет, написаний в 1775 Джошуа Рейнольдсом, показує концентрацію і слабкість зору Джонсона.

Семюел Джонсон (англ. Samuel Johnson; 18 вересня 1709 — 13 грудня 1784) — англійський критик, лексикограф і поет епохи Просвітництва. Його ім'я в англомовному світі стало синонімом епохи другої половини XVIII століття.[1]

Молоді роки[ред.ред. код]

Син дрібного торговця книгами, без всякої матеріальної або моральної підтримки, страждаючи на синдром Туретта, Джонсон невтомно пробивав собі дорогу і наполегливою працею завоював видатне становище в літературному світі. У 1735 р. одружився із заможною немолодою вдовою, на кошти якої відкрив школу (серед учнів — великий актор Девід Гаррік). Втім, повчальні п'єси Джонсона, поставлені Гарріком в роки його керівництва театром «Друрі-лейн», великого успіху не здобули.

Написана (у наслідування Ювеналу) після переїзду Джонсона в столицю поема «Лондон» заслужила похвалу Попа. За нею послідував ще успішніший досвід ювеналової сатири, «Марнота людських бажань» (1749), яка закріпила за Джонсоном репутацію провідного англійського поета тих років. До цього, в 1738-44 роках, Джонсон під вигаданими іменами освітлював хід парламентських дебатів в журналі «Джентлменз мегезін», друкувався і в багатьох інших виданнях заробляючи на життя.

Журнали і словник[ред.ред. код]

У 1744 р. Джонсон випустив вдалу біографію Річарда Севеджа, після чого отримав замовлення на укладання тлумачного словника англійської мови. Ця праця зайняла сім років, прославила автора по всій країні, зміцнивши його матеріальне становище і принесла йому титул «магістра мистецтв» Оксфордского університету. Попри те що Джонсон не мав попередників в подібного роду роботі і на момент публікації (1755) словник його був першим в англійській літературі, він досі не втратив своєї цінності.

У 1750-52 рр. Джонсон видавав журнал «Ремблер» (Rambler), у якому надрукував 203 «спроби» на етичні й літературні теми. Завдання свого журналу Джонсон бачив в тому, щоб навчати, а не розважати. Видання, до якого публіка поставилася з прохолодою, довелося припинити після смерті дружини, але перевидані в одному томі випуски журналу стали бестселером, що в 1758 році надихнуло Джонсона на видання менш серйозного журналу «Айдлер» (Idler).

Роки слави[ред.ред. код]

За своїм впливом на уми сучасників-англійців Джонсона можна порівняти з Вольтером і його славою в континентальній Європі. У 1759 р., коли Вольтер опублікував свою найзнаменитішу філософську повість «Кандид», Джонсон опублікував свою власну спробу в цьому роді, — повість «Історія Расселасса, принца абіссинського», в якій відбився його вкрай похмурий в ті роки погляд на життя як на дорогу безпросвітного страждання. Песимізм Джонсона почасти був обумовлений низкою смертей його найближчих родичів, в тому числі матері, і носив тимчасовий характер.

У 1765 році Джонсон видав зібрання творів Шекспіра із власною передмовою, в якій, характеризуючи великого драматурга, запропонував новий погляд на закон драматичної творчості. Передбачаючи думки Гердера, він оголошує Шекспіра поетом «природи», прощає йому різні «поетичні вільності», непокору класичним правилам, виправдовуючи навіть шекспірівський прийом змішування комічного з трагічним, який засуджувався в колах класиків.

Наступною великою роботою Джонсона був десятитомний «Життєпис найважливіших англійських поетів» (The Lives of the Poets, 1779—1781), в якому він виступає не тільки як біограф, але й як критик, що ще не порвав з теоріями класицизму (його оцінки Мільтона, Грея тощо). Ці життєписи (у багатьох випадках, фундаментальний розбір творчості того або іншого автора) є найдотепнішим твором літературної критики XVIII століття.[2] Великий знавець літератури, Джонсон перший засумнівався в достовірності поем Оссіана. Він спробував привести в систему історію національної словесності і запровадив терміни, які згодом стали загальноприйнятими (наприклад, «поети-метафізики»).

Репутація[ред.ред. код]

«Доктор Джонсон» (так його стали називати після отримання докторського ступеня в Оксфорді) помер в 1784 році і був похований в Вестмінстерському абатстві. Впродовж півстоліття його авторитет був незаперечний. І лише коли Маколей нищівно розкритикував консервативні політичні погляди Джонсона, його слава пішла на спад. В наш час[Коли?] Джонсона пам'ятають головним чином завдяки складеному Джеймсом Босуеллом життєпису Джонсона — найбільш читаною біографією англійською мовою. Джонсон познайомився з Босуеллом у червні 1763 року, і наступного року вони разом з Рейнольдсом і Берком заснували знаменитий Літературний клуб. Упродовж багатьох років перед відходом до сну Босуелл скрупульозно фіксував почуті за день бесіди Джонсона в клубі та при особистих зустрічах зі знаменитим критиком, детально описав їхню спільну подорож на Гебриди в 1775 році. Значна за обсягом праця Босуелла надивовижу точно відобразила джонсоновській талант парадоксальної дотепності, який сучасники порівнювали з сократівським. Нові грані в образі Джонсона відкрила здійснена в XX столітті публікація його власних щоденникових записів.

Бібліографія[ред.ред. код]

  • Works of Dr. Johnson edited at Oxford, 11 vv., 1825; at New-York, 16 vv., 1903; Dr. Birkbeck Hill, ed. «Rasselas», 1887; Wit and Wisdom of Dr. Johnson, 1888; Select 4 vv., 1905. The Letters of Johnson, 1892; Lives of the Poets, Essays, 1889;
  • Тэн И., Развитие политической и гражданской свободы в Англии, т. II, СПБ., 1871; Всеобщая история литературы, под ред. Корша и Кирпичникова, т. III, СПБ., 1888; Карлейль Т., Герои и героическое в истории, СПБ., 1891. Life of Samuel Johnson by James Boswell, Bibliography of Johnson's works, W. Courtney, 1915.

Джерела[ред.ред. код]

Літературна енциклопедія 1929—1939