Едмунд Берк

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Едмунд Берк
EdmundBurke1771.jpg
Едмунд Берк,
картина Дж.Рейнольдса, 1771
Ім'я при народженні Edmund Burke
Народився 12 січня 1729(1729-01-12)
Дублін, Ленстер[1]
Помер 9 липня 1797(1797-07-09) (68 років)
Біконсфілд[d], South Bucksd, Бакінгемшир[d], Бакінгемшир, Південно-Східна Англія, Англія, Королівство Велика Британія[1]
Громадянство
(підданство)
Royal Standard of Ireland (1542–1801).svg Королівство Ірландія
Діяльність державний діяч, історик і мислитель
Відомий завдяки основоположник теорії британського консерватизму
Alma mater Трініті Коледж
Знання мов англійська[2]
Заклад Університет Глазго
Напрямок ліберальний консерватизмd і counter-revolutionaryd
Magnum opus Reflections on the Revolution in Franced і A Philosophical Enquiry into the Origin of Our Ideas of the Sublime and Beautifuld
Посада член Палати общин Великої Британіїd
Партія Віги
Конфесія Церква Ірландії
У шлюбі з Jane Mary Nugentd[3]

Е́дмунд Берк (англ. Edmund Burke; 12 січня 1729, Дублін — 9 липня 1797, Біконсфілд, Бакінгемшир) — англо-ірландський[4][5][6] державний діяч, член Парламенту Великої Британії, публіцист, мислитель. Основоположник теорії британського консерватизму.

Біографія[ред. | ред. код]

Народився 12 січня 1729 року в Дубліні.

1750 року переїхав до Лондона, покинувши вивчення права, обравши ремесло письменника.

У 1758 році заснував щорічний альманах Annual Register — огляд подій у світі, який відтоді видавав на протязі 30 років.

1765 року Берк став особистим секретарем прем'єр-міністра Англії 2-го маркіза Рокінгема (від партії вігів), а незабаром і членом парламенту.

Едмунд Берк вів активну політичну і громадську діяльність, багато писав до кінця життя. І якщо у поглядах на управління англійськими колоніями мислитель був лібералом, у внутрішньо-політичному житті часто обстоював позиції консерватизму, основоположником британської моделі якого він, власне і вважається. Особливо вплинули на формування консервативної ідеології Берка події Великої французької революції 17891799, кінця якої Берк не дочекався, помер 9 липня 1797 року.

Погляди і творчість[ред. | ред. код]

Ранні твори Едмунда Берка стали надбанням історії розвитку філософської думки, зокрема, естетики. Так, юнацька праця про походження ідей «піднесеного» і «прекрасного», що вийшла друком у 1756, але була написана, ймовірно, навіть раніше, в подальшому значно вплинула на погляди Лессінга та Гердера. Едмунд Берк був переконаний, що мистецтво має виходити не з умоглядних потреб естетики, а з духовних спонукань самої людини.

Пам'ятник Беркові в Бристолі. Напис: «Я бажаю бути членом парламенту, щоб чинити добро і протистояти злу» (з промови в Бристолі, 1780)

У зрілій політичній діяльності Берк виступав за лояльніше ставлення до англійських колоній у Північній Америці і обстоював скасування урядом Акту про гербовий збір, що передбачав оподаткування (фактично визиски) колоній, і який викликав значне незадоволення і спричинював непокору в колоністів. Берк також критикував англійське управління Ірландією, особливо за дискримінацію католиків. Берк був проти намагань англійського короля Георга III підсилити свою владу й доводив потребу створення політичних партій, які були б виразниками інтересів груп громадян і які б обстоювали свої чіткі і ясні принципи.

Упродовж багатьох років Берк виступав за реформування управління колоніальною Індією, що тоді перебувала під контролем Ост-Індської компанії. У 1785 році внаслідок затяжного ідеологічного конфлікту він домігся усунення від управління компанією найуспішнішого в історії існування компанії намісника Індії Воррена Гастінгса. Цей ідеологічний конфлікт виник тому, що Берк наполягав на неухильному втіленні в Індії британських законів які засновані на природному праві, притаманному всім людям без винятку, а Гастінгс парирував тим, що західні уявлення про право та законність взагалі не можливо застосувати на Сході.

Велика французька революція, що спалахнула 1789 року, поклала край давній дружбі Берка з очильником англійських лібералів, Чарлзом Фоксом, що, як і решта борців за людські права, привітав революційні події у Франції, тоді як Берк уважав їх демонстрацією охлократії.

У своїй книзі «Роздуми про Французьку революцію» (опублікована 1790 року), Берк виклав свої переконання про те, що свобода може бути тільки в рамках закону й порядку, а всі реформи мають здійснюватись поступово, в еволюційний спосіб. Саме погляди Берка в тому числі вплинули на рішення британського уряду розпочати війну з Францією. Ще більш переконливо з нищівною критикою дій і поглядів французьких революціонерів виступив Берк у памфлетах з приводу тодішніх французьких подій.

Корінь зла мислитель вбачав у відстороненні від традицій і спадкових цінностей (в тому числі управлінських). Берк вважав, що кожна революція безоглядно нищить духовні ресурси суспільства й культурно-ідеологічний набуток століть. Радикалізму французьких революціонерів він протиставив британську конституцію та її засади: турботу про політичну спадковість і природний розвиток; повагу до політичних традицій і конкретних правових норм замість абстрактної ідеї закону, чи його сурогату духу закону. Берк був переконаний, що будь-який перерозподіл власності завжди веде до множення в суспільстві несправедливості й загрожує соціальною катастрофою.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б Бёрк Эдмунд / под ред. А. М. Прохоров — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
  2. Ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  3. Oxford Dictionary of National Biography / C. MatthewOxford: OUP, 2004.
  4. Parkin, Charles William (8 July 2019). Edmund Burke. Encyclopædia Britannica. Процитовано 14 April 2019. 
  5. Clark 2001, p. 25: "Edmund Burke was an Irishman, born in Dublin but in an age before 'Celtic nationalism' had been constructed to make Irishness and Englishness incompatible: he was therefore free also to describe himself, without misrepresentation, as 'a loyalist being loyal to England' to denote his membership of the wider polity. He never attempted to disguise his Irishness (as some ambitious Scots in eighteenth-century England tried to anglicise their accents), did what he could in the Commons to promote the interests of his native country and was bitterly opposed to the Penal Laws against Irish Catholics."
  6. BBC - History - Edmund Burke. BBC. Процитовано May 18, 2018. 

Література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]