Серпокрилець чорний

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Серпокрилець чорний
Серпокрилець чорний
Серпокрилець чорний
Біологічна класифікація
Домен: Ядерні (Eukaryota)
Царство: Тварини (Metazoa)
Тип: Хордові (Chordata)
Клас: Птахи (Aves)
Надряд: Кілегруді (Neognathae)
Ряд: Серпокрильцеподібні (Apodiformes)
Родина: Серпокрильцеві (Apodidae)
Рід: Серпокрилець (Apus)
Вид: Серпокрилець чорний
Біноміальна назва
Apus apus
Linnaeus, 1758
Поширення серпокрильця чорного
Поширення серпокрильця чорного
Посилання
Commons-logo.svg Вікісховище: Category:Apus apus
Wikispecies-logo.svg Віківиди: Apus apus
EOL logo.svg EOL: 1046068
ITIS logo.svg ITIS: 178010
IUCN logo.svg МСОП: 22686800
US-NLM-NCBI-Logo.svg NCBI: 8895

Серпокри́лець чо́рний[1][2], (Apus apus), у народі також щур — дрібний птах родини Серпокрильцевих. В Україні гніздовий, перелітний вид.

Опис[ред.ред. код]

Серпокрилець чорний має довжину тіла 16—18 см, крила — 15—18 см, розмах крил 40 см, вагу — 35—50 г. Колір у нього бурувато-чорний, у старих птахів із слабким зеленкуватим відливом. Влітку пір'я суттєво вигоряє, тому забарвлення оперення світлішає. Дзьоб та ноги чорні. На лапах всі чотири пальці спрямовані вперед.

Розповсюдження[ред.ред. код]

Цей птах мешкає всюди в Європі і Азії, окрім її тундрової частини. Також серпокрилець живе у Північно-Західній Африці, селиться до озера Байкал, забайкальської області (Росія), півострова Ляодунь (Китай). Розповсюджений на північ до 62-65° північної широти, на південь до Палестини, Сирії, Гімалаїв. В Україні серпокрилець чорний поширений по всій території країни[3]. На зиму чорні серпокрильці відлітають до південної частини Африки (на південь від екватора), острова Мадагаскар. Гніздиться цей птах переважно в містах.

Чисельність[ред.ред. код]

Це доволі численний птах, його популяцію в Європі оцінюють в 19,1-32,5 млн пар. Європейська популяції становить близько 40 % від світової. У цілому чисельність стабільна[4].

Спосіб життя[ред.ред. код]

Apus apus

Полюбляє кам'яні забудови, але живе також у лісах. Доволі часто мешкає поряд з людиною.

Линяння у серпокрильця відбувається 1 раз на рік.

Чорні серпокрильці прилітають із зимівель в травні, невеликими зграями. Зазвичай їх приліт пов'язаний з ходою циклонів — вони йдуть за ними. Після прильоту серпокрилець чорний починає будівництво гнізда. Це триває близько 8 днів. У гніздо відкладається 2—3 яйця. Протягом року цей птах робить 1 кладку.

Висиджують пташенят самець і самка протягом 11—16 днів. Серпокрильці перебувають у гнізді досить довго й відлітають з нього на 38—39 день, а інколи у зв'язку з природними умовами й на 56. Відразу після вильоту з гнізда вони можуть літати й самостійно ловити здобич. Згідно з останніми дослідженнями за допомогою мініатюрних акселерометра та логера[en] виявлено, що серпокрильці здатні безперервно перебувати в польоті без посадки на землю 10 місяців.[5][6]

Природоохоронний статус[ред.ред. код]

Вид внесений до Бернської конвенції[7].

Примітки[ред.ред. код]

  1. Наукові назви птахів України, затверджені Комісією із зоологічної термінології Інституту зоології ім. І. І. Шмальгаузена НАН України (протокол № 5 від 03.05.2007 р.)
  2. Турчик, А.В., Яненко, В.О., Казанник, В.В. Орнітофауна дендропарку «Олександрія» НАН України // Птахи басейну Сіверського Дінця. — 2014. — Вип. 12. — С. 18–25.
  3. Українська радянська енциклопедія
  4. BirdLife International. 2016. Apus apus. The IUCN Red List of Threatened Species 2016: e.T22686800A86111691. http://dx.doi.org/10.2305/IUCN.UK.2016-3.RLTS.T22686800A86111691.en. Downloaded on 14 November 2017.
  5. Anders Hedenström, Gabriel Norevik, Kajsa Warfvinge, Arne Andersson, Johan Bäckman, Susanne Åkesson (2016). Annual 10-Month Aerial Life Phase in the Common Swift Apus apus. Current Biology[en]. doi:10.1016/j.cub.2016.09.014. 
  6. Ramin Skibba (October 27, 2016). Record-breaking common swifts fly for 10 months without landing. Nature. doi:10.1038/nature.2016.20873. 
  7. Фауна України: охоронні категорії. Довідник / О. Годлевська, І. Парнікоза, В. Різун, Г. Фесенко, Ю. Куцоконь, І. Загороднюк, М. Шевченко, Д. Іноземцева; ред. О. Годлевська, Г. Фесенко. — Видання друге, перероблене та доповнене. — Київ, 2010. — 80 с. — ISBN 978-966-7830-13-5

Література[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]