Симитлі

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
місто
Вікіпедія: Портал:«Болгарія»
Сімітлі
болг. Симитли
Simitli-centre.jpg
Країна Болгарія Болгарія
Область Благоєвградська область
Община Симитлі
 Кмет Апостол Апостолов
Код ЕКАТТЕ 66460
Поштовий індекс 2730
Телефонний код 0748
41°53′36″ пн. ш. 23°06′29″ сх. д.H G O
Висота 313
Площа 36,366 км²
Населення 6674 (2011)
Міста-побратими Делчево
Відстань
До обласного центру
 фізична 13 км [2]
До Софії
 фізична 91 км [2]
Розташування
Сімітлі. Карта розташування: Болгарія
Сімітлі
Сімітлі
Сімітлі (Болгарія)
Мапа
Map
CMNS: Симитлі у Вікісховищі

Симитлі́ (болг. Симитли) — місто в Благоєвградській області Болгарії. Адміністративний центр громади Симитлі.

Населення[ред. | ред. код]

За даними перепису населення 2011 року у місті проживали 6674 особи.

Національний склад населення міста[3]:

Національність Кількість осіб Відсоток
болгари 4177 90,9 %
цигани 387 8,4 %
турки 3 0,1 %
інша 11 0,2 %
не визначились 16 0,3 %
Всього відповіли 4594

Розподіл населення за віком у 2011 році[4]:


Динаміка населення[5]:

Географія[ред. | ред. код]

Місто Симитлі розташоване в 14 км на південь від Благоєвграда і в 48 км на північ від міста Санданський. Розташоване у Симитлянській долині біля підніжжя гір Рила, Пирину та Влахини. Річка Струма ділить його на дві частини — справжнє місто Симитлі та Орановський квартрал. Тут Струма приймає річку Градевську. Зі сходу оточують західні схили Рил і Пірину, а з заходу — Влахин. У 25 км від м. Симитлі на горі Влахина розташований скельний феномен «Коматинські скелі».

Історія[ред. | ред. код]

Симитлі — це старе село та центр низки сіл у однойменній долині. Два фактори сприяють розвитку селища. Перший — наявність двадцяти мінеральних джерел з температурою від 56 до 60 °С, із загальним дебітом потоку 720 л/хв. В минулому вода використовувалася для побутових цілей, але з 30-х років минулого століття джерела були вже задіяні для новобудованої лазні та для обігріву теплиць. Іншим важливим фактором є ключове географічне розташування, яке поселення займає між долинами річок Струма і Места.

Симитлі вперше згадується в 15 столітті як село Баня, а в XVI столітті як Симитла. На думку деяких краєзнавців, назва міста походить від назви білого хліба симид, чи від назви центру села, а саме Симен, що означає «центр».

У дев'ятнадцятому столітті Симитлі був змішаним селом, що належало Горножумайській казі.

У 1891 р. про Сімітлі пише Георгій Стрезов:

« Симитлія, до південь від Джумаї на 4 години їзди від правого берега Струми, по рівнині. Через село проходить шлях від Джумаї до Мельника — Сяру — Солуна. У Симитлії тютюн найкращий у всьому регіоні, який тільки росте в Железниці. У селі є кілька хатин. Будинків 230, всі помацькі.[6] Ураново, селище за 4 години від міста. Селяни — землероби; роблять добре вино і перець. Церква, в якій читають по-слов'янськи. 200 будинків болгар.[7] »

За статистикою Василя Канчова (Македонія, етнографія та статистика), населення села Симитлій налічувало 820 осіб, з них 780 болгарських мусульман і 40 циган, а до Симитлійського чифлику пізніше приєдналися 135 жителів болгар-мусульман.[8]

Церква «Різдво Богородичне»

Під час Балканської війни біля села відбулася битва між Сьомою піхотною дивізією та османськими військами. Після Другої балканської війни 1913 року Симитлі залишився в Болгарії. Його мусульманське населення повністю виїхало, і, за словами Димитра Гадянова, село знаходилося в руїнах в 1916 році.[9] Після воєн тут мешкало багато македонських болгар-біженців, а також жителів сусідніх сіл Сухострел, Докатичево, Тросково, Градево та інших. У минулому Симитлі експортував деревину з Рили та Пирину. До 1934 р. Симитлі і Ораново мали близько 2200 жителів, в 1946 р. вони досягли 2918, у 1992 р. — 7466, в 1997 р. їх вже було 7684 жителів.

Церква Різдва Богородиці побудована в 1923 році[10].

У 1943 році назва Симитлі була замінена на Ізворите («Джерела»), але в 1945 році було відновлено. У 1964 році Симитлі було оголошено міським поселенням.[11] У 1965 р. Ораново приєдналося до нього[12]. Сімітлі став містом у 1969 р.[11]

Економіка[ред. | ред. код]

Важливим фактором розвитку населеного пункту є його перехрестне розташування на залізниці, лінії шосе Софія — Благоєвград — Салоніки — Афіни і на старому шляху Малашево-Сухострел- Разлог — Гоце Делчев.

Симитлі є промисловим містом видобутку вугілля з шахти «Ораново» — симитлянського басейну. Поруч знаходиться шахта «Пірин» у Брежанах, де вугілля доставляється на станцію Симитлі канатною дорогою. Є деревообробна компанія, яка виробляє широкий асортимент хвойних і листяних матеріалів, гірничих шпал, фанери, упаковки, рам, ящиків, і букового паркету. Симитли є цетром лісового господарства, а деревина сюди поставляється із Разлогу, Кресни, Катунців. Видобувуються також рідкісні метали. У Сімітлі є підприємства для трикотажу, дзеркал, санок, гранул, камінів, кондитерських та кондитерських виробів, деталей для очисних споруд та інші.

У общині є невелике підприємство металопродукції — с. Черниче, і взуттєва фабрика у с. Крупник. Ці села ростуть і майже зливаються з Симитлі. Тут виробляється тютюнова продукція, вирощуються фрукти (персики, сливи, яблука), овочі, виноград. Розвивається тваринництво — розведення великої рогатої худоби та виробництво молока.

Симитлі упорядковане місто. Головну магістраль перенесено від густонаселеного кварталу правого берега річки Струма і від станціонної промислової зони на узбережжя лівобережного Орановського кварталу.

Регулярні події[ред. | ред. код]

8 вересня (Мала Богородиця) відбувається традиційне свято, на якому демонструються аматорські колективи від муніципалітету.

Традиційний фестиваль кукерів проводиться в січні.

Культура[ред. | ред. код]

У містечку Симитлі знаходиться національна бібліотека «Климент Охридський — 1922» з двома відділами. Книжкова полиця бібліотеки складалася з 27 625 томів літератури.

Особи[ред. | ред. код]

Серед відомих симитлян — революціонер Яне Маламов (1865—1925), математик Юліан Ревальський (нар. 1956) і художник Микола Кимчев (нар. 1952). Із Симитлі родом болгарська чемпіонка-важкоатлетка Гергана Кирилова і співачка Цветанка Михайлова.

Інше[ред. | ред. код]

Мис Симитлі на острові Ригд в Антарктиді названий на честь міста[13].

У Симитлі є два ансамблі фольклорних танців — «Веселіє» і ансамбль «Св. Климент Охридський».

Література[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Ця сторінка має Властивість Вікіданих P910: категорія за темою сторінки із значенням "Category:Simitli", але не має назви українською мовою, яку треба додати за посиланням d:Special:SetLabelDescriptionAliases/Q10081974/uk. Докладніше: Вікіпедія:Проєкт:Вікідані; Вікіпедія:Категоризація.
  2. а б Фізичні відстані розраховані за координатами населених пунктів
  3. Национален статистически институт. Население по области, общини, населени места и самоопределение по етническа принадлежност към 01.02.2011 г. (болгарською). Архів оригіналу за 05.04.2013. Процитовано 18 березня 2012. 
  4. Национален статистически институт. Население по области, общини, населени места и възраст към 01.02.2011 г. (болгарською). Архів оригіналу за 14.08.2013. Процитовано 18 березня 2012. 
  5. Национален статистически институт. Справка за населението на гр. Симитли, общ. Симитли, обл. Благоевград (болгарською). Архів оригіналу за 15 серпня 2013. Процитовано 23 січня 2012. 
  6. Стрезов, Георги. Два санджака от Източна Македония. Периодично списание на Българското книжовно дружество в Средец, кн. XXXVII и XXXVIII, 1891, стр. 20. Архів оригіналу за 23 червня 2018. Процитовано 7 березня 2019. 
  7. Стрезов, Георги. Два санджака от Източна Македония. Периодично списание на Българското книжовно дружество в Средец, кн. XXXVII и XXXVIII, 1891, стр. 22. Архів оригіналу за 23 червня 2018. Процитовано 7 березня 2019. 
  8. Кѫнчовъ, Василъ. Македония. Етнография и статистика [Архівовано 24 липня 2011 у Wayback Machine.]. София, Българското книжовно дружество, 1900. ISBN 954430424X. с. 192.
  9. Гаджанов, Димитър Г. Мюсюлманското население в Новоосвободените земи, в: Научна експедиция в Македония и Поморавието 1916, Военноиздателски комплекс «Св. Георги Победоносец», Университетско издателство «Св. Климент Охридски», София, 1993, стр. 244. Архів оригіналу за 4 березня 2019. Процитовано 7 березня 2019. 
  10. Туризъм. Община Симитли. Архів оригіналу за 22 грудня 2015. Процитовано 20 декември 2015. 
  11. а б Мичев, Николай, Петър Коледаров (1989). Речник на селищата и селищните имена в България 1878 – 1987. София: Наука и изкуство. с. 243. 
  12. Мичев, Николай, Петър Коледаров (1989). Речник на селищата и селищните имена в България 1878 – 1987. София: Наука и изкуство. с. 202. 
  13. СКАР Композитний вісник Антарктики [Архівовано 20 жовтня 2020 у Wayback Machine.]: Симитлі Пойнт.