Сиродутне горно

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Сиродутне горно кельтського зразка. Реконструкція. На фото видно отвір через який у горно потрапляло повітря і постійно виходив шлак.
Сиродутне горно кельтського зразка. Реконструкція.
Сиродутне горно. Музей у місті Ремштайд, Німеччина.
Сиродутне горно вікінгів. Музей Vikingecenter у Хобро, Данія.
Сиродутне горно. Франція.

Сиродутне го́рно - металургійна піч невеликих розмірів, що використовувалася для отримання заліза з залізної руди. Протягом майже двох тисячоліть у різних своїх варіаціях було головним агрегатом для отримання заліза з руди. Використовувалося приблизно з Х ст. до н. е. до Х ст. н. е. У сиродутному горні за будь-яких параметрів процесу можна було отримати тільки кричне залізо, або губчасте залізо, тобто залізо у "твердому" (тістоподібному) стані. У сиродутному горні неможливо отримати рідке залізо. В цьому, окрім розмірів, полягає принципова відмінність сиродутного горна від домниці і доменної пічі, що з'явилися пізніше.

Назва[ред.ред. код]

Назва “горно” або “горн” означає “зроблений біля гори”. Сиродутні горна будували зазвичай на схилі пагорба. Це дозволяло використовувати природну тягу повітря через завжди відкритий отвір внизу горна. Назва горна "сиродутний" (тобто з холодним дуттям) з'явилася в середині XIX століття після появи нагрітого дуття для доменних пічей. Інша назва сиродутного горна, що трапляється у спеціальній літературі, - “низьке горно”, пов’язано з тим, що його висота протягом віків не перевищувала зріст людини і становила 0,5 – 2 м. У німецькій мові ця піч має назву Rennofen “піч з текучим шлаком”, через те, що рідкий шлак майже неприривно витікав з пічі через отвір в нижній частині пічі.

Історія[ред.ред. код]

До появи сиродутного горна для отримання заліза з руд використовувалися тиглі і так звані “вовчі ями”. За данними археологічних розкопок, перші сиродутні горна з’явилися на межі 2-го і 1-го тисячоліть до н. е. Широке, майже повсюдне розповсюдження вони отримали у латенському періоді залізного віку, тобто у V-І століттях до н. е. Але і після появи сиродутних горнів, у деяких місцевостях ще використовували тиглі і "вовчі ями". У Європі до початку нової ери “вовча яма” була повністтю витиснена прогресивнішим сиродутним горном. У Азії ще певний час використовувався тигельний спосіб отримання заліза.

За сотні років використання сиродутного горну, у різних народів і у різні епохи розміри горна і певною мірою будова були різними, однак, принцип дії і продукція були однаковми.

Подальший розвиток і вдосконалення сиродутного горна призвели до виникнення сиродутної пічі і у VIII столітті Каталонського горна у Каталонії і згодом домниці у Північній Європі.

Сиродутне горно у багатьох регіонах Азії і Африки проіснувало до кінця XIX століття, а народи де-яких окремих регіонів (наприклад, на островах Індійського і Тихого океанів) використовують його дотепер. [1]

Будова[ред.ред. код]

Сиродутне горно будували зазвичай на схилі пагорба. Звідси і назва “горно” або “горн”, тобто “зроблений біля гори”. Будь-які повітродувні машини чи ручні міхи були відсутні, кількість повітря, що потрапляло у горно через шлакову льотку внаслідок природньої тяги, було невеликим, що визначало невисоку інтенсивність плавки. Міхи для нагнітання повітря у горно почали використовувати значно пізніше.

Сиродутний процес[ред.ред. код]

Докладніше: Сиродутний процес

Див. також[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

  1. Металлургия чугуна. / Под ред. Ю. С. Юсфина. – М.: ИКЦ “Академкнига”, 2004. С. 30.